Скільки прописати бюджетно активних добавок для дійної корови української економіки?

Якою має бути державна підтримка аграріям на 2019 рік? Про це в своєму блозі на Агропорталі розмірковує народний депутат, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко:

 - Минулого тижня Уряд презентував Проект Закону про Державний бюджет України на 2019 рік. Цей документ не вносить кардинальних змін у порядок державної підтримки  аграрного сектору, який є дійною коровою для вітчизняної економіки. Це добре чи погано? Наразі кошти, які були виділені і широко презентовані державою  - а це понад 6 млрд грн - використані лише на 20%. Минає 2018 рік, а лікувальної дії від цієї фінансової ін’єкції чомусь ніхто з аграріїв не відчув. Постає класичне питання: хто винен і що робити? Не хочу зосереджуватись на першому питанні й шукати винних. Головне вирішити: що робити, аби бюджетно активні добавки для АПК були використані повною мірою й максимально ефективно.  На мою думку, найголовніше – прийняти закон, де буде чітко і на довготривалу перспективу прописано порядок державної підтримки. І цей порядок  ніхто не має змінювати. Аграрії після напруженого робочого дня мають спати спокійно, знаючи: держава про них дбатиме і в наступні 5 чи 10 років. Сенс розвивати власний бізнес, якщо схеми дотацій змінюються щороку і ти не бачиш довготривалих перспектив?  Аграрна галузь, яка наповнює бюджет,  має бути застрахована від втрат. Інший – не менш важливий крок -  для прийняття такої програми на 5-10 років треба структурувати наші с/г підприємства, розділивши їх на три групи.  

В Україні нині активно формуються малі фермерські господарства, які мають у своєму арсеналі невеликі земельні ділянки  й незначний обсяг реалізованої продукції.  Саме вони  мають отримати більшість фінансових  преференцій від держави. Чому? Бо найменш захищені й не спроможні конкурувати із середніми підприємствами, які впевнено почуваються, реалізуючи продукцію на загальнонаціональному ринку. Натомість, маленька ферма, зазвичай, орієнтується винятково на місцевий чи регіональний ринок. Це зовсім інший масштаб. Така ферма не може придбати дорогу сучасну техніку й наймати  працівників, розраховуючи винятково на власні руки. Саме тому держава має взяти їх під своє надійне крило. Хоча  на такі ферми у нас виділяється близько 1%, тоді як в Євросоюзі щороку  понад 40% бюджету.

Найменшу підтримку повинні отримати потужні агрохолдинги. Але тут виникає запитання: чи можна вважати  підтримкою агрохолдингів здешевлення національного  виробництва с/г техніки? Я вважаю, безперечно. Але це питання другорядне. Першочерговою є підтримка національного  виробника цієї техніки. Агрохолдинг, отримуючи від державу таку дотацію, підтримує не себе, а національного виробника с/г техніки. Те саме стосується здешевлення кредитів. Для аграріїв вони майже недоступні, адже ніхто не спроможний сплачувати банкам високі відсотки. Хоча від цього  страждає … насамперед банківська система. Але підтримуючи фермера, держава, якщо  компенсуватиме половину вартості кредиту, тим самим підтримує банківську систему.  Як наслідок – кредити стають популярним фінансовим продуктом і банки почуваються набагато впевненіше на ринку.

Якої ще підтримки потребує великий агрохолдинг? Це має бути державна підтримка переведення агрохолдингів на роботу в умовах так званого кластеру або техно- чи індустріального парків. Це дасть можливість оптимізувати обігові кошти, не сплачувати ПДВ та податки на прибуток всередині між корпоративно пов’язаними суб’єктами, а робити це лише на вході чи на виході із цього кластеру чи так званого індустріального парку. Цих кроків буде достатньо. Не варто забувати й про підтримку таких підприємств за межами нашої держави. Адже агрохолдинги, які активно займаються експортом, є тим потужним валютним каналом, який стабілізує  державний бюджет. А ще вони через свою присутність на глобальних ринках зміцнюють позитивний імідж України як впливової сильної держави, яка годує світ.

Яких бюджетно активних добавок потребують середні підприємства? Вони мають отримати трохи більше дотацій, ніж сімейні господарства. І, як і фермери,  бути впевненими:  державна підтримка буде зрозуміла та розрахована не на один рік, а на найближчу «десятирічку».

Таким чином, питання субсидування АПК на державному рівні має бути терміново переглянуте, а дотаційна система стати  більш прозорою та ефективною. У важкий перехідний період варто також повернутись до так званої нульової ставки податку на додану вартість. Цей механізм давав можливість ефективно  підтримати с/г виробників без безлічі погоджень з представниками влади та проходження додаткових перевірок. Завдяки нульовій ставці ПДВ  було виведено із  «тіні» значну кількість суб’єктів господарювання. Бо «нелегали»   не мали змогу  використати даний вид державних  дотацій.

Я переконаний, що цей механізм має бути відроджений, але з одним «але». Потрібно чітко обмежити суми, які  можуть отримувати суб’єкти господарювання. Адже існує небезпека, що великі агрохолдинги отримають мільярди і потім  через кілька місяців на дотаційні програми для решти виробників бракуватиме виділених коштів. Треба лише поставити «фінансові кордони», але цю систему можна використовувати ще кілька років,  ретельно прописавши механізм її дії в  стратегії державної підтримки АПК.

Всі ці кроки можуть стати реальною підтримкою й ефективною стратегією розвитку АПК. Адже наші аграрії, які годують не лише Україну, а й увесь світ, мають право дивитись не у світло в кінці тунелю, а впевнено  -  у своє велике майбутнє. 

ІЦ УАК за матеріалами Агропортал