«У сучасному світі найдорожчий товар - це знання», - Павло Коваль

У Київській школі економіки презентували пілотний проект із сталої інтернаціоналізації науково-дослідних структур України в умовах глобалізації агропродовольчого сектору UAFoodTrade.  Як подолати колосальний розрив між потребами ринку у високоосвічених фахівцях в галузі АПК та застарілою системою освіти? Своїм баченням цієї проблеми на презентації UAFoodTrade поділився генеральний директор УАК Павло Коваль. 

За його словами,  наука дуже динамічна, а освіта консервативна. І лише ті  країни, які навчились поєднувати їх, стали успішними та заможними. Бо там зрозуміли просту річ:  навчати фундаментальних речей студента потрібно тільки на перевірених практикою речах, а вже потім залучати до цього процесу потенціал університетів  та робити наукові дослідження. «Я написав перший розділ дисертації і  на 8 років пішов у бізнес, лише там  зрозумівши великий розрив між динамікою науки і глобальними змінами, які постійно відбуваються в реальному житті.   Отримавши необхідний досвід, за кілька місяців дописав роботу і захистив дисертацію», - згадує Павло Коваль. Він переконаний: саме великий бізнес формує на ринку попит на пул компетентності, які наука та освіта мають надати разом.  Але в Україні є  проблема -  18 аграрних вищих навчальних закладів змогли набрати лише 11 абітурієнтів на спеціальність «економіка підприємств». Про яку конкуренцію у цій ситуації взагалі йде мова? У нас 800 вищих навчальних закладів, яким держава  видала ліцензії. Погнавшись за кількістю, було втрачено якість навчання. Як наслідок:  кожен другий педінститут має економічний факультет. Але чи має він необхідну школу викладання економіки або менеджменту?  Дуже легко знищити школу. Але чи буде снаги відродити  інтелектуальне  надбання багатьох поколінь викладачів вишів? Можливо, існують деякі технологічні проблеми вступної кампанії і на це б варто було б звернути увагу Міносвіти, а не говорити три роки про реформу, після якої кращі школи лише знищуються.

Світ і технології змінюються дуже швидко і якщо за старими програмами готуватимемо економіста для колишніх колгоспів - це нікому  не потрібно. Натомість, маємо створити  в системі освіти пул компетентності, щоб  випустити студента більш-менш конкурентним на ринку праці. Нині всі аспекти ефективності криються на міжгалузевих перетинах. Ринку не потрібні 100% економісти. Потрібні економісти-технологи, менеджери-технологи, які володіють  інструментами надсучасних технологічних трендів, зокрема діджиталізації, автоматизації виробничих процесів. Павло Коваль поінформував, що УАК активно діє в цьому полі, розпочавши міжнародні освітні проекти. Вже підписано меморандум про співпрацю  з Братиславським економічним університетом, ведуться переговори з Тель-Авівським та  Варшавським закладами. Таким чином, Українська аграрна конфедерація готує освітню платформу в сфері АПК й незабаром запровадить приватні сертифікати для фахівців аграрного сектору.

Павло Коваль акцентував увагу, що, говорячи про підготовку кадрів для АПК, маємо зближувати динамічну науку та глобальні тенденції. В сільському господарстві аграрій вже не зароблятиме на плузі чи корові, а  зароблятимемо на знаннях. «Найдорожчий товар нині -  це знання. Знання  збагачує того, хто продає і того, хто його купує. Від ноу-хау зиск матимуть і продавець, і покупець. Це і є синергія. Бізнес бачить проблему, яка існує в освітній галузі, й намагається її вирішити. Саме тому у великих компаніях є потужні фонди, в яких мільйони закладені на соціальний розвиток», - зауважив Павло Коваль.  Окремо він зупинився на відмінностях, які існують під час підготовки фахівців для АПК у Німеччині та Україні. Наприклад, в німецьких аграрних школах готують фактично голів фермерських господарств, які переважно отримують знання у сфері агротехнологій. І вони чітко розуміють, що їх фермерське господарство буде вмонтоване в декілька кооперативів, в якому вже буде і маркетолог, і аналітик. Тобто,  рівні підготовки розмежовані. Адже у Німеччині десятки тисяч дрібних фермерів, яким не потрібні в кожне господарство по економісту чи бухгалтеру.  В Україні ситуація кардинально відрізняється.  Індивідуальні виробники ніяк не інституціаналізовані, хоча вони дають 40% продукції. А фермери виробляють лише 6-7% ВВП. Кістяк АПК – це середні підприємства із 70% продукції. Там потрібна інша система компетентності, й зовсім інша  агрохолдингам, які нині навіть  намагаються відкривати корпоративні університети.

«Державна система освіти не забезпечує аграрний ринок фахівцями. Можливо, варто переглянути підходи до її реформування, нівелювати технологічні недоліки вступної кампанії. Також необхідно змінювати напрям підготовки  - паралельно  з «економікою» та «менеджментом» запроваджувати «агробізнес і розвиток сільських територій». І  в цьому освітньому напрямі вводити нові спеціалізації. Маємо зробити все, аби не втратити нашу інтелектуальну школу, треба оновлювати підходи, наукові інструментарії, вливаючи, так би мовити, «нову кров». Адже  знищити інтелектуальний потенціал у сфері АПК  і потім його відроджувати буде набагато складніше», - підсумував Павло Коваль.

ІЦ УАК