Що зможе заспокоїти український народ в Законі про ринок землі?

Минулого тижня Верховна Рада України прийняла в першому читанні закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, який передбачає запровадження приватизації земельних паїв, якими володіють сьогодні селяни, а також державних земель с/г призначення, які планують передати у власність місцевих громад.

Треба розуміти, що наразі він прийнятий в першому читанні, але основа цього документу, яка буде використана для доповнення подальших корективів та змін у даний проект, несе в собі наступні основні принципи це чотирьохрічний мораторій на купівлю землі іноземцями та з першого дня, коли Закон набуває легітимності, купувати землю можуть фізичні та юридичні особи які обробляють цю землю, створені та зареєстровані на території України, але неважливо українці вони чи іноземці.

Пріорітет купівлі землі розписаний наступним чином: перший це той, хто орендує та  обробляє цю землю, потім той хто проживає у цій громаді  і в останню чергу будь-хто ,  якщо він відповідає вимогам, що прописані в Законі.

Звичайно ще багато інших умов ще будуть дописані та прийняті в другому читанні, але, якщо збережуться основні положення, які ми сьогодні маємо, то створяться великі загрози для нашої Держави. Їх суть полягає в тому, що малі і середні фермери, які зараз працюють на нашій землі, при відкритті  ринку будуть не конкурентоспроможними відносно суб’єктів, що зареєструють свої компанії та представлятимуть бізнес зарубіжних країн.

Дана  ситуація спричинить наступні проблеми: за 5-10 років юридичні та фізичні особи що пов’язані з іноземцями та агрохолдингами, можуть скупити більшу половину земель сільськогосподарського призначення, а наші малі та середні фермери втратять таку можливість через відсутність джерела фінансування. Нажаль, держава так і не спромоглася створити для цього Державний земельний іпотечний банк за рахунок  використання у вигляді забезпечення державних земель які передають громадам.

Окрім цього не менш важливим є те що, продаючи землю в першу чергу її орендарям, не прописано деякі критерії та вимоги. Наприклад, тому хто хоче використати переважне право на купівлю землі потрібно було інвестувати у розвиток місцевості, де земля була отримана в оренду, не меншу суму коштів ніж вартість землі, яку купують орендарі. Якщо орендар вклав великі кошти, збудував або реконструював молочну товарну ферму, посадив багаторічні насадження (яблука, груші, горіхи, тощо), то вартість такої інвестиції, перераховуючи на гектар,  завжди більша за стартову вартість землі, яка буде запропонована на аукціоні для викупу. Такі орендарі безумовно повинні мати пріоритет, але якщо орендар багато років виснажував землю, а таких більше ніж тих хто інвестував, сіючи через рік або щороку соняшник, при цьому не додаючи мінеральні добрива та засоби захисту рослин, то його земля вже втратила родючість. Несправедливо давати перевагу такому орендарю та лишати осторонь того фермера який проживає поруч та хоче примножити площу своїх  ділянок в тій самій місцевості.

Ці дві проблеми є основними. Без їх вирішення не можна рухатись уперед.

Тому сьогодні треба повернутись до усіх важливих питань і зробити все можливе, щоб правки, які будуть внесені депутатами, вирівняли усі неоднозначні моменти. Потрібно більш принципово і професійно підійти до факту надання переваги тому чи іншому суб’єкту при викупі землі, обмежити участь іноземних юридичних та фізичних осіб  у приватизації на період не менше 10 років, створити однакові умови по використанню  кредитних довгострокових фінансових ресурсів необхідних для викупу земельних ділянок, обов’язково вирішити питання використання державних земель, які передаються в управління а не у власність, я підкреслюю, громадам для створення інструментів фінансування та розвитку регіонів. Тільки це зможе заспокоїти український народ та позитивно вплинути на подальший розвиток аграрної галузі та економіки України в цілому.

ІЦ УАК