АгроВіста: Бізнес справиться за умови створення сприятливого інвестклімату

Історія холдингу «АгроВіста» бере свій початок з 2000 року, коли було засновано компанію «УкрАгроКом». Одразу заклали й основну філософію бізнесу — розвиток українського аграрного сектору з використанням сучасних технологій і новітньої техніки, розвиток села та підготовка висококваліфікованих кадрів.

У 2002 році команда посилилася структурно підрозділом «Гермес-Трейдінг», який займався торгівлею та збутом продукції, а також додатково логістичними ланцюжками. У 2004 році був побудований перший елеватор, який приніс компанії значні переваги. 

На сьогодні у структурі холдингу з об'єднуючою назвою «АгроВіста» — п'ять елеваторів, один із яких — Світловодський річковий термінал; торговельна компанія з обсягом продажу 600 тис. т продукції щорічно, 50% якої — власна продукція; найпівденніший у країні цукровий завод; молочна племінна ферма «Петриківське молоко». Земельний банк холдингу за час його існування виріс майже у 40 разів — з 5 тис. га до 78 тис. га.

Які плани у холдингу на майбутнє, та як трансформувався бізнес із початком війни росії проти України — в рубриці AgroPortal.ua #Загартовані_агро_та_війною журналісти поговорили з директором «АгроВіста» Павлом Фесюком.

 

З початком війни чимало агровиробників внесли корективи у сівозміну, керуючись різними факторами. Чи змінилася структура посівів у холдингу, і чи робите акцент на певну культуру, яка показує кращу рентабельність?

Павло Фесюк: Компанія створювалася агрономами, і як у родині, де не існує улюблених чи менш улюблених дітей, так і на наших полях — ми любимо всі культури, які вирощуємо, керуючись не стільки заробітками, скільки обґрунтованою сівозміною. 

Зважаючи на те, що основний земельний масив холдингу розташований у зоні Степу на Кіровоградщині, а лише незначна частина — у Лісостепу, сівозміна за останні 5 років виглядає наступним чином: основу складають озимі культури — пшениця, ріпак, ячмінь; ярі зернові — ячмінь, горох; 5 тис. га відводимо під цукровий буряк як сировину для власного цукрового заводу, решта — флагманська для Степу культура — соняшник (до 30% від загального обсягу). Є і кукурудза, але для Степу — це найбільш складна культура. У різні часи вона займала у холдингу від 35% до мінімальних 15%. Наприклад, минулого року під кукурудзою у нас було лише 10 тис. га, що склало 15% від загальної площі.

Є досвід у нішевих культурах — гречка, баштан, є також садівництво на крапельному зрошенні. Проте це непромислові масштаби.

Які очікування маєте щодо урожайності та рентабельності соняшнику, кукурудзи та цукрового буряку на поточний рік і як спрацювали по зазначених культурах минулого року?

Павло Фесюк: По соняшнику минулий рік був досить вдалим, враховуючи і цінову кон’юнктуру ринку. У цілому за високої культури землеробства у степовій зоні з середньою врожайністю на рівні 3 т/га соняшник є безперечним лідером. Проте ми на сусідніх полях уже відмітили суттєве підвищення зараженості посівів вовчком та амброзією.

По кукурудзі минулий рік теж був непоганий, культура принесла $600 EBITDA/га. Проте по кукурудзі суттєво вдарила вартість сушіння, адже була волога осінь.

Найбільш здивував цукровий буряк: як для Степу ми отримали гарну врожайність, а також високий експортний попит. По цукровому буряку ми піднялися у рентабельності з $300 EBITDA/га до рівня $800 EBITDA/га без урахування того, що заробляє цукровий завод.

Якщо говорити про цей рік, то об’єктивно по кукурудзі все ще попереду, але очікування гірші, ніж минулого року, і на те є дві причини. Перша — умови, в яких відбувався посів культури: весна була складною, багато необроблених земельних масивів залишилося з минулого року, і це вплинуло на схожість і забур’яненість. Друга — строки посівів для Степу були критичними з погляду ФАО та сонячної енергії. Надалі ми для себе бачимо певні ризики посухи протягом літнього періоду. Також слід враховувати і зниження загальної ціни реалізації. Уже на старті ціна на $100/т нижча за минулорічну. Якщо говорити про порти Середземного моря, то це на рівні $250/т проти минулого $320/т. Можливо, ситуацію трохи вирівняє здешевлення логістики.

Соняшник буде залишатися на своєму рівні, тому що він має певний світовий баланс, і його підтримує наявний дефіцит на високопротеїнові корми. По цукровому буряку все залежатиме від вартості газу й експорту. Проте ми сподіваємося, що цукровий буряк незначно просяде у рентабельності й у найближчі рік-два буде більш рентабельний, ніж соняшник. 

Тобто цукровий буряк буде на піку ще рік-два, а далі?

Павло Фесюк: Насамперед варто зазначити, що Україна не є вагомим гравцем на світовому ринку у цьому сегменті. Високі ціни провокують збільшувати обсяги посівів, і наше внутрішнє виробництво призведе до перенасичення внутрішнього балансу. Без експорту цукровому буряку досить складно.

Ситуація багато в чому залежатиме і від того, що відбувається у Європі, адже це основний ринок збуту нашого цукру, і від позицій його найбільших світових виробників — Бразилії, Індії. Ці країни певний час скорочували виробництво через кліматичні умови та низьку рентабельність. 

З огляду на цикли вирощування цукрового буряку, питання в тому, що від моменту вкладення коштів до повернення — це близько 380 днів, ми робимо прогноз, що 2 роки піде на стабілізацію ринку цукру в самому Євросоюзі, а далі складно прогнозувати, багато невідомих.

Ви самі закриваєте потреби цукрового заводу?

Павло Фесюк: На 95% покриваємо самі. Проте ми доносимо фермерам, що з гектара цукрового буряку вони отримають втричі вищу виручку або вдвічі вищу EBITDA від стандартних культур, і при цьому диверсифікують сівозміну. 

Як спрацював завод минулої осені, коли критично постало питання з електроенергією?

Павло Фесюк: На етапі будівництва та введення в експлуатацію подібних об’єктів критичної інфраструктури передбачена наявність альтернативних джерел живлення, які будуються за рахунок власника, тому ми закривали потреби власними генераторами. 

Як адаптуєте ведення агробізнесу до змін клімату?

Павло Фесюк: Один із загальних інструментів — сівозміна. Інші інструменти працюють локально. Наприклад, у нас є кластер, на землях якого ми не використовуємо глибоку оранку, залишаючи вологу з мінімальним обробітком. Але повна відсутність плуга обмежує у сівозміні, зокрема і щодо цукрового буряку, і в частині соняшнику можна втратити певну продуктивність. Близько 800 га у нас під зрошенням. Зокрема, кукурудзу на силос вирощуємо виключно на зрошуваних землях. До війни ми також використовували такий інструмент як страхування.

Зараз ви не страхуєте ризики?

Павло Фесюк: Опцію виключили для оптимізації собівартості, приймаємо ці ризики на себе, хоча це неправильно, адже страхування ефективне, коли процес безперервний.

Щось ще оптимізували?

Павло Фесюк: Ми не використовували добрива під основний обробіток у 2022 році, закладаючи врожай-2023. Згодом добрива значно здешевшали, тому на той момент це рішення було оптимальним. Звісно, у часі для залишкової дії добрив, те, що ми недодали, будемо компенсувати наступні 2-3 роки. 

Ви зазначили, що суттєво вдарило сушіння кукурудзи. Маючи власні елеваторні потужності, про які суми йдеться?

Павло Фесюк: Економіка по кукурудзі минулого року була важкою. Газ у середньому коштував 30 тис. грн за тисячу кубів, витрати — в середньому 1,5 кг на 1%. Рахуймо: кукурудза була з вологістю 25%, потрібно було зняти щонайменше 6%. Умовно кажучи, $80/т — лише прямі витрати по газу. А якщо цих тонн з гектара 10, то суми чималі. Ми сушили самостійно, у нас є приклад сушарки, яка працювала на зерновідходах. Він спрацював продуктивно. Цьогоріч ситуація змінюється діаметрально протилежно.

Варто зазначити, що ті фермери, які вирішили перезимувати з кукурудзою в полях, вчинили правильно. 1 травня ми допомагали аграріям збирати кукурудзу з вологою 14% без втрат у якості. Звісно, це рішення було не технологічним, а бізнесово ризикованим, і якби весною не було вологи, то вони могли б втратити врожай повністю.

«АгроВіста» також експортує продукцію. Як оцінюєте роботу зернового коридору?

Павло Фесюк: Зерновий коридор — це не про бізнес, якщо ми можемо рахувати, скільки вирощено зернових чи олійних і приймати відповідні рішення, то зерновий коридор — це про політику. Що буде далі з коридором, ніхто не знає. Якщо аналізувати ситуацію, коли дія його буде продовжена, буде добре. Проте тут варто врахувати, що країна збере на 10 млн т менше зернових, маючи менші ціни, ніж у світі. Є ймовірність, що продукцію швидко викуплять. Головне, щоб потім було чим годувати тваринництво. Якщо коридор не буде працювати, нічого страшного, працюватимуть дунайські порти, але експорт буде повільнішим, і на першому етапі це призведе до перевищення пропозиції над попитом. Можливо, буде і просідання ціни, і певні спекуляції. Західні кордони нас не врятують. 

На скільки тоді в часі може розтягнутися експорт, якщо говоримо про дунайські порти?

Павло Фесюк: Через Дунай на сьогодні є можливість перевалювати 3 млн т/місяць. Якщо на експорт, за попередніми даними, буде 25-28 млн т, то, погодьтеся, за 10 місяців ми справимося. Так, буде складно, багато зайвих рухів, але з такою врожайністю ми впораємося. 

Чи буде підвищений попит на послуги елеваторного зберігання з огляду на обмеження експорту, інші фактори. Чи плануєте, можливо, нарощувати елеваторні потужності?

Павло Фесюк: У наших планах — розширення складських приміщень у портовій зоні дунайського гирла в районі Ізмаїла-Рені. Якщо говорити про елеваторні потужності, то історія з бегами чи кукурудзою, яка залишається на полі, знімає на сьогодні питання про інвестиції у нарощення елеваторних потужностей. 

Окрім цього, якщо зерновий коридор не працюватиме, то одночасного зберігання в одеських портах більш ніж достатньо, щоб забезпечити дефіцит елеваторних потужностей по Україні. Тут потрібна буде і консолідуюча функція держави, щоб вартість зберігання не була завищеною.

Щодо портових зон, то інвестиції цікаві з погляду формування відповідних хабів, куди можна привезти, продати, залишити й у зручний час відвантажити продукцію. 

Держава у цьому питанні мала б створити умови для інвестицій і через програми «5-7-9%», і через надання земельних ділянок, і через приватизацію тощо.

Яку суму ви плануєте інвестувати у складські приміщення?

Павло Фесюк: Це питання у процесі. Але там проста історія: якщо тобі потрібно 5-10 тис. т одночасного зберігання за вартості фінансування $100-120 на одну тонну зберігання, то суми не космічні. Збудувати приміщення можна за 2-3 місяці. Складність полягає в наявності вільних площ під будівництво. І тут має бути зацікавлена і держава: зробити інвентаризацію цих ділянок, виставити їх на конкурс, надати бізнесу можливість інвестувати. А також покращити припортову логістику, оскільки залізниця й автошляхи — це державна монополія. Бізнес сам справиться, якщо буде створений сприятливий інвестиційний клімат.

Чи зазнала трансформації галузь тваринництва під час війни?

Павло Фесюк: У нас кілька ферм, одна з яких базова, інші шлейфові, але усі вони знаходяться в одному ланцюгу. Основна ферма — «Петриківське молоко» у селищі Нова Прага на Кіровоградщині, де утримується 2,5 тис. дійного стада. Кардинальних змін не відбулося, але, звісно, виникали ситуації, коли потрібно було адаптуватися: наприклад, весною в умовах обмеженого експорту до ЄС молокопереробний завод відмовився приймати молоко. Проте, зважаючи на той факт, що наше молоко екстра-класу, ми досить легко знайшли заміну в реалізації. 

Чи є інвестиційні плани у тваринництві?

Павло Фесюк: Наш стратегічний шлях у тваринництві — підвищення продуктивності. На сьогодні маємо 35 л/дійну корову, зростання відбулося протягом двох років з 27 л.

У тваринництві немає неважливих тем, і кожна потребує кропіткого опрацювання. Якщо взяти корми, то з союзу маємо стереотип, що це має бути за залишковим методом: яка кукурудза зійшла гірше, та і піде на силос. На сьогодні цей принцип залишився далеко позаду. Сьогодні у нас найкращі поля під поливом із кращими гібридами відводяться під кормові культури. Якість високопротеїнових, високоенергетичних кормів у фіналі дає високу продуктивність, адже що в корови на язику, те у неї і в молоці.

Ми сповідуємо філософію, що рослинництво і тваринництво мають бути в симбіозі. У цьому аспекті ми робимо крок у напрямку рослинництва, зокрема щодо органічних добрив як одного з методів подолання посухи. Ми інвестуємо до $1 млн у заходи, зокрема техніку, які пришвидшать питання створення компосту, зменшивши термін до 3-4 місяців з 1-2 років. 

У планах холдингу — замінити частину добрив органікою. Плануємо з часом вийти на 30%, що додасть суттєвої стабільності агровиробництву і підвищення врожайності.

Проводимо ряд інших заходів, спрямованих на імпортозаміщення. Це і заміна ветеринарних препаратів, і заміна генетики. 

Чи рентабельне тваринництво сьогодні?

Павло Фесюк: Так, через високу вартість молока на полицях. У ціні молока три складові: якість, кількість, відстань до молокопереробного підприємства. Якщо ці складові виконуються, можна отримувати до 20% премії від стандартної ціни.

Чи не думали про власну переробку молока?

Павло Фесюк: Ми знаходимося далеко від міста-мільйонника, без цього молокопереробний завод не спрацює. На сьогодні наше сире молоко долає 300-600 км.

Нещодавно урядовці презентували план відновлення країни. Що, з позиції аграрія, необхідно сектору для цього?

Павло Фесюк: На сьогодні сектор має сильний податковий тиск, потрібно створювати вільні економічні зони для його мінімізації. Розвивати логістичну інфраструктуру. Надати вільний доступ на конкурсній основі до площ під будівництво у портових зонах. Держава має створити умови, а бізнес сам все зробить: і розмінує, і залучить людей, і знайде фінансування. 

Як приклад, на сьогоднішній день не працює нормально навіть бронювання військовозобов’язаних. Від держави потрібні зрозумілі правила: хто коли має бути залучений до армії по роках, чи інший термін обрати, але це має бути прогнозовано. 

Потрібно берегти та примножувати інтелектуальні надбання у країні, щоб ми їх не втратили під час війни: генетика рослинництва та тваринництва. Це важливі програми, яких на сьогодні немає, але які дуже важливі для відновлення країни.

 

ІЦ УАК за матеріалами AgroPortal