14.09.2018 15:50

Як завершити земельну реформу: бачення УАК

версія для друку
14.09.2018 15:50

Нагальним питанням розвитку та ефективної діяльності аграрного сектору України є логічне завершення земельної реформи. Усвідомлюючи важливість обговорення проблемних питань відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення, УАК організувала круглий стіл, який зібрав народних депутатів України, представників Адміністрації Президента, секретаріату Кабінету Міністрів, Міністерства аграрної політики і продовольства України, наукових установ, асоціацій, компаній, юристів та журналістів.

Зважаючи на основні перестороги, що виникають під час дискусій про ринок землі – «де фермерам взяти кошти на придбання землі», «як фермеру конкурувати з агрохолдингом», «як не дозволити іноземцям скупити землі», президент УАК, народний депутат України Леонід Козаченко, який модерував захід, розпочав свій виступ з розкриття однієї із ключових проблем обігу земель сільськогосподарського призначення – створення іпотечної фінансової установи другого рівня. Універсальний іпотечний банк України має стати головним джерелом кредитування сільськогосподарських підприємств під заставу землі. Визначальними цілями створення державної іпотечної установи Леонід Козаченко вбачає: забезпечення фінансових потреб фермерів у викупі земель сільськогосподарського призначення, надання довгострокових кредитних ресурсів для інвестування конкретного підприємства, а також забезпечення фінансування стратегічних державних інвестиційних проектів. При цьому варто також розглядати джерела отримання доступних довгострокових фінансових ресурсів, серед яких – міжнародні фінансові установи, пенсійні фонди розвинутих країн, інвестиційні фонди та інші комерційні фінансові установи. Для цього спочатку необхідно визначити в натурі державні землі та державні інфраструктурні об’єкти, які можна буде передати в заставу під отримання фінансування.

Актуалізуючи земельне питання Леонід Козаченко підкреслив, що з відкриттям ринку землі більше, ніж 7 млн власників земельних паїв зможуть їх вільно продавати, або давати під заставу банкам, з максимальною для себе вигодою, а у фермерів, нарешті, з’явиться потужний стимул до радикальної зміни свого ставлення до збереження родючості ґрунтів. Із залученням під заставу землі лише $70 млрд. дол. США, валове виробництво сільськогосподарської продукції в Україні може потроїтись. Однак, варто виділити п’ять ключових вимог, що мають бути виконані з відкриттям земельного ринку:

- по-перше, протягом 10 років від початку започаткування ринку земель сільськогосподарського призначення іноземним суб’єктам має бути заборонено набувати у її у власність. На випадок виникнення ситуації, коли іноземний суб’єкт-бенефіціар отримав право власності на землю, він повинен продати її українському суб’єкту господарювання протягом 6 місяців з дня набуття прав на неї. У разі порушення даного терміну земля переходить у власність місцевої громади;

- по-друге, юридичні особи, які набувають право власності на землю, мають бути зареєстровані в Україні. Коли ж контрольний пакет акцій, або мажоритарна частка у статутному фонді юридичної особи, яка зареєстрована в Україні, належить не українському бенефіціару – він втрачає право власності на землю на період запровадження мораторію купівлі для іноземців;

- по-третє, максимальна ціна, запропонована на відкритому аукціоні з продажу землі, пропонується до сплати та набуття пріоритетного права власності у наступному порядку: - фізичній чи юридичній особі, яку визначив сам власник земельної ділянки до початку аукціону; - місцевому жителю; - орендареві даної землі; будь-якому іншому українському суб’єкту;

- по-четверте, максимальна концентрація землі сільськогосподарського призначення одним бенефіціарним суб'єктом господарювання на правах оренди, або власності в Україні не може перевищувати 2,5% від її загальної площі в країні, 10 % - у межах однієї області і 25% - у межах території даної адміністративної одиниці;

- по-п’яте, запровадження ринку землі в Україні має розпочатися з пілотного проекту в трьох окремо взятих адміністративних областях протягом одного-двох років для відпрацювання оптимальних механізмів купівлі-продажу та внесення відповідних змін в земельне законодавство. Організацію проведення аукціонів з купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення здійснюватимуть органи місцевих громад, або самоврядні професійні громадські об’єднання, які визначатимуть мінімальну стартову вартість виставленої на продаж землі.

Заступник Міністра аграрної політики і продовольства України Віктор Шеремета констатував, що відкриття ринку землі є невідворотним, змінилася і суспільна думка у цьому питанні. Найперше, на що варто звернути увагу – це захист селян, їх забезпеченість фінансами. Далі варто говорити про те, хто зможе купити землю, адже це питання безпеки держави. На переконання Віктора Шеремети, землею має володіти той, хто на ній живе і на ній працює. Питання освіти і досвіду власника землі при цьому не є визначальним.

Під час дискусії було піднято питання схем доступу іноземців до ринку землі, зокрема починаючи через укладання фіктивних шлюбів і закінчуючи іноземними акціонерами публічних компаній. Як держава може контролювати цей процес?

Керівник юридичного відділу агропромхолдингу «Астарта-Київ» Лілія Тімакіна виклала своє бачення щодо запобіжників відносно публічних компаній. Компанія, що не є резидентом і акції якої котируються на фондовій біржі за межами України має невизначену кількість акціонерів, і проконтролювати вільний обіг акцій не можливо. Найчастіше такі компанії зареєстровані в різних юрисдикціях і є засновниками інших компаній – нерезидентів. Далі ми маємо третю компанію – резидента в Україні, що має органи управління як материнська компанія. І от в рамках материнської компанії, створеної як товариство з обмеженою відповідальністю, ми можемо мати кілька органів – загальні збори учасників, виконавчий орган – і можемо ставити вимогу, щоб виконавчим органом були тільки громадяни України, при цьому до наглядової ради теж може застосовуватися ця вимога. До того ж, крайній акціонер, який, скажімо, знаходиться в Нідерландах, може впливати на рішення виключно через органи управління – раду директорів і загальні збори учасників. Саме материнська компанія – резидент України – здійснює управління і участь у всіх органах підпорядкованих українських аграрних підприємств, які є сьогодні орендарем, а на перспективу можуть стати власниками землі, тими, хто безпосередньо її оброблятимуть. Якщо ми позбавимо українські аграрні холдинги, які інвестують, в першу чергу, у переробну галузь і створюють додану цінність, права на викуп землі, ми завтра отримаємо дуже дорогого орендаря і змушені будемо або відмовитися від обробітку землі, або закрити свої переробні підприємства.

До дискусії долучилися народний депутат України Олексій Мушак, президент АФЗУ Микола Стрижак, експерт із земельних питань УКАБ Роман Граб, заступник голови Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад Микола Поєдинок, заступник директора ННЦ «Інститут аграрної економіки» Микола Пугачов, директор юридичного департаменту агрохолдингу «Ukrlandfarming» Михайло Шпічка, директор правничої фірми «Софія» Олександр Паліводський та інші. Підводячи підсумки кругло столу, Леонід Козаченко наголосив на обов’язковості розгляду й якнайшвидшій імплементації викладених пропозицій.

ІЦ УАК


Що найбільше заважає розвитку аграрного бізнесу?:
Інші опитування