Нам цікава Африка, і ми цікаві їм. Але попереду ще багато роботи, - Павло Коваль

Не лише продовольство. Україна запропонувала Південно-Африканській Республіці (ПАР) створити спільний "мінеральний хаб" для виробництва та транспортування добрив. Що може дати його створення? Наскільки ми залежні від імпорту добрив чи, можливо, навпаки? Якими взагалі тут можуть бути перспективи України?

Про це в ефірі інформаційно-аналітичної програми "Сьогодні. Зранку" Українського радіо говорили з Павлом Ковалем, генеральним директором "Української аграрної конфедерації".

Україна поки що не втратила свій потенціал у виробництві добрив, а тому ще може бути цікавою для країн Африки. Але нам бракує системного підходу, розповідає Павло Коваль.

- Одразу ж хотілося би запитати про те, наскільки підготовленою була така пропозиція. Тому що в медіа ми частіше чуємо якраз про експорт збіжжя, про коридор морський, яким Україна транспортує наше зерно. Про добрива менше чуємо як експортну складову, чи насправді має перспективи ця ініціатива?

- На мою думку, тут потрібно трошечки зробити крок назад і подумати, наскільки в нас є ще компетенції системні щодо виробництва великого обсягу мінеральних добрив і його використання на внутрішньому ринку і на експортні напрямки. Так, це ще є. Навіть в умовах війни ми зберегли ці виробництва, вони також потребують певної модернізації, але порівняно з африканськими підприємствами, які там функціонують, ми на рівень вище і можемо вже ділитися навіть технологічним досвідом, в тому числі й у глибинній доробці, переробці й енергоефективності та в інших аспектах.

Якщо говорити про Африканський континент та окремі країни - так, і це вже мова йде про це не перший раз, і це вже реальні кроки щодо реалізації такого стратегічного напрямку, коли ми розробляємо великий континент з великим потенціалом з різних точок зору.

І зверніть увагу, цей візит був акцентований на декількох галузях - це була енергетика, це було аграрне виробництво і ще, здається, одна-дві галузі. І це дуже добре, з моєї точки зору, тому що Україна сьогодні навіть з аграрного комплексу може запропонувати своїм партнерам, колегам на різних континентах не тільки в аграрній сировинній продукції, ми можемо масштабувати свої технологічні рішення, розумієте. Ми можемо продавати компетенції, особливо на великі країни, такі як Австралія, Бразилія, африканські країни.

У нас є дуже хороший досвід розгортання великих агропромислових виробництв і надсучасних інструментів управління ними і технологічних локалізацій, технологічних рішень. Саме про це йшла мова.

- Дозвольте уточнити: оці наші компетенції, наш досвід - годиться і для розгортання таких виробництв, про які ви кажете, навіть в умовах іншого клімату, якщо ми говоримо про Південно-Африканську Республіку?

- Ну, звичайно, потрібно буде адаптація. По території України також є таке поняття як районування культур. Навіть той же соняшник сіять у Чернігівській області і в Запорізькій - це треба розуміти ото такі деталі цієї компетенції технічної. Є певні гібриди, сорти, є там тривалість світлового дня, є там строки дозрівання, є ФАО, як у кукурудзі, за скільки днів вона достигає. І ще багато-багато аспектів, чим ми володіємо, і в принципі сьогодні в світі приховати це важко. Ми живемо в епоху інформатизації, цифровізації виробництва. Питання в тому, щоб прийти кудись з ініціативою, показати, як демонстраційний майданчик досягнення і почати туди інвестувати.

І коли це на найвищому рівні відбувається такий місток: от кажуть – давайте зробимо Мінеральний хаб, давайте. Мені здається, що питання не в тому, щоб там через два місяці почати якісь там порти будувати. Питання в тому, що потрібно ще розгортати підготовчу організаційну роботу.

Наприклад, у нас між Україною і ПАР немає протоколів щодо ветеринарного і фітосанітарного визнання. І якщо подивитися, а хто вже сьогодні туди експортує, наприклад, те ж саме зерно, то там десь процентів 40-41 – це росія, і потім ще деякі країни. До речі, Латвія туди експортує, Польща. Не виключено, що це реекспорт українського зерна частково туди йде.

Через те нам оці попередні ініціативи і якісь попередні домовленості на рівні меморандумів – це ті перші кроки, які потрібно робити.

Якщо говорити конкретно про мінеральні добрива, ну дивіться: на сьогодні, десь там за оцінками експертів, на африканському континенті десь 1,2 млрд га с.-г. угідь. Вони вносять у середньому на гектар десь 34-34,5 кг мінеральних добрив.

Десь у них є така загальна африканська угода в боротьбі з голодом і за продовольчу безпеку. Вони домовились використовувати на гектар десь 50 кг на гектар.

Якщо подивитися інші країни: Китай азотних добрив на гектар вносить до 340 кг.

- А Україна?

- Україна десь до війни вносила 90 кг, але це всіх добрив у комплексі, і це десь у три рази менше, ніж європейські країни. Сполучені Штати, наприклад, 160 кг на гектар.

- А Африка, виходить, втричі менше, ніж Україна на гектар? Так що потенціал дійсно великий?

- Так, порівняно з іншими країнами потенціал шалений. І крім того, ми ж повинні розуміти, що як піде, як підуть інвестиції, тому що в Африці дуже великий потенціал розширення самих площ земель сільськогосподарських.

Десь, за оцінками експертів, якщо брати потенціал планетарний, то процентів 60 саме в Африці, а не в Бразилії.

- Пане Павле, а от цікаво уточнити, чому така різниця стосовно того, скільки добрив вноситься в ґрунт? Тобто це залежить від клімату, це залежить від ґрунту чи просто немає більше добрив, і тому вносять відносно мало?

- Це залежить від інвестицій. Ми повинні розуміти, що Африка ніколи не буде вносити стільки, як Сполучені Штати, тим більше як Китай. Але якщо вони, наприклад, дотягнуть до своїх 50 кг на гектар, а потім збільшать вдвічі, як Україна, і ми тут візьмемо участь, то це для всіх вже буде позитивно: і в боротьбі з голодом, і з продовольчою безпекою, і з можливістю інвестувати, і розвивати цілий величезний потенційний континент африканський.

Ну і треба розуміти, а з ким ми там будемо конкурувати. Звичайно, ми всі розуміємо, що там дуже щільно вже зайшли такі гравці, як Китай. Там присутня Росія в ряді країн, ну і ряд європейських країн.

До речі, коли ви подивитесь ще наше спілкування з Європейським Союзом до того, як ми одержали статус кандидата, то вони говорили: Друзі, наш ринок уже плоский європейський, у нас високі вимоги, але ми разом - Євросоюз та Україна - можемо йти на треті ринки. І в них уже є досвід, і вибудована логістика, і документообіг, і взаємне визнання, скажімо, комплаєнсу. Вони готові там вже платити, і про якість вже дбають, і таке інше.

Тобто в нас вже досвід роботи, наприклад, по аграрній продукції з африканським континентом також є. Є Єгипет, з яким ми традиційно працюємо, є там Марокко, є у нас трейдери, які великі із п'ятірки, наші українські трейдери, які спеціалізуються на роботі з державними агенціями по тендерах на пшеницю, на ячмінь і на інше. Тобто у нас є вже практика, але її треба розширювати, бо не всі трейдери готові з африканськими країнами працювати і не з усіма африканськими країнами. Ну ПАР, вона більш така європеїзована країна, я думаю, тут можна буде знаходити спільну мову.

– Пане Павле, а розкажіть, будь ласка, детальніше: як може виглядати цей Мінеральний хаб? Тобто що буде залучено з українського боку, які там системні зусилля, яка інфраструктура, яка логістика і, відповідно, який внесок може зробити також і ПАР?

– Ну дивіться, у ПАР є свої досить потужні виробництва мінеральних добрив. Там можна 5-7 компаній назвати вже сьогодні (просто я назви не згадаю), які уже є лідерами на африканських ринках по виробництву мінеральних добрив.

У них, як і в нас, є питання щодо забезпечення сировиною. Україна теж була в десятці світових виробників мінеральних добрив, зокрема азотних, і була одним з найбільших експортерів азотних добрив. Але це було в часи, коли в Радянському Союзі ніхто не рахував ціну на природний газ. Бо мінеральні азотні добрива – сировиною є природний газ.

Ми і зараз ще можемо виробляти величезні обсяги й експортувати. Але, я думаю, що за умови високої ціни на природний газ і складності з її утриманням (у нас вона з росії була завжди) ми можемо тут ділитися вже досвідом, наприклад, впровадження більш сучасних підходів щодо енергоефективності виробництва мінеральних добрив. Крім того, скажімо, на Африканському континенті є сировина для виробництва фосфорних і калійних добрив. Україна, наприклад, для калійних добрив - апатити тягли з Кольського півострова за радянських часів.

І сировина покупна вона також ускладнює географію та ціну для виробництва. Якби ми туди прийшли зі своїми можливостями і мали якісь подвійні контракти для виробництва, для інвестування і розширення виробничих потужностей взаємних, але це був би все одно, мені здається, тільки один інструмент, щоб приходити в цю країну, на цей континент більше.

З боку ПАР там є портова інфраструктура, вона досить непогано розміщена, просто не так близько від України з плечем логістичним, але коли вже є якісь такі первинні розгорнуті логістичні інфраструктурні об'єкти, то їх модернізувати і розширювати трошки легше, чим прорубувати таке вікно, ну якби вперше і заново.

Тобто з нашого боку ми можемо говорити портфелем товарів готових уже, бажанням інвестувати на потенційно такий інвестиційно привабливий континент. З їхнього боку це також можуть бути додаткові інвестиції в логістику, інфраструктуру, і вже скористатися їхнім досвідом і практикою роботи з різними африканськими країнами – та сама Нігерія, та сама Танзанія, Ефіопія й інші країни.

Тобто тут є такий великий набір взаємовигідних інструментів, як можна було би розвивати цей напрямок африканський. Тому що якщо ми дивимось по темпах приросту населення і народжуваності, то є окремі країни, де темпи вже уповільнились, наприклад, в азійських країнах.

А, наприклад, така країна як Нігерія – вона тільки нарощує ці темпи, і це одна з найбільших країн на африканському континенті. І до неї треба вийти якось. І якщо ми через ПАР або через Єгипет, через Марокко будемо виходити на ці ринки, то це тільки плюс. Просто треба буде навчитися ще вибудовувати логістику, взаємовідносини, платежами це все підтверджувати і необхідними державними домовленостями.

- І далі, пане Павле, я би хотів розгорнути тему або підтему, якої ви вже частково торкнулися. Вона стосується виробництва добрив в Україні. Тобто якою мірою ми насправді можемо забезпечити цей експорт, тому що от зараз я посилаюся на новину, у якій ідеться про те, що українські виробники добрив у березні зменшили потужність виробництва азотних добрив. Так, у лютому завантаженість заводів, наприклад Рівнеазот і ЧеркасиАзот, складала 65-67%, тобто на дві третини вони були завантажені. А в березні завантаженість Рівнеазоту впала до 45%, тобто менше половини, ЧеркасиАзоту — до 31%. Це розрахували фахівці, і вони пов'язують це зі споживанням газу, а саме з обстрілами газотранспортної системи, які сталися на тлі високої активності ринку добрив напередодні аграрного сезону.

Тобто ми спостерігаємо в перші місяці падіння виробництва азотних добрив. Що це загалом означає? Це таке сезонне коливання чи це якісь такі тривожні тенденції, які можуть вплинути на обсяги виробництва добрив?

- Ну, дивіться: якщо ми в минулому році виробили десь 2 мільйони добрив, 2 млн тонн, а спожили близько 4 млн тонн, то решту — половину майже — ми забезпечили за рахунок імпорту. Це треба розуміти.

Чи це сезонні коливання? Так, я думаю, аграрії — ті, хто думав, — вже закупилися. Посівна йде, і я думаю, ми незабаром вийдемо на її фінальну стадію. Зараз йде посів усіх культур, що ускладнило роботу в цих умовах. Але ми повинні розуміти, що за роки війни значна частина аграріїв різко скоротила використання мінеральних добрив при посіві через фінансову неспроможність. У нас були роки дуже складні — 2022, 2023, 2024-й - трошки простіше, 2025-й — тут погода вносить свої корективи.

І ви правильно сказали про завантаженість виробничих потужностей. Це підкреслює нашу попередню з вами розмову, що ми ще можемо різко наростити обсяги виробництва. І ви ж назвали тільки два заводи, навіть системи Ostchem, а їх не два — ще є й інші підприємства, які можуть значні обсяги мінеральних добрив виробляти, в тому числі для експорту. Ще не так давно - 4-5 років назад ми набагато більші обсяги виробляли. Питання в сировині, власнику сировини - а це росія завжди була для азотних добрив, і про ціну на природний газ. От у чому складність.

Тому що в нас іноді досягалися такі рівні цін на внутрішньому ринку на азотні мінеральні добрива, які були вищі, ніж на зовнішньому ринку. І тоді імпортувати було вигідніше для аграріїв.

І тут ми багато разів уже дискутували, що нам потрібно щось знайти в оцій трійці — хіміки, аграрії, держава — якусь таку певну розвантажену ситуацію. Меморандуми готували, і це не один рік ця дискусія велася, але так — якогось такого конструктиву довготривалого ми не змогли знайти. І на сьогодні ми значну частину мінеральних добрив, у тому числі азотної групи, яку могли б самі виробляти всередині країни і повністю закривати, ми імпортуємо. І це, з одного боку, диверсифікація, а з іншого боку — ми ж втратили в хімічній галузі частину робочих місць. І також це ж національна економіка — можна було б знаходити тут можливості.

Якщо говорити про сировину, наприклад, для комплексних добрив, для калійних добрив, для фосфорних добрив — у нас тут сировина в значній мірі покупна. І це також треба такі якісь взаємовигідні партнерські вибудовувати відносини. Над цим також потрібно працювати, тому що є там й у Марокко сировина, і в Тунісі. Якось можна говорити, наприклад, з тим же самим африканським континентом — якісь спільні широкі угоди.

А виробничі потужності ще є, вони потребують постійної підтримки. Тому що це хімічне виробництво — це не так все просто: сьогодні зупинив — завтра запустив. Тут так не виходить. Це агресивне середовище, це неперервні цикли. Тут треба розуміти технологічно, що це все непросто.

Якщо сказати, чи ми готові ще сьогодні бути цікавими для того ж ПАР по цій ініціативі — так, сьогодні ще так. Але треба серйозно попрацювати над цим в різних напрямках, щоб ми мали і торгівельні розвантажені питання між ДПСС двох країн, і інвестиційні, і розуміти ризики, і розуміти оцінений потенціал.

- Пане Павле, хочу ще запитати про одного такого великого виробника добрив, який залишився в окупації — це завод «Азот» у Сіверськодонецьку. Що відомо про долю цього підприємства?

- Це дуже важливий був хімічний об’єкт поряд з іншими. Я знаю, що він в різні роки, навіть з 2014 року, з різною інтенсивністю запускався-закривався, і не в повному обсязі, звичайно, працював — не на повну свою потужність. Я думаю, що на сьогодні там вирізається металолом, і технологічні можливості вже потребують інвестицій, модернізації. Але це питання можна буде порушити тільки після того, як буде звільнена територія, буде зроблена технічна оцінка — і що там можна робити.

Ну, ви ж знаєте, що з тими заводами, які пройшли лінію фронту туди і назад два рази — як правило, там нічого не залишається. Тим більше, що там же були бойові дії безпосередньо.

Ну, до повномасштабного вторгнення він ще запускався і працював. І це один із не найстаріших заводів, і мав виробничі потужності досить важливі для економіки і для експорту в тому числі. Я думаю, що на якийсь час нам доведеться баланс виробничих потужностей проектувати без нього поки що.

- Пане Павле, а що з фахівцями в нас? Чи продовжує готувати українська система вищої освіти фахівців? І взагалі, якщо припустити, що вдасться ті проекти, які Президент наш пропонував у ПАР, реалізувати і потенційно виходити на ринки інших африканських країн.

От про це забезпечення кадрами розкажіть, будь ласка. Які ваші оцінки?

- Дивіться, я думаю, що в нас із фахівцями, як і в будь-якій галузі, на сьогодні є певні питання. І ми розуміємо, з чим це пов’язано. Ми яку галузь не візьми — візьми аграріїв: у вас кожний третій аграрій скаже «да нам в поле — ні з ким їхати». Ми повинні сьогодні працювати цілодобово, а в нас там є ще й комендантська година, і таке інше.

Якщо взяти ІТ — і ІТ-шників не вистачає. Здавалося б, їх же нібито потрібно. Багато мобілізовано, багато добровольців, багато залучено частково для підтримки бойових дій, там і фронти з різних галузей. Те саме і в хімічній галузі.

І якщо ми згадаємо історично останні 10 років — ми ж говорили, що ряд підприємств стагнував: той самий Одеський припортовий завод, той самий Хімпром, той самий Сєвєродонецький хімічний комбінат і інші виробництва — звичайно, потребують оновлення кадрів.

І я ще раз кажу, нам оця війна і ці останні роки показали, що ми можемо швидко піднімати нібито забуті компетенції. Ми можемо швидко адаптуватися, знайти ще певних людей поважного віку, які підтримують молодь, стануть наставниками, а потім молодь це підхоплює і розвиває з іншими темпами.

Ми піднімемо і це за необхідності — за декілька місяців, і можемо передивитися у технологічних ВНЗ (КПІ та в і інших), десь розширити навіть набори
за необхідності, коли буде зрозуміло, яка середньострокова і довгострокова перспектива. І навіть державний набір зробити там невеликий на тих же хіміків, технологів. Це все на сьогодні як база ще існує. Все залежить від комплексності і від перспектив.

ІЦ УАК за матеріалами Українського радіо