Поточний маркетинговий сезон має стати для українських зернотрейдерів та аграріїв більш успішним за попередній - експерти

Через демпінг росіян, зокрема краденим українським збіжжям, (наприклад, соняшникову олію продають із дисконтом до $50 до української, а соняшниковий шрот — $15-20) у поточному сезоні українським аграріям варто максимально диверсифікувати канали експорту. Даний процес відбувається, і його перебіг залежатиме від світової кон'юнктури та можливостей України здійснювати постачання сільгосппродукції на три основні континенти, де чекають українське зерно.

Ключові точки експорту с.-г. культур до ЄС

Головні ринки Євросоюзу, на розвитку та збереженні торгівлі з якими має зосередитись Україна — Іспанія, Нідерланди й Італія, зазначає генеральний директор Української аграрної конфедерації (УАК) Павло Коваль.

За час повномасштабної війни Іспанія стала найбільшим споживачем українського зерна. Інфографіка: Delo.ua

Головна торгівельна стратегія щодо Іспанії — не перегріти цей ринок надмірним експортом з України, підкреслює він. У вересні 2024 року іспанські фермери вже протестували проти українського зерна, тому важливо не допустити торгівельного протистояння, як це сталося з рядом східноєвропейських країн за минулі два роки.

Інший традиційний імпортер кукурудзи з України — Нідерланди. До великої війни країна купувала навіть більше цієї культури, ніж Іспанія, на рівні 2 млн т на рік. У 2022 році імпорт кукурудзи просів до 1,41 млн т з 2,266 млн т у 2021 році, але за дев'ять місяців 2024 року вже перевищив 2,08 млн т.

Третім найбільшим покупцем українських зернових в ЄС є Італія, додає експерт. Ця країна традиційно посідає місце в ТОП-10 світових покупців української кукурудзи, зазвичай імпортуючи 0,5-1,5 млн т. За час повномасштабного вторгнення щорічний імпорт кукурудзи з Італії зріс у 2-3 рази. Аналогічно за цей час у кілька разів виросли і поставки української пшениці, що наблизило Італію до десятки найбільших імпортерів цієї культури.

Гендиректор УАК також наголошує на важливості розширення торгових відносин з транзитними країнами ЄС — Румунією та Польщею, які фактично роблять можливим експорт зерна до ЄС і третіх країн.

Крім того, Україна має в ЄС і локальні інтереси. Наприклад, Польща купує український соєвий шрот для тваринницького сектору, Німеччина — ріпак для своїх переробних заводів, Болгарія — насіння соняшнику.

"Всі ці європейські ринки потрібно контролювати, навіть якщо зараз проти рф введені мита. На жаль, на окремих ринках ЄС нам все одно доводиться конкурувати з країною-агресором. Тому для нас важливі і споживачі, і транзитери, і країни з потенціалом росту експорту", - зазначає Павло Коваль, гендиректор УАК.

Він додав, що можливість відмови від транзиту та споживання російської агропродукції розглядають Литва і Польща. Це не основні ринки Європи за обсягами споживання, але вони формують політику ЄС, за якою країна-агресор має понести покарання за розв’язану в Україні війну. Ідею можуть підтримати балтійські та скандинавські країни, але не варто розраховувати на повну відмову найбільших споживачів в ЄС від російської сільгоспсировини на користь України. Європейці керуються стратегією власної продовольчої безпеки, тому Україна має думати не лише про ринок ЄС як основний, а про азійські й африканські ринки.

Постачання зерна до Азії спирається на політичні відносини

Серйозна проблема для українського зерна на азійських ринках — тісна політична та торгівельна співпраця країн континенту з росією, зазначає Ольга Трофімцева. рф об'єктивно залишається серйозним постачальником зернових і олійних культур на Середній і Близький Схід і Південно-Східну Азію. 

Попри це, Україна є помітними гравцем на азійських ринках. З початком великої війни українська продукція не пропала із цього континенту, вітчизняні експортери та зернотрейдери змогли досить швидко адаптуватись до нових умов і частково відновити свою присутність на цих ринках. Однак, за останні роки суттєво скоротилось постачання української агропродукції до Саудівської Аравії, Південної Кореї, Іраку, Філіппін, Ємену та Пакистану.

В Азії є країни, ринки яких Україна може вважати втраченими на роки, додає посол з особливих доручень МЗС. Це Іран, великий споживач сільгосппродукції, країна-співучасник російської агресії, як і країна-вигнанець КНДР. Між Іраном та Україною існує потенціал для взаємовигідної торгівлі зерном, і українські дипломати ще до повномасштабного вторгнення намагалися налагодити співпрацю. На жаль, ця країна вибрала союзниками ворогів України, тому будь-яка торгівля зараз неможлива.

Ключові імпортери агропродукції в Азії — Китай, Індонезія та Туреччина, розповідає Павло Коваль.

Китай до великої війни був традиційно найбільшим покупцем української кукурудзи та ячменю, поставки у 2020-2021 рр. досягали 8 млн т і 3 млн т відповідно. В перший рік російського вторгнення експорт кукурудзи впав маже вдвічі, а ячменю — вдесятеро. У 2023-2024 рр. він відновлюється, але ситуацію ускладнює жорстке державне регулювання та постійний перегляд дозволених обсягів імпорту тої чи іншої продукції. Крім того, у Китаї жорсткіші вимоги до імпортної агропродукції в порівнянні з іншими ринками регіону.

"Війна тільки ускладнює і без того нелегкі відносини з Китаєм, оскільки він підтримує тісну співпрацю з рф. Через це дипломатія і торгівля з Китаєм має бути вкрай обережною", - говорить ген. директор УАК Павло Коваль.

Інший ключовий ринок — Індонезія, густонаселений і постійно зростаючий ринок, який було частково втрачено за час війни. До повномасштабного вторгнення Індонезія входила у ТОП-3 експортні ринки пшениці для України з обсягом близько 3 млн т щорічно. У 2022 році цей показник впав до 0,35 млн т, у 2023 — збільшився до 0,66 млн т, а за 9 місяців 2024 року в країну поставлено 1,96 млн т. 

За останні два роки позиції на ринку пшениці Індонезії посилили Австралія та рф. Цей ринок на 280 млн людей є дуже цікавим для України через швидкий ріст населення та споживання, там практично щосезону виникають додаткові торгівельні ніші. Україна має обов’язково працювати за цим напрямком, уточнює гендиректор УАК.

Третій ключовий ринок — Туреччина, сусід України в чорноморському регіоні. Вона входить до ТОП-10 торгівельних партнерів України, є суттєвим покупцем її основних зернових культур: пшениці, кукурудзи та ячменю. Країна традиційно імпортує близько 1 млн т української кукурудзи на рік, тоді як ввезення пшениці та ячменю активно регулює імпортними митами.

Завдяки Чорноморській ініціативі, організованій за посередництва Туреччини й ООН, ця країна у 2022-2023 рр. стала одним з основних імпортерів агропродукції з України, нагадує Павло Коваль. За цей період країна завезла понад 400 тис. т ячменю та посіла перше місце серед імпортерів, випередивши традиційного лідера – Китай. Щодо пшениці, то Туреччина у 2022 і 2023 рр. імпортувала понад 2 млн т, зайнявши відповідно перше та друге місце серед імпортерів.

Туреччина, як і Китай, тісно співпрацює з рф, уточнює експерт. Проте вона завжди залишатиметься важливим партнером України у чорноморському регіоні завдяки зручній логістиці та геополітичним умовам. Тому відносини між країнами грунтуватимуться не лише навколо аграрних і торгівельних питань, але й по багатьох інших компонентах, у тому числі безпекових. 

Перспективи торгівлі з Африкою

Ключовим ринком Африки для України Павло Коваль називає Єгипет, інші важливі — Лівія, Алжир, Туніс. Єгипет традиційно купує найбільше на континенті української пшениці, входить у ТОП-5 імпортерів кукурудзи, іноді купує ячмінь. До війни він ввозив щорічно понад 3 млн т пшениці і кукурудзи, але з початком війни втратив лідерство. 

Україну в Єгипті частково замістила російська продукція, частково — європейських країн, зокрема Румунії та Франції. До повномасштабного вторгнення Україна була найбільшим постачальником зерна в цю країну, але у 2023 році ця частка скоротилась до 12%. російська ж частка збільшилась майже до 70%. У 2024 році ситуація для України покращується, однак все ще не досягла довоєнного рівня.

Динаміка африканського імпорту агропродукції з України за роки війни. Інфографіка: Delo.ua

Україна ніколи не була ключовим гравцем на африканському ринку сільгоспсировини, і не могла визначати там цінову політику. На жаль, країни цього континенту не вводять санкції проти росії, як це відбувається в ЄС, тому її статус-кво тут збережеться і надалі, констатує експерт. 

Прогноз на поточний сезон

Співрозмовники видання сходяться на думці, що поточний маркетинговий сезон стане для українських зернотрейдерів та аграріїв більш успішним за попередній. Це можливо за умови продовження функціонування зернового коридору та збереження хоча б поточної ситуації з безпекою в Україні. 

Павло Коваль наводить основні точки росту аграрного експорту в сезоні:

1. Скорочення валового врожаю ще на 8-10% в порівнянні з 2023/2024 МР, до 69-70 млн т зернових, олійних і бобових культур. Безумовно, експортний потенціал в часи війни нижчий за довоєнні 100+ млн т, але для агробізнесу поточний сезон може бути комфортнішим через ріст світових цін на продовольство та менше завантаження експортної інфраструктури. Якщо обсяги руйнувань росією логістичної інфраструктури не буде зростати, а порти Великої Одеси та Дунаю збережуть поточний режим роботи — Україна зможе вивезти необхідні обсяги врожаю.
2. Ціни на агросировину на внутрішньому ринку в цьому сезоні сприятливіша для аграріїв та експортерів порівняно з минулим сезоном. Якщо вони сильно не зміняться, сезон 2024/2025 стане для України успішнішим за два минулі сезони.
3. Структура посівів цьогоріч приблизно відповідає останнім трьом рокам, але фермери адаптуються до експортних цін. Наприклад, ростуть площі під експортно привабливими соєвими бобами, тоді як ячменю вирощено суттєво менше, оскільки на нього зараз складніше знайти покупця за кордоном.

Загалом, Україна в сезоні 2024/2025 уже вийшла на гарні темпи експорту на традиційні європейські ринки, але також має повертатись на традиційні ринки інших континентів. Ключова десятка експортерів, з якими Україна змушена “штовхатись ліктями” — Латинська Америка (Аргентина та Бразилія), Канада, Австралія, ЄС, рф, додає гендиректор УАК.

Стосовно покупців, він радить українському бізнесу звертати увагу на сільськогосподарські контракти країн Африки загалом, особливо Єгипту, Алжиру, Пакистану. При цьому цікаві як державні тендери на постачання агросировини, так і приватні.

Повний матеріал читайте на Delo.ua

ІЦ УАК за матеріалами Delo.ua