Якою має бути земельна реформа в Україні

За майже 25 років з моменту оголошення земельної реформи Україна так і не визначилася, як розпоряджатиметься одним із головних своїх багатств. Практична реалізація реформи розпочалася ще 1992 року зі старту процесу роздержавлення земель сільськогосподарського призначення та запровадження мораторію на їх купівлю-продаж.

Проте до логічного завершення – відкриття ринку землі – процес досі не дійшов. За цей час українська земельна реформа встигла стати найдовшою у світовій історії.

Наміри зрушити справу з мертвої точки та розмитий план дій було закладено як у коаліційній угоді, так і в програмі дій уряду. Проте оскільки єдиного бачення того, як врегулювати питання, немає ні в уряді, ні в парламенті, з кінця минулого року реформа суттєво не просунулася.

Мало хто з політиків та експертів сперечається з необхідністю зняти мораторій. Відкриття ринку землі покликане залучити додаткові інвестиції в економіку, спростити земельні відносини й мобілізувати оборот землі. Розбіжності стосуються термінів та умов проведення реформи. Противники негайного введення вільного ринку землі вказують на недосконалість законодавчої бази, недоробки Державного земельного кадастру та цілу низку інших технічних нюансів.

Цього тижня громадська організація Agro.ReformsUA за підтримки Міністерства аграрної політики та продовольства провела в Київській школі економіки круглий стіл «Дорожня карта земельної реформи: cui bono?» Те, наскільки це питання резонансне, підтвердили як битком забитий зал, у якому бракувало навіть стоячих місць, так і експресивність дискусії, в якій узяли участь більш як сто експертів у галузі земельних відносин і представників громадськості. .

Forbes публікує основні тези з найяскравіших виступів учасників заходу.

Леонід Козаченко, президент Української аграрної конфедерації, депутат Верховної ради VIII скликання:

Перед початком реформи необхідно вирішити 15 різних питань, серед яких чотири базові.

По-перше, потрібно визначити, хто має право купувати землю. За аналогією до досвіду європейських країн необхідно [зберегти] мораторій на торгівлю землями сільськогосподарського призначення для іноземців як мінімум на 10 років, особливо в умовах низької капіталізації цього активу.

По-друге, визначити розмір земельної ділянки на основі принципу, що здавання землі в оренду власниками не має забезпечувати їм доходи рівня середнього класу. Інакше власники землі просто перестануть займатися фермерством.

Третє питання – хто матиме пріоритет купівлі. Першочергове право можна віддати місцевим жителям, потім – українцям узагалі, орендарям і так далі.
І останнє – питання адміністрування реформи. Не дай Боже це робитиметься так же корумповано, як сьогодні здійснюється реєстрація речових прав. У цьому процесі має бути менше держави і більше громадськості.

[Важливість] питання ринку землі порушують як в МВФ, так і в Брюсселі. Проте Фонд не висуває вимоги розв’язати проблему до кінця року. Це було б можливо тільки за умови врегулювання перерахованих вище моментів.

Олександр Боровик, перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі:

– Земельну реформу необхідно провести якомога швидше. Вона буде не завжди популярною – обов'язково траплятимуться труднощі та помилки, за які політикам доведеться брати на себе політичну відповідальність. Але альтернативи цієї реформи в України просто немає.

Згідно з прогнозом МВФ, за позитивного сценарію наш державний борг сягне 93% ВВП, у гіршому разі – 136% ВВП. Ще два роки Україна буде відсічена від приватних фінансових ринків – ніхто не позичить гроші країні із заборгованістю на рівні 136% ВВП. У цей час ми житимемо на якусь технічну фінансову допомогу, схоже, нам доведеться реструктурувати держборг. Це дасть нам змогу лише якось вижити, але не підніме економіку.

Нині ВВП України становить лише 36% від того рівня, який вона мала на момент розпаду СРСР. Наша країна – друга найбідніша держава в Європі. Чому ж ми тоді баримося з приватизацією? Її потрібно провести не для того, щоб отримати гроші, а щоб змінити економічні відносини і сформувати працюючий ринок

Я виступаю за повну його лібералізацію. Мені незрозуміло, чому не потрібно продавати землю іноземцям. Коли президент Вацлав Клаус приватизував землю в Чехії, таке обмеження справді діяло. Проте воно було неефективним – його обходили стороною. Сьогодні Вацлав Клаус каже, що це рішення було помилковим.

Андрій Вадатурський, народний депутат VIII скликання, член комітету Верховної ради з питань аграрної політики та земельних відносин:

– Ринок землі повинен бути, при цьому повністю ліберальний, без будь-яких обмежень. Але на сьогодні суспільство до цього не готове. Основна причина – недієздатність судової системи. Не можна допустити такої ж приватизації, яка була в нас у 1990-х роках, коли ми втратили своє багатство.

Сьогодні кажуть, що наше багатство – це земля.

Її низька вартість як активу пояснюється відсутністю інвестпривабливості в країні. Тому нам немає чого продавати землю сьогодні за найнижчою у світі ціною. До цього питання можна повернутися через 4–5 років, або коли ВВП на душу населення досягне певного рівня.

Невирішеним залишається і питання статистики. Згідно з формою 6-ЗЕМ, на особисті селянські господарства в Україні припадає 3,7 млн га. При цьому, за даними земельного кадастру, ця площа становить 3,3 млн га, а Держстат називає цифру 2,6 млн га. Як можна торгувати якимось товаром, якщо невідомо навіть його кількість?

Жан-Жак Ерве, радник правління з сільськогосподарських питань банку «Креді Агріколь»:

– Дехто думає, що завдяки продажу землі можна збільшити виробництво. Проте я працюю в Україні вже протягом 10 років, і з того часу обсяги врожаю суттєво зросли (з 41,8 до 63,8 млн тонн зернових 2004-го і 2014 року відповідно, згідно з даними Держстату. – Forbes). Невирішеність земельного питання не перешкоджала зростанню виробництва. Для інвесторів це також не перепона – світові компанії з виробництва насіння вклали в Україну вже сотні мільйонів [доларів].

Для мене головне питання щодо земельної реформи полягає не в тому, чи варто продавати землю, а як гарантувати виробникам її довгострокове використання (протягом 7–10 років). Тут найважливіше, щоб земельні відносини були стабільними.

Я також не розбираюся в земельній статистиці – у нас є «дуже прекрасний» цифровий кадастр, але ніхто не знає, як його використовувати. Усі фермери, з якими я працюю, користуються ще радянськими земельними планами. Крім цього, що таке пай? Це квадрат землі, який малювали орендарі на полі.

Я ніколи не бачив межі одного паю. Для мене як для людини, яка любить конкретику, існує тільки таке поняття, як «поле». Оперувати потрібно ним, тому реформування статусу паїв має бути першим кроком на шляху до ринку землі.

Данило Пасько, член Національної ради реформ, засновник громадської організації EasyBusiness:

– У процесі написання стратегії дерегуляції української економіки ми [команда EasyBusiness] проаналізували тисячі створених державою бар'єрів, які заважають її розвитку. Ми ранжували їх за економічним ефектом – від найважливіших для економіки до найменш суттєвих. Згідно з нашими оцінками, мораторій на продаж земель сільгосппризначення – це найбільша за масштабом проблема української економіки.

В Україні приватизовано близько 25 млн га земель (без урахування ділянок комунальної та державної форм власності). Ми знаємо, що в Румунії 1 га сільгоспугідь коштує $3500, у Бразилії – $7000. Візьмімо середнє значення на рівні $5000. Можливо, це не актуальна вартість для України, а та, яка буде протягом п'яти років. Отже, масштаб цієї проблеми оцінюється в $125 млрд. Ці активи виключено з української економіки.

Перша складність у дерегуляції – це бюрократи, які погоджуються з її необхідністю, однак при цьому називають 15 речей, які необхідно зробити перед цим. Але це брехня – нічого з цього не потрібно.

У нас уже є досвід скасування карантинних сертифікатів разом із Міністерством аграрної політики і продовольства. Перед цим чиновники залякували нас тим, що через це хворітимуть діти і ми всі потруїмося. Але нічого такого не сталося. Нічого страшного не відбувається, якщо дерегулювати речі, які просто заважають.

Аргумент про те, що земельний кадастр неправильно працює, – також абсурд. Будь-хто може побачити карту Державного земельного кадастру на його офіційному сайті.

Віталій Струков, керуючий директор інвестбанку «ВС Капітал», невиконавчий директор молочної компанії Milkiland:

– Сьогодні вартість [довгострокової] оренди землі в агрохолдингах – $200–700 за 1 га. Зрозуміло, що за правильних правил гри ціна землі буде вищою за $1000/га. Не потрібно придумувати велосипед – у нас є приклади Польщі та Бразилії, де 1 га землі коштує 4000 євро і $7000 відповідно. Ці правила гри просто необхідно встановити у нас.

Очікування, що після відкриття ринку землі до нас потечуть мільярди [доларів] інвестицій, – це міф.

Перед цим необхідно визначити чіткі правила гри для власників землі. Жоден інвестор не дасть грошей на землю, якщо не буде чіткого розуміння предмета продажу і відповідного законодавства.

Я також погоджуюся, що необхідно оперувати поняттям «поле», а не «пай». Будь-який інвестор, який приходить в Україну, хоче чітко розуміти, що він може обробляти землю в конкретних межах. Має існувати процедура перетворення в поля паїв, які перебувають у власності фізосіб.

ІЦ УАК за матеріалами Forbes