Л.Козаченко: Зміни — єдиний резерв для розвитку

Україна взяла курс на перезавантаження влади та на люстрацію чиновників, зокрема, і в аграрній сфері. Про те, якою буде аграрна політика новообраної Верховної Ради України та яких змін варто очікувати сільгоспвиробникам, ми попросили розповісти президента Української аграрної конфедерації Леоніда Козаченка, депутата фракції Блоку Петра Порошенка.

Розмову розпочали із запитання про розстановку сил у Верховній Раді VIII скликання.

- Парламент, з одного боку, стане більш консолідованим через те, що в опозиції буде значно менше парламентських місць; а з іншого — у середині провладного блоку буде більше строкатості, адже є багато суперечливих позицій і думок, поєднати які не так вже й просто. Адже саме тепер відбувається процес пошуку нової, більш ефективної моделі розвитку держави.

Напевне цьому депутатському скликанню працюватиметься набагато складніше, ніж попереднім — вони розпочинають діяти в умовах не лише економічної кризи, а й реальних воєнних дій усередині держави. І саме за якнайшвидше владнання та завершення цих процесів парламент має взяти на себе першочергову відповідальність.

Якими будуть пріоритети нової влади стосовно агросектора?

Ні для кого не секрет, що аграрна галузь — єдина з усіх галузей економіки зберігає позитивну динаміку розвитку. Тому на неї зазіхає «фіскальна» частина урядовців, яка хоче відібрати більше податків і покласти до бюджету. Вони мають своїх прибічників у новій Верховній Раді. Це може нашкодити аграрному сектору. Із другого боку — у парламенті є частина людей, які добре розуміють, що позитивний розвиток слід не лише зберегти, а й стимулювати. Однак цьому заважають не розв’язані проблеми, головна з яких — відсутність належного опору корупції. Потрібно також починати боротися із залишками старої аграрної системи управління, яка характеризується безліччю непотрібних інстанцій і структур. Важливим завданням для нової влади стане завершення земельної реформи, яка була розпочата ще 1998 році, проте й досі є каменем спотикання. Наступним завданням стане запровадження сучасної системи страхування та хеджування ризиків у сфері аграрного виробництва, також має, нарешті, запрацювати ефективна, наближена до реалій, а не декларована аграрна освіта й наука. Тож завдань для нової влади в аграрному секторі більше ніж достатньо. Головне, на мою думку, не припускатися нових прорахунків — вони й так у минулому коштували нам надто дорого.

Що ви маєте на увазі?

У нас є цілі напрями сільського господарства, які роками фактично не розвивалися через тотальну бюрократизацію, натомість забирали мільйони гривень бюджетних коштів.

Велика кількість не лише державних, а й комерційних аграрних підприємств і сьогодні працюють неефективно, деформуючи тим самим ринок. Це спричиняє щорічні витрати величезних сум із бюджету. ДПЗКУ, Держрезерв, ДАК «Хліб України», Аграрний фонд — за часи незалежності не було жодного року, щоб ці державні компанії приносили за рік менше, ніж 1 млрд гривень збитків. Чомусь приватні компанії працюють успішно, із прибутком, і ще й сплачують величезні суми податків, а державні — лише декларують втрати. Постає запитання: для чого їх тримати?

Хочу також сказати, що на сьогодні понад тисячу підприємств напряму підпорядковані Міністру агрополітики: воно призначає їх керівників, опікується їх діяльністю замість того, щоб глибше зануритись у питання реформування галузі та реалізації сучасної аграрної політики. Із цією практикою слід покінчити. Аграрне міністерство має скинути із себе цей пил і бруд корупційних оборудок і нарешті прозоро, динамічно й успішно запрацювати.

Не секрет, що в складі минулого та позаминулого скликань парламенту були представники великих агропідприємств. Натомість інтереси середнього та малого бізнесу ніхто не захищав. Чи триватиме ця своєрідна «традиція» і далі?

У цьому парламенті набагато менше олігархів і їхніх представників: депутатами стали багато нових, молодих політиків, вони є практично в кожній політичній силі, яка пройшла в парламент. Ці люди не заангажовані, щирі, харизматичні. І це є великим плюсом, адже більшість політиків старшого віку вже себе вичерпали.

Можу сказати, що люди довіряють цим молодим силам. Однак я хочу наголосити, що їм потрібно буде дуже добре працювати, щоб не втратити віру громадян у них і довести, що вони здатні змінити державу на краще. Це велика відповідальність, і, певно, найбільший їх громадянський обов’язок.

Крім того, вони мають дотриматися всіх передвиборних обіцянок. Адже ми пам’ятаємо немало прикладів, коли люди йшли в політику, даючи обіцянки, але насправді були не в змозі щось зробити. Народ України обману більше не пробачить.

Цього разу до парламенту балотувалося відразу декілька партій, які декларували захист інтересів аграріїв. Чому, на ваш погляд, ці сили не здобули достатньої підтримки у виборців?

І до цих виборів було багато спроб таких сил зайти в парламент — згадати хоча б Аграрну партію України. Кожного разу це закінчувалося тим, що більш сильна партія затягувала її у свої лави. Це дискредитувало ці сили в очах виборців. Сьогодні з’явився «Заступ» — на мій погляд, вони не пройшли в парламент через те, що було замало часу на якісну агітацію та бракувало «упізнаваних і популярних серед аграріїв» облич, які б, справді, могли б сформувати потужну політичну силу. Поточна верхівка партії, на жаль, не згенерувала щось нове та прогресивне, що імпонувало б сучасному розвиткові сільського господарства.

Чи потрібна взагалі в українському парламенті аграрна сила?

Безумовно, так. Для України — це перспективний парламентський напрям. І політики мають думати над тим, як створити її, об’єднати інтереси й не розпорошувати зусилля.

Відкрию секрет: нещодавно я ініціював створення Міжфракційної аграрної депутатської групи, до якої вже записалося понад 20 новообраних депутатів. Я хочу, щоб ці люди незалежно від того, які сили вони представляють, працювали в парламенті консолідовано та обстоювали інтереси селян. Я впевнений, що ця ідея вже незабаром дасть позитивний результат, і, можливо, у майбутньому стане поштовхом для створення свіжої політичної сили для місцевих виборів, що відбудуться незабаром, або ж уже для наступного парламенту.

Чи думали ви над тим, який перший законопроект будете вносити на розгляд парламенту особисто?

Я вноситиму відразу декілька законопроектів. Вони будуть пов’язані зі зміною структури та впорядкуванням роботи органів державного управління згідно з європейськими правилами та законами. Я також ініціюватиму зміни до Закону України «Про очищення влади», тому що сьогодні він не люструє тих, над ким це має бути зроблено в першу чергу. Не буду його критикувати, адже певні зрушення він зробив. Однак, на мою думку, цей закон треба суттєво доопрацювати, щоб додати йому ефективності й справедливості. Він має стосуватися правоохоронних органів, судів, прокуратури, колишніх депутатів і чиновників не лише центрального, а й місцевого рівнів. І насамперед під час люстрації має бути зрозуміло, чи жила людина чесно на свою зарплату, або, навпаки, використовувала службове становище, щоб набивати кишені. Хіба може бути так, що особа на державній посаді отримала за рік 100 тис. гривень, а її статки за 12 місяців виросли на 10 млн? Чи має право такий чиновник обкрадати бюджет і далі?

Крім того, я особисто працюватиму над законодавством щодо ринку землі та завершенням земельної реформи. Загалом, я вже готую до 10 нових законопроектів і серйозних змін до чинного законодавства, що регулює діяльність аграрного сектора.

На жаль, аграрна Україна й далі живе за старою моделлю керування галуззю — із безліччю інспекцій, відділів міністерств і відомств тощо. Взагалі, яку модель «надбудови» над аграрною сферою ви бачите за доцільну?

Наш державний апарат є абсолютно неефективним — на утримання чиновників витрачається майже 50% всього бюджету. У Євросоюзі 50% бюджетних коштів спрямовують на дотації фермерам, у нас же на ці цілі закладено лише 2%. Я вважаю, що штат чиновників має скоротитися мінімум на 40%.

І перший крок у цьому напрямі зроблений — ми хочемо більше повноважень передати на місця. І вже там вирішуватимуть, скільки держслужбовців вони можуть утримувати. Крім того, якщо йде мова про скорочення чиновницьких місць, то маємо подумати про передачу частини повноважень, зокрема, у дозвільній і сертифікаційній сфері до акредитованих приватних компаній і профільних асоціацій. Наприклад, якщо йдеться про видачу сертифіката на наявність ГМО, то над цим працювали тисячі державних спеціалістів Держсільгоспінспекції, хоча доцільніше було б передати ці функції приватним акредитованим лабораторіям, які від імені держави здійснюватимуть цю роботу. Слід буде чітко опрацювати умови акредитації, адже важливе не лише сучасне обладнання та досвідчені фахівці, а й матеріальна відповідальність за наслідки своєї діяльності. Якщо в лабораторії помиляться, то мають понести за це фінансову й іншу відповідальність.

Чи не буде це черговим підґрунтям для корупційних схем і лобіювання інтересів власників цих лабораторій у державних інстанціях?

Якщо, скажімо, в Одеському порту буде десяток таких приватних суб’єктів, то про корупцію тут ітися не може — самі ринкові умови та конкуренція стимулюватимуть їх до прозорої діяльності. Тоді як сьогодні, щоб отримати від державного чиновника простий висновок, слід витратити чимало нервів і грошей. Певний час тому ми підрахували, що за один рік аграрії були змушені віддати приблизно 1,5 млрд доларів хабарів у кишені державних чиновників за видачу нікому не потрібних документів. Вони просто не мали іншої альтернативи: або платиш і працюєш спокійно, або закриваєш бізнес.

На вашу думку, чи зважиться держава на те, щоб передати частину своїх прерогатив в ухваленні рішень профільним асоціаціям?

Якщо держава поводиться відповідально, то вона сама у цьому зацікавлена. Наведу простий приклад. Асоціація «Укрцукор» об’єднує всіх гравців цукрового ринку, але не має повноважень розподіляти цукрові квоти: це за неї завжди робило Міністерство. Чи не краще було б, якби галузеве об’єднання розподіляло цю квоту між своїми членами самостійно? Те саме можна сказати й про розподіл галузевих субсидій. Це набагато більш професійний підхід, коли самі ж гравці ринку регулюють і відпрацьовують механізми функціонування галузі, адже хто як не вони у цьому більше всіх зацікавлені. Крім того, як я вже зазначав, грамотно вибудувана робота аграрних асоціацій дає змогу суттєво скоротити армію чиновників.

Скільки профільних асоціацій має бути взагалі? Чи не дублюватимуть вони функції та діяльність одна одної?

Асоціацій має бути рівно стільки, скільки потрібно учасникам аграрного ринку — усім вистачить роботи. Те, що аграрій замість роботи бігає по інстанціях і збирає документи та довідки, — неправильно. Треба максимально спростити його життя та покласти представництво його інтересів на професійні угруповання. Що ж до розподілу квот і субсидій, то, безумовно, цю функцію мають взяти на себе ті асоціації, що налічують понад 50% учасників ринку, або є найбільшими за решту в своїй галузі. Інший механізм — це створення ради асоціацій, яка складатиметься з кількох галузевих об’єднань.

Ви колись заявляли про необхідність атестації чиновників на корумпованість. Як ви пропонуєте її проводити?

Ми хотіли, щоб в Україні був бодай частково реалізований досвід Сінгапуру, адже ця країна, без сумніву, є світовим взірцем у боротьбі з корупцією. Там державний чиновник щорічно здає декларацію — свою та пов’язаних із ним осіб. У ній зазначено суму, яку вони законно отримали за 5–10 останніх років, а також реальну вартість активів, що їм належать. І якщо ці показники різняться в понад 20 разів, то такий чиновник отримує пожиттєве ув’язнення; якщо в понад 30 разів, його засуджують до страти. Коли ухвалили цей закон, то оголосили амністію тим людям, які добровільно напишуть заяву про звільнення, а також про те, що вони не обійматимуть державних посад протягом наступних 10 років. Багато, хто написав, але частина чиновників усе одно потрапила під дію цього закону й отримала різний ступінь покарання. Це була жорстока, але дуже вдала реформа: на третій рік після її запровадження ВВП країни зріс на 21% і вона почала стрімко розвиватися.

Щоб це зробити в нас, потрібні великі кошти на аудит активів чиновників, адже Фінансова інспекція Мінфіну не має ні потрібного досвіду, ні людських ресурсів для оцінки активів. І представники українського бізнесу були готові за свій рахунок створити спеціальний фонд, гроші з якого будуть використані для оплати роботи міжнародних аудиторів. Однак поки що цей проект лише на стадії обговорення.

У світі є багато усталених бізнес-інструментів, які допомагають роботі аграріїв, натомість в Україні вони не діють. Чому так відбувається?

Справді, ми відстаємо, наприклад, у напрямі страхування сільгоспризиків. З одного боку, це доволі дорого, адже держава обіцяє, проте не виконує своїх обіцянок із компенсації вартості страхування. Із другого — страхові компанії в Україні працюють непрофесійно: узявши платіж від фермера, вони не виконують зобов’язань перед ним, і ніхто їх за це не карає.

Також поки що проблемними є ризики під час так званих цінових спредів і коливань валют — таке хеджування українському фермерові не доступне. Тобто, це ті інструменти, що можуть значно поліпшити життя аграріїв, але вони й досі в нашій державі не прописані та не втілені в життя. Маю надію, що вже незабаром, після запровадження цих механізмів, аграрії почуватимуться більш упевнено.

Розмовляла Ірина Глотова "Farmer"