Жнива-2026: врожай буде добрим, але головний виклик — експортувати його

В Україні стартували жнива 2026 року. Першими до збирання озимого ячменю та зимуючого гороху приступили аграрії Одеської області. За прогнозом Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, валовий збір зернових та олійних культур цього року становитиме 81–83 млн тонн. Водночас новий сезон розпочинається в умовах значних викликів: ціни на зерно перебувають під тиском великих перехідних залишків, а ключовим фактором для аграріїв стає не лише врожайність, а й можливість своєчасно експортувати продукцію.

Про перспективи нового сезону, логістичні ризики та вплив війни на аграрний сектор розповідає генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль.

— Міністерство прогнозує врожай зернових та олійних на рівні 81–83 млн тонн. Наскільки це оптимістична оцінка?

— Насамперед варто розуміти, що сьогодні це лише попередній прогноз. Ми зовсім недавно завершили посівну кампанію ярих зернових, зернобобових, пізніх культур та олійних. Найбільша інтрига, безумовно, пов'язана з кукурудзою, адже саме вона займає найбільші площі серед зернових.

Наразі робити остаточні висновки ще зарано. Частина посівів кукурудзи лише нещодавно зійшла, інші вже перебувають на різних етапах розвитку. Попереду липень і серпень — ключові місяці вегетації, коли все визначатимуть погодні умови: кількість опадів, температура, можливі посухи чи град.

Якщо ж говорити про прогноз у межах 82–83 млн тонн, то він виглядає цілком реалістичним. Ми аналізуємо оцінки провідних аналітичних центрів — зокрема USDA, «Украгроконсалт», АПК-Інформ, Української зернової асоціації — а також формуємо власні прогнози. Суттєвих розбіжностей між ними сьогодні немає.

Якщо цей прогноз справдиться, нікого на ринку він не здивує. Україна вже отримувала подібні врожаї. Винятком був рекордний 2021 рік, коли було зібрано близько 110 млн тонн. Але тоді ми ще мали у виробництві значно більші площі. Після початку повномасштабної війни Україна втратила близько 15–20% сільськогосподарських земель — це тимчасово окуповані території, заміновані площі та землі поблизу лінії фронту, де вести господарську діяльність надзвичайно складно або взагалі неможливо.

Сьогодні головне питання полягає вже не в тому, який урожай ми зберемо. Головний виклик — як його експортувати.

Ми вже бачимо, що ціни на внутрішньому ринку перебувають під тиском. Причина — значні перехідні залишки зерна. За різними оцінками, на початок нового сезону в Україні залишилося близько 8 млн тонн зернових культур. Це не лише пшениця, а й кукурудза, ячмінь, горох та інші культури. Саме ці залишки сьогодні суттєво впливають на формування цін.

Якщо оцінювати ситуацію загалом, нинішній урожай можна вважати хорошим — принаймні в порівнянні із середніми показниками останніх років. Але для аграрія важлива не лише кількість вирощеного зерна. Потрібно розуміти, якою буде економіка цього врожаю. Українське зерно традиційно потрібне багатьом країнам Африки, Азії та Близького Сходу. Ми забезпечуємо продовольством сотні мільйонів людей. Але водночас експорт зерна — це валютні надходження для держави, стабільність гривні та фінансова стійкість аграрного сектору.

Саме тому критично важливо, щоб логістика залишалася прогнозованою, ритмічною та економічно виправданою. Водночас сьогодні триває дискусія щодо можливого підвищення тарифів на залізничні перевезення. Якщо з 1 серпня «Укрзалізниця» все ж підвищить тарифи приблизно на 30%, це означатиме подорожчання доставки зерна із центральних регіонів до портів Великої Одеси приблизно на 6–7 доларів за тонну.

Для аграріїв це дуже суттєві витрати. Найбільше від цього постраждають малі та середні виробники. Великі компанії часто мають власний вагонний парк і значно більше можливостей оптимізувати логістику. Малим господарствам доведеться користуватися приватними вагонами, що ще більше збільшить їхні витрати.

— Чи правильно я розумію, що росія готова поставити під загрозу продовольчу безпеку сотень мільйонів людей лише для того, щоб завдати економічного удару по Україні?

— Безумовно. Якби росія мала всі необхідні інструменти для цього, вона б не вагалася. Ми вже побачили, що для держави-агресора не існує жодних моральних чи гуманітарних обмежень. Ракетні удари по дитячих лікарнях, школах, цивільній інфраструктурі, викрадення українських дітей — усе це свідчить про те, що людське життя для неї не є цінністю.

Те саме стосується і продовольчої безпеки. росія систематично атакує торговельні судна, портову інфраструктуру, зернові термінали, елеватори, залізничні вузли та енергетичні об'єкти, які забезпечують експорт української аграрної продукції.

Мета цих атак абсолютно зрозуміла — послабити один із небагатьох секторів української економіки, який навіть під час війни залишається потужним джерелом валютних надходжень.

Сьогодні аграрна продукція формує понад половину українського експорту. Це не лише доходи виробників, а й стабільність державних фінансів, валютного ринку та економіки загалом.

Саме тому ми давно говоримо, що ці атаки — це не просто військові злочини. Це цілеспрямований продовольчий тероризм. росію абсолютно не хвилює, що через її дії українське зерно може не потрапити до країн Африки чи Азії, де мільйони людей залежать від його постачання. Для терористичного режиму такі наслідки не мають жодного значення.

Попри всі ризики, Україна продовжує експортувати продукцію.

У цьому величезна заслуга наших Сил оборони.

Сьогодні українська система протиповітряної оборони демонструє надзвичайно високий рівень ефективності, хоча ворог постійно збільшує масштаби атак. Багато міжнародних експертів визнають, що далеко не кожна країна світу змогла б діяти настільки результативно в подібних умовах.

Величезну роль відіграють Повітряні сили, військово-морські сили, розвідка, підрозділи радіоелектронної боротьби та оператори безпілотних систем.

Саме завдяки українським військовим вдалося створити тимчасовий морський коридор, який дозволив відновити експорт через порти Великої Одеси після виходу росії із "зернової угоди".

Я неодноразово говорив і повторю ще раз: сьогодні найбільшим союзником українського аграрія є Збройні Сили України та Військово-Морські сили України. Саме вони забезпечують можливість вирощувати, збирати й експортувати український хліб.

— Складається враження, що навіть високий урожай не завжди є доброю новиною для виробника.

— Саме так. Хороший урожай ще не означає високої рентабельності.

Якщо експортна інфраструктура працює з перебоями, а логістика дорожчає, надлишок зерна починає тиснути на внутрішній ринок. До нового врожаю ми підійшли зі значними перехідними залишками — за різними оцінками, ще 8–10 млн тонн зернових залишаються нереалізованими. Це безпосередньо впливає на закупівельні ціни.

Водночас аграрії вже п'ятий рік поспіль працюють в умовах повномасштабної війни. І кожна наступна посівна кампанія стає не простішою, а складнішою.

За цей час виробники зіткнулися зі стрімким подорожчанням пального, добрив, страхування, логістики та кредитних ресурсів. Додалася й гостра нестача кадрів через мобілізацію та необхідність бронювання працівників.

Крім того, на аграрний сектор дедалі сильніше впливають глобальні фактори — ситуація на світових товарних ринках, транспортні кризи, геополітичні конфлікти та зміни у міжнародній торгівлі. Усе це скорочує прибутковість виробництва. Тому високий валовий збір сам по собі ще не гарантує високих доходів аграріям.

— Сьогодні надзвичайно важливо розуміти, що український аграрний сектор неоднорідний. Ми маємо мікро-, малих, середніх і великих виробників, і кожна з цих категорій працює в абсолютно різних умовах.

Не можна застосовувати однакові підходи до фермера, який обробляє 15 гектарів землі, і до агрокомпанії із земельним банком у сотні тисяч гектарів. Вони мають різні фінансові можливості, різний доступ до кредитних ресурсів, техніки, логістики та зовнішніх ринків. Саме тому Україні необхідна більш диференційована аграрна політика.

Державні програми підтримки мають враховувати особливості кожної категорії виробників. Це стосується кредитування, забезпечення добривами, пального, механізмів бронювання працівників та інших інструментів підтримки. Універсальних рішень для всіх аграріїв просто не існує.

Ми уважно аналізуємо формування Спільної аграрної політики Європейського Союзу й розглядаємо ці процеси вже як такі, що безпосередньо стосуються України.

Формально ми ще не є членом ЄС, але як країна-кандидат уже інтегруємося до європейського економічного простору. Український аграрний бізнес давно став важливим гравцем європейського ринку.

Ми вже сьогодні працюємо за багатьма стандартами Європейського Союзу, адаптуємо виробництво до європейських вимог і впливаємо на баланс аграрних ринків. Саме тому хотілося б, щоб Україну дедалі більше сприймали не лише як кандидата на вступ, а як повноцінного партнера, з яким необхідно вибудовувати спільну аграрну політику вже зараз.

Сучасна аграрна політика дедалі менше зосереджується виключно на валових обсягах виробництва. Набагато важливішими стають питання ефективності використання ресурсів, управління ризиками та забезпечення продовольчої безпеки. Саме за таким принципом працює Європейський Союз.

Показовим є нещодавнє рішення ЄС спрямувати 540 млн євро на підтримку фермерів через механізми здешевлення мінеральних добрив. Це свідчить про те, що навіть найбільші аграрні економіки світу сьогодні інвестують насамперед у стійкість виробництва.

Якщо проаналізувати матеріали Світового банку, ФАО та урядів провідних європейських країн, стає очевидно: питання продовольчої безпеки розглядаються сьогодні на найвищому політичному рівні. Україна має рухатися тим самим шляхом.

Не менш важливо оцінювати не лише обсяг майбутнього врожаю, а й здатність аграрного сектору ефективно працювати в умовах війни, кліматичних змін, нестабільної логістики та глобальної конкуренції. Саме така модель аграрної політики забезпечить розвиток галузі у довгостроковій перспективі.

ІЦ УАК за матеріалами Lviv Media