30.11.2018 16:13

Який має бути шлях до кар’єрного Олімпу для agrogeneration?

версія для друку
30.11.2018 16:13

Над цим питанням в офісі Української аграрної конфедерації під час УАК_Challenge_Agro дискутували запрошені експерти  - директор з персоналу Ukrlandfarming PLC Наталія Романенко, керівник міжнародного відділу Української асоціації молодих фермерів - УАМФ / UAYF Ілляс Ахметов, доцент KSE Олег Нів'євський, студентка  ЖНАЕУ, учасниця  стажувань Олена Капустюк,  директор  УАМФ Дмитро Мічурін та координатор проектів Лариса Левківська, Світлана Петрашко із Німецько-Української промислово-торгівельної палати та Михайло Даценко із Американсько-Української ділової ради. Вони поділились секретами, як знайти свою стежину до успіху та відповіли на запитання, поставлені на сторінці УАК у Фейсбук.  Автору одного із найрейтинговіших запитань - студентці КНЕУ ім. Вадима Гетьмана Клавдії Ченцовій - генеральний директор УАК Павло Коваль вручив «Сертифікат учасника УАК_Challenge_Agro».

Модератором заходу, який відкривав народний депутат, президент УАК Леонід Козаченко, виступила заступник генерального директора УАК Наталія Зарицька. Вона запропонувала експертам подискутувати над формулою: (Вища аграрна освіта + Виробничі та управлінські навички) × Кращі світові практики ≠ Дуальна система навчання фермерів у Європі.

Пропонуємо вашій увазі думки з цього приводу провідних спікерів.

Леонід Козаченко, народний депутат, президент УАК – С/г змінюється радикально. Воно вже не є таким, як 20 років тому.  Всі процеси  -  управління технологіями,  ресурсами, логістикою, торгівлею тощо здійснюється  із застосуванням цифрових технологій. Це так звана диджиталізація, коли людина втручається в технологічний процес під час прийняття оптимального рішення чи його коригування. У таких новітніх умовах нам потрібно змінювати свої підходи до підготовки професійних кадрів - адже Україна прагне стати світовим лідером у сфері с/г. До слова, навіть за радянської системи після кожного курсу  ми, студенти,  проходили практику та відповідну атестацію. Кожен студент знав усі етапи виробництва. На жаль, нині в Україні маємо значний відрив теорії від практики. Але треба врахувати, що наше с/г відрізняється від європейського чи американського. Бо такої кількості осіб в аграрній сфері із дипломом немає ніде. В Європі понад 92% фермерів не мають університетської освіти. Вони просто продовжують сімейний бізнес. Але у дорадчих службах в Європі працюють  фахівці з кращою  освітою,  ніж в Україні. За оцінками експертів,  якщо ми розвиватимемо АПК  й матимемо достатньо інвестицій – за один чи два роки ми б отримали  дефіцит кадрів у 450 тисяч осіб. Це передусім стосується сфери технологій, переробки, логістики торгівлі тощо. Але брак спеціалістів  маємо й наразі. При цьому технології постійно змінюються й для роботи в  деяких агрохолдингах вже потрібно мати диплом МВА. При чому не один.  Бо де в Україні ще може бути застосовано стільки софтів, які оптимізують всі технологічні процеси, як в АПК. Пропозиції, які пролунають на  УАК_Challenge_Agro, потрібно буде реалізувати на практиці з науковцями та представниками бізнесу й Міносвіти.

Павло Коваль, генеральний директор УАК – Маємо 23 аграрних заклади, а бюджетних місць нині більше, ніж потенційних студентів.   Проблема в тому, що ці виші не конкурують. У Ганновері в дуальній школі я спілкувався з її директором. Ця система існує понад 150 років, але й вони не вирішили всіх проблем. Спостерігається  старіння фермерів,  під питанням ефективність цієї системи, а також проблема субсидіювання. Дуальна  система готує винятково голову фермерського господарства. У нас в Україні зовсім інша ситуація -  у них у с/г працюють  переважно  дрібні фермери, у нас 15 тисяч середніх і великих підприємств. Тобто, потреби у кадрах для ринку інші. Можливо,  в Україні  не потрібно стільки аграріїв з вищою освітою. Тому ті, хто не зможуть навчатись за рахунок держбюджету, просто стануть само зайнятими фермерами без освіти. Натомість я не вважаю, що нам варто відмовлятись від державної системи освіти. Є фундаментальна наука. Хто для неї має готувати фахівців? Звісно, держава. Але потрібно скорочувати кількість університетів, забирати ліцензії у тих, які є не конкурентоспроможними й знижують якість освіти. УАК також незабаром планує долучитись до вирішення освітньої проблеми. Ми можемо зібрати наших ключових  членів і розробити незалежну сертифікацію для навчання. Таким чином, УАК готуватиме сертифікованих фахівців, які зможуть впевнено конкурувати на ринку  праці. Тобто питання лише в  інституціоналізації цієї процедури, якою ми зможемо охопити всю країну.

Наталія Зарицька, заступник генерального директора УАК -  Під час дискусії ми проаналізували систему освіти в цілому. Є класична університетська освіта, яка формує матричний, метасистемний спосіб мислення і дає класичні знання, а є програми, які  спрямовані на формування практичних навичок. В Україні формується критична маса фахівців, яка працює над конкурентоспроможністю освіти. Ми всі так чи інакше беремо участь у цьому процесі: хтось шляхом створення корпоративного університету, хтось запровадженням програми стажувань для молодих фермерів,  хтось підготовкою аналітиків для держсектору. Ми всі є учасниками цього процесу. І наша сила у різноманітті підходів до підготовки фахівців, що робить конкурентоспроможність нашої освіти реальною.

Ілляс Ахметов, керівник міжнародного відділу  Української асоціації молодих фермерів - УАМФ / UAYF – На жаль, молоді фахівці не відповідають потребам сучасного агробізнесу з точки зору знань, практичних навичок тощо. Тому підприємці у цьому обвинувачують навчальні заклади. Наша Асоціація співпрацює з профільними освітніми закладами й ми переконані:  потенціал для навчання кадрів під вимоги агробізнесу в нас високий. Але є «але» - відсутній  діалог між вишами та агрохолдингами. На жаль, у сучасних вишах застаріла матеріально-технічна база, бракує  новітніх технологій.  До того ж  період стажування занадто короткий. Про набуття яких управлінських навичок  можна говорити за 3-4 тижні практики? Є також компанії, які невмотивовані навчати стажера, або просто використовують його потенціал не за призначенням. Це шлях в нікуди. Бізнес повинен чітко вказати:  що він очікує від фахівця. Не менш важлива проблема -  спільна розробка програм або їх адаптація  під потреби агробізнесу.  Компанії мають також брати участь у навчанні спеціалістів – організовувати презентації, майстер-класи тощо.  Наша асоціація плідно працює над тим, щоб компенсувати прогалини у вітчизняній системі аграрної освіти.  Ми співпрацюємо із навчальними закладами у 10 державах Євросоюзу, де організували стажування на всіх ланках виробництва у всіх галузях с/г – від тваринництва до рослинництва. Під час цього процесу студента активно курує керівник підприємства. Це не просто стажування, а ще й взаємовигідний культурний обмін. Стажер повертається до України з новими знаннями, натхненням та ідеями, щоб розвивати агробізнес тут, на рідній землі.

Олена Капустюк,  студентка ЖНАЕУ, учасниця стажувань – Я учасниця двох доданків формули, яку запропонував УАК – маю вищу освіту (вивчала агрономію,  є економістом і працювала у банківській сфері) плюс отримала досвід міжнародного стажування. Це дійсно потрібно, бо вітчизняної практики замало. Інколи практику потрібно шукати самому студенту, але не всі компанії хочуть взяти стажера. Завдяки Асоціації молодих фермерів потрапила до Норвегії, Данії та Фінляндії. У Норвегії вивчала  рослинництво – при чому  всі складові цього бізнесу. Мала  керівника,  який допомагав впливати на навчальний процес, а також  займалась самоосвітою. У Данії та  Фінляндії вивчала,  як потрібно розвивати фермерство та овочівництво. Опановувала пакування, вирощування тощо. Не лише бачила  приклади  новітніх технологій, а й  застосувала їх на практиці. Саме там я знайшла себе як спеціаліста, бо хочу набутий безцінний досвід застосувати в Україні.  Більшу частину часу вивчала новітнє обладнання.  Я мала чітко визначену програму стажування й опановувала управлінські функції. Не лише сама керувала технологічними процесами, а й  допомагала іншим. Планую тепер організувати сімейний бізнес. Як на мене, в Україні має бути більше стажувань  для студентів. На жаль, навіть під час стажувань, багато студентів не активні, не хочуть займатися додатковою освітою. Але, щоб  бути успішним,  варто віднайти себе, постійно навчатись і любити те, що робиш.

Олег Нів’євський, доцент  KSE – Наша освіта функціонує за соціалістичними принципами. У нас немає конкуренції вишів за державні кошти,  відсутня  мотивація у викладачів навіть розпочинати  діалог із агробізнесом. Відбувається негативна  селекція - кращі викладачі залишають навчальні заклади, йдуть працювати  у міжнародні компанії чи вітчизняний бізнес.  Щоб врятувати освітню систему потрібно запровадити конкурентний розподіл коштів. У Міносвіти є національний фонд наукових досліджень, у Мінагрополітики  на 2019 рік передбачено 200 млн гривень на фінансування наукових досліджень,  курси підвищення кваліфікації тощо. Ці кошти, ймовірно,  розподілятимуться серед закладів, підпорядкованих Мінагрополітики. Якби у його керівництва  була політична воля, вони могли б розподілити ці кошти на конкурентних засадах, створити фонд аграрної освіти, наглядову раду. Ця сума могла б піти  на ефективні проекти. Виникли б команди, які б могли займатися  дорадництвом чи розробкою ноу-хау. Тобто, варто було б застосувати грантові підходи й гроші  не пішли б на вітер. Адже економічна та аграрна освіта нині в такому занепаді, що стає прикро. Але економіка майбутнього  - це економіка знань. Через 5 років в Україні зникнуть земельна рента,  програма субсидування,  пільгове оподаткування. Де братимемо точки розвитку для агро освіти? Інвестиції в науку -  це найбільш продуктивні інвестиції для держави. Решту інвестицій  не варто навіть порівнювати з вкладенням у потужний людський ресурс. У нас основний актив - не земля, а інтелектуальний потенціал. Крім конкурентного фінансування, потрібна ще й подальша автономізація вишів. Диплом, як це робиться за кордоном,  має видаватись відповідною кафедрою. На моє переконання, конкуренція -  запорука розвитку науки та агробізнесу. Держава має розподіляти кошти платників податків лише на конкурентній основі. Має бути чітка освітня стратегія й фонд для неї. Нехай команди із навчальних закладів за нього змагаються. Нині у приватному секторі ситуація краще, аніж у державному.  Бо бізнес розуміє, що без науки розвитку та доходів не буде. Я вважаю, що варто запровадити  меценацтво в освітній сфері. В уставний фонд університетів підприємці вкладають кошти, за рахунок яких заклад й розвивається. Це гарний закордонний досвід, який вітчизняний бізнес може запровадити  в Україні. Нині державна освіта  програє, тому на ринку освітніх послуг і надалі домінуватимуть приватні гравці. Не варто забувати: освітні послуги – це  товар, а не суспільне благо. Тому державне фінансування цих послуг у таких масштабах має бути переосмислено.

Наталія Романенко,  директор з персоналу Ukrlandfarming PLC – У нас такий менталітет, що всі чомусь прагнуть  отримати вищу освіту. Вона стала загальнодоступною, через це  й втратила свою цінність і якість. На мою думку, нам варто використовувати досвід Швеції. Їхня система навчання пропонує перепрофілювання для дорослих, там  у співвідношенні 50х50 використовується практика й теорія. До слова, вища освіта  у Швеції безкоштовна. Але вона орієнтована під вимоги ринку. Тобто є замовник і для нього готують спеціаліста. Таким чином, є  гарантія, що студент отримає роботу. Шведська система включає в діалог і державу, і освітян, і студентів. В Україні  ми дійсно живемо ще за радянськими стандартами. У нас неможливо перепрофілюватись дорослим. Чомусь вважається, що  можна здобути лише одну освіту й назавжди. Але систему перепрофілювання потрібно розвивати, бо в країні є шалений кадровий голод. У нас занадто багато економістів, юристів та  бухгалтерів, але немає інженерів,  мало агрономів, зоотехніків та ветеринарів. За них йде боротьба серед роботодавців. Ми розуміємо цю проблему й намагаємось її вирішити. У нас в компанії запроваджено багато цікавих освітніх проектів, ми стали майданчиком для нових можливостей для молоді. Адже молоді люди можуть реалізувати себе тут, в Україні, а не виїжджати за кордон. Молодь у нас талановита і задача роботодавців та освітян допомогти їм побачити їх зони розвитку. Аграрна освіта в Україні є, але практики замало. Тому ми орієнтуємось на дуальну освіту й на співпрацю з коледжами. З навчальних програм варто прибрати все зайве й орієнтуватись на самонавчання -  це не проблема у часи Інтернет. Просто необхідно переглянути стандарти  освіти й вона матиме право на існування. Щоб викладачі аграрних вишів відчули віяння бізнесу, для них  ми організовуємо спільні навчальні заходи. Тобто бізнес включається в цей процес, бо там існують прогалини. Знання маємо посилити навичками, особливо управлінськими. У нас є освітній майданчик для корпоративного навчання, ми влаштовуємо  бізнес-ігри, тренінги,  кіноклуби тощо. Кращі світові ноу-хау також представлені в Укрлендфармінг.   Ми налагодили діалог з коледжами,  де представлені наші філії. Це  22 навчальні заклади із різних областей України.  Від нашої роботи є віддача  - студенти, які навчаються на механізаторів,  трактористів  й інженерів,  прагнуть йти до нас роботу. Ми починаємо працювати з дитсадками  - формуємо у дошкільнят  профорієнтаційні навички, демонструємо переваги роботи в  АПК. У нас є щоденник для дітей «Світ аграрних професій»,  розмальовки про с/г тощо.  В нашому арсеналі  - корпоративний навчальний заклад,  школа лідерства, різноманітні тренінги. Таким чином, ми вирішуємо цю проблему. Але держава має зацікавити бізнес робити це. Можливо, через податкові пільги чи інші преференції. Поки ми робимо це на благодійній основі. Але, сподіваємось, що студенти повернуться до нас працювати. На мою думку, в Україні є всі можливості для розвитку аграрної освіти, але їх варто посилити. Адже на перший план у сучасному світі виходить практичне застосування знань та їх симбіоз.

ІЦ УАК


Найбільша проблема АПК сьогодні - це :
Інші опитування