Дешеве зерно не гарантує дешевого хліба

В Україні значні запаси зерна поєднуються з ризиками подорожчання готових продуктів. Посуха затримує осінню посівну, обмеження експорту позбавляють аграріїв виручки, а витрати на енергію, оплату праці та логістику продовжують зростати. Чому дешевша сировина не обов’язково означає дешевший хліб і як ці обставини впливають на наступний урожай, пояснив генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль.

Під урожай 2027 року в Україні планують засіяти озимими близько 6,3 млн гектарів — майже на 6% менше, ніж під урожай поточного року. У розмові Коваль розповів про відставання сівби ріпаку, перспективи інших озимих культур, можливості альтернативного експорту та фінансову підтримку, необхідну для нового виробничого циклу.

— Наскільки серйозною є нинішня посуха для українського сільського господарства?

— Найбільшим викликом залишається війна, яка створює для аграрного сектору економічні, логістичні та експортні труднощі. Проте посуха також є серйозною проблемою. Цього року змінюється її географія: значних втрат урожаю зазнають не лише традиційно посушливі південні регіони, а й зазвичай краще забезпечені вологою Волинь, Тернопільщина та Львівщина.

У першій декаді вересня вже було помітне відставання від запланованих темпів сівби озимих під урожай наступного року. Наприклад, на цей час озимим ріпаком мали б засіяти близько 80% запланованих площ, натомість маємо приблизно 63–65%. Одна з основних причин — недостатня кількість вологи у верхньому шарі ґрунту. Відставання спостерігається, зокрема, на Тернопільщині, Хмельниччині та в інших ріпакосійних регіонах.

Цього року поєдналися кілька чинників: низька водність річок, тривалий дефіцит опадів у низці областей і недостатнє накопичення ґрунтової вологи протягом вегетаційного періоду. Це стосується й західних регіонів, пов’язаних спільними річковими басейнами з європейськими країнами. Критична ситуація на Дунаї — один із проявів цієї проблеми.

Поліпшити запаси вологи могла б достатньо сніжна зима, але впливати на погоду ми не можемо. Інший напрям — інвестиції у зрошення, якщо економічні умови дозволятимуть їх робити. Особливо це важливо для півдня України, де значна частина земель потребує зрошення.

Певне скорочення площ можливе під озимим ячменем, житом і пшеницею. Водночас аграрії, ймовірно, намагатимуться зберегти посіви озимого ріпаку, оскільки це одна з найбільш маржинальних культур. За складної логістики важлива не лише врожайність, а й вартість продукції, яку потрібно вивезти. Ріпак можна переробити в Україні й експортувати олію — продукцію з вищою вартістю на одиницю ваги. Це робить культуру привабливою з економічного, технологічного та логістичного погляду.

Площі під житом скорочуються вже не перший рік, передусім з економічних причин. Україна традиційно була одним із помітних виробників цієї культури, а житній хліб залишається важливою частиною нашого раціону. Проте в останнє десятиліття нерідко бракувало певних обсягів жита або житнього борошна для проходження маркетингового року. Імпорт також непростий: небагато європейських країн вирощують достатні обсяги. Раніше дефіцит подекуди покривали поставками з Білорусі та Росії; тепер ці варіанти неприйнятні, тож доводиться шукати інші рішення.

Найбільшого скорочення, на мою думку, може зазнати озимий ячмінь. Нинішні ціни не забезпечують високої маржинальності цієї культури, значна частина якої використовується на корм. Це стосується економіки вирощування як озимого, так і ярого ячменю.

Отже, рішення про посівні площі визначає не лише погода. Аграрії оцінюють, чи доцільно сіяти традиційні обсяги озимих, коли врожай поточного року продається настільки складно.

— Головна причина труднощів із продажем — обмеження експорту через порти?

— Так. Маємо близько 25 млн тонн пшениці нового врожаю, тоді як для внутрішніх потреб сезону достатньо приблизно 7–8 млн тонн, включно з продовольчим і кормовим використанням, насінням та перехідними запасами. За обсягом це приблизно трирічна внутрішня потреба. Крім того, залишаються ще орієнтовно 2–3 млн тонн минулорічної пшениці.

Продукції достатньо, але її складно вивезти, і це тисне на внутрішні ціни. Проблема не лише в низькій ціні: навіть за нею неможливо продати й експортувати потрібні обсяги. У вересні–грудні нам необхідно вивозити близько 6 млн тонн збіжжя щомісяця, тоді як за серпень експорт становив близько 1,5 млн тонн.

— Наскільки можуть допомогти залізниця та інші альтернативні маршрути?

— Залізниця є альтернативою, але не повною заміною морського експорту. За моєю оцінкою, через 15 залізничних переходів можна вивозити в найкращому разі близько 1 млн тонн на місяць, автомобільним транспортом — ще приблизно 400–500 тис. тонн.

Великі надії залишаються на Дунай, але там та сама природно-кліматична проблема: дуже низький рівень води, особливо у верхній течії. Кілька караванів із завантаженими зерном баржами опинилися на мілині. Це судна і державних компаній, і приватних перевізників, причому не лише українських.

Чекаємо підняття рівня води. Частина експертів розраховує на поліпшення у жовтні, інші допускають, що відновлення руху цією водною артерією відбудеться пізніше. У 2022–2023 роках через Дунай вдавалося експортувати близько 2 млн тонн на місяць. Це була дуже серйозна допомога.

Ще один напрям — транзит через Молдову. Обсяги там невеликі, немає достатнього досвіду перевезення таких масштабних потоків, але цей маршрут також необхідно використовувати.

При цьому виникає парадокс із цінами. В Україні достатньо пшениці, зокрема продовольчої, а також вівса та ячменю для виробництва круп. Очікуємо врожай гречки, проса, сорго, нуту й інших культур. Проте значні запаси зерна як сировини не означають, що готові продукти дешевшатимуть.

У собівартості є інші складові, які дорожчають, насамперед пальне та електроенергія. Енергетична ситуація залишається невизначеною. Якщо хлібозаводам знову доведеться працювати на генераторах, кіловат-година такої електроенергії може коштувати приблизно втричі дорожче, ніж отримана з мережі. На борошно припадає близько 38% собівартості печеного хліба. Навіть якщо воно дешевшає, решта витрат зростає.

Зростають і витрати на оплату праці: підприємства відчувають дефіцит кадрів, а для збереження працівників мають також підтверджувати критичність і забезпечувати можливість бронювання. Важлива й внутрішня логістика. Удари по складах та логістичних потужностях руйнують усталені ланцюги, змушують створювати локальні склади й перебудовувати постачання.

Усе це здорожчує своєчасне підвезення товарів і підтримання асортименту торговельних мереж. Тому осінньо-зимовий період і наступна весняна посівна будуть складними. Ціни на окремі готові продукти зростатимуть. Важливо, щоб це відбувалося поступово, без різких стрибків.

— За цінами на які продукти варто стежити насамперед?

— Передусім за хлібом — базовим продуктом для України. За нашими спостереженнями, він дорожчає приблизно на 1,2–2% на місяць. Станом на 1 вересня накопичене зростання становило близько 12–13%.

Невеликі поступові зміни споживачі переносять легше, хоча для пенсіонерів та інших соціально вразливих людей навіть вони відчутні. Одноразове подорожчання на 15–20% було б значно болючішим. Саме таких різких стрибків хотілося б уникнути.

Важлива й рослинна олія. Україна виробляє її приблизно в 10–11 разів більше, ніж потрібно внутрішньому ринку, але зростання цін уже спостерігається. На ситуацію впливають бойові дії та продовольчий тероризм. Один із прикладів — удар по олійноекстракційному підприємству «Олейна» на Дніпропетровщині, пошкодження потужностей і втрати готової продукції. Такі атаки загрожують і життю людей.

За цей сезон ми втратили тисячі тонн олії, яка виливалася в море та на дороги. Це втрачені валютні надходження й продукція, яку очікували наші партнери.

Серед інших важливих для українського споживача продуктів — м’ясо, сало та овочі борщового набору. Картоплю ще не всю зібрали, але в окремих регіонах урожайність невисока. Це також чинник, за яким потрібно стежити, оцінюючи подальшу ситуацію з цінами.

— Низька врожайність картоплі також пов’язана з посухою?

— Так, у низці областей це наслідок посухи. Але проблема не лише українська. У Франції є оцінки надзвичайно низької зволоженості ґрунтів упродовж вегетаційного періоду — найнижчої за пів століття. У Німеччині низька вода на Рейні обмежує вантажні перевезення, змушуючи переносити їх на автомобільний і залізничний транспорт.

Маловоддя Дунаю впливає не лише на судноплавство. Недостатня кількість води ускладнює охолодження енергетичних об’єктів, зокрема атомних електростанцій, і створює ризики обмежень в енергетиці Угорщини та Румунії. Тобто посуха має загальноєвропейські наслідки.

Для Франції це ще й ризики втрат урожаю зернових. Вона є одним із провідних виробників продовольчої пшениці в Європі, тому такі втрати важливі для всього ринку. Якби Україна мала вільний та ефективний експорт, ми могли б допомогти європейським партнерам поставками пшениці, цукру та іншої продукції.

Попереду також збирання кукурудзи. Це одна з найскладніших культур для прогнозування на цьому етапі, але озвучуються оцінки врожаю в межах 20–30 млн тонн. З одного боку, це добре. З іншого — постає питання, де її зберігати, якщо елеватори зайняті пшеницею та іншими ранніми культурами.

Затримка реалізації раннього врожаю тиснутиме й на ціну кукурудзи. Частину врожаю аграрії, ймовірно, залишатимуть зимувати в полі незмолоченою: бракує складських потужностей, а витрати за нинішніх цін можуть бути надто високими.

Виникають цінові ножиці: на світових ринках через проблеми в Чорноморському регіоні ціни зростають, але Україна як один із його ключових гравців не може цим скористатися. Усередині країни ціни на зерно натомість падають.

Уряд, профільне міністерство та комітет Верховної Ради шукають швидкі інструменти реагування. Потрібні фонди фінансової підтримки й пільгове кредитування. Важливо не просто погасити старі кредити, а забезпечити фінансування нового виробничого циклу. Якщо закрити попередні борги, але не дати ресурсів для нової посівної, поля від цього засіяні не будуть.

Водночас проведене нами опитування великих компаній, які обробляють значні площі, зокрема під озимою пшеницею, дає обережно позитивний сигнал: вони поки що не планують істотно скорочувати озимі посіви. Це не знімає загальних ризиків для галузі, але показує наміри цієї групи господарств.

Тепер необхідно виконати технологічні операції: вчасно підготувати ґрунт, за можливості придбати якісне насіння, мінеральні добрива та засоби захисту рослин. Дуже потрібні дощі протягом найближчих одного-двох тижнів. Якщо сіяти в суху землю, насіння може тривалий час лежати без сходів. Тоді пшениця не встигне розкущитися до морозів, а посіви будуть зрідженими й слабшими.

Проте чекати можна лише до певного часу: оптимальні строки сівби минають. Є технологічні прийоми, які допомагають працювати в таких умовах, і аграрії ними користуватимуться. Навесні й восени кожен день важливий для майбутнього врожаю. Українські аграрії демонструють високу стійкість та адаптивність. Ми продовжимо сіяти й збирати врожай попри всі спроби ворога цьому завадити.

ІЦ УАК за матеріалами Львів.Медіа