Українські сільськогосподарські підприємства посіяли 17,92 тис га гречки, відповідно до інформації Мінекономіки.
Найбільші площі наразі має Чернігівська область — 2,5 тис. га.
Нагадаємо: останні кілька сезонів площі під гречкою скорочуються, оскільки виробники роблять ставку на більше ліквідні культури, насамперед експортні: кукурудза, пшениця, ріпак. Гречка не є масовою експортною культурою. Вона є нішевою культурою внутрішнього споживання з дуже чутливою економікою виробництва.
Фактично український ринок гречки працює за маятниковою моделлю: дефіцит → високі ціни; фермери збільшують посіви; перевиробництво → падіння цін; скорочення площ; новий дефіцит.
Щорічне споживання гречки оцінюється приблизно у 100–110 тис. тонн.
Під час криз та війни попит на гречку традиційно зростає через довгий термін зберігання, психологічний фактор «базового продукту», звичку домогосподарств формувати запаси.
Через це ринок дуже чутливий навіть до інформаційних хвиль і панічних закупівель.
Парадокс ринку гречки у тому, що висока ціна в супермаркеті не означає надприбутків виробників.
Основні причини: висока собівартість, невеликі обсяги виробництва, ризик різкого обвалу цін наступного сезону, слабка прогнозованість попиту.
У короткостроковій перспективі ринок, імовірно, залишатиметься напруженим. Попри відносно невеликі масштаби виробництва, гречка залишається соціально важливою культурою, яка швидко перетворюється на індикатор продовольчої стабільності та споживчих настроїв в Україні.
ІЦ УАК за матеріалами agroperspectiva