Павло Коваль: Земля має належати ефективним власникам і результативним менеджерам

Нещодавно у керівному складі УАК відбулися зміни – рішенням Президії УАК генеральним директором було призначено Павла Коваля, відомого економіста з великим досвідом роботи в аграрній галузі. Про ризики в агробізнесі, необхідність потужного професійного лобі, умови успішного запуску ринку землі та ефективність роботи громадських організацій – наша розмова з новим керівником Української аграрної конфедерації.

Павло КОВАЛЬ кандидат економічних наук, Член Agricultural Economics Society, заступник директора Інституту економіки та менеджменту АПК КНЕУ, автор більш як 40 наукових публікацій щодо аграрних проблем.

- Павле Васильовичу, як давно ви маєте справу з аграрним бізнесом?

- Насправді в аграрній сфері я вже майже 30 років. Ще навчаючись в школі, почав працювати на виробництві, причому мій батько – голова колгоспу – дізнався, де я проводжу канікули, лише коли підписував відомість на зарплату і побачив знайоме ім’я. Хоча моя перша вища освіта з АПК не пов’язана, я закінчив фізико-математичний факультет педагогічного інституту, але вже через рік роботи вчителем поступив на факультет аграрного менеджменту економічного університету.

Моя спеціалізація – економіка. Маю досвід роботи на позиціях топ-менеджменту в декількох аграрних компаніях, також багато працював як незалежний консультант. Пройшов майже всі базові галузі – рослинництво, тваринництво, значну частину виробничих напрямків переробки с.г. продукції, логістику і торгівлю аграрними та промисловими FMCG продуктами. Тобто маю досить великий практичний, управлінський та консалтинговий досвід. До речі, маючи першу педагогічну освіту, паралельно викладаю декілька профільних дисциплін у КНЕУ. Усвідомлюю, наскільки український АПК відчуває великий кадровий голод, особливо в сучасних професіях, тому вирішувати цю проблему вкрай важливо.

- У чому полягає специфіка аграрного менеджменту сьогодні?

- Практика показує, що сучасному менеджеру достатньо управляти двома речами – талантами і ризиками. Якщо збереш команду професіоналів і контролюватимеш ризики, зможеш вирішити будь-яку складну задачу.

- Чи можна якось оцінити ризикованість агробізнесу?

- Система ризиків в агробізнесі має чотири рівні, де задіяні живі організми – земля як живий організм, рослина, тварина і людина, яка управляє даною системою. Плюс є ще ризики, які властиві усім видам підприємництва – валютно-курсові, ринкові, постачальницькі, логістичні і т. д.  Додайте до цього погоду як елемент невизначеності, і ми побачимо, що агробізнес – досить ризикована справа. Десь на 70% більш ризикована, ніж інші види виробництва.

Якщо говорити у розрізі галузей, то я би не стверджував, що тваринництво є більш ризикованим, порівняно з рослинництвом. Я знаю рослинницькі підприємства, які стали банкрутами саме через помилкові управлінські рішення. Просто вони наростили земельний банк за півтора роки в 10 разів, закредитували систему – і збанкротували.

До того ж специфікою функціонування АПК є невелика кількість монопродуктових підприємств. Тобто менеджер змушений розвивати портфель галузей, наприклад, поєднувати тваринництво з рослинництвом. Це з одного боку розосереджує ризики, а з іншого – змушує ризикувати одночасно в декількох галузях.

- Які, на вашу думку, топ-3 проблем аграрної галузі?

- Одна зі значних проблем – відсутність ринку землі, як би неприємно для когось це не звучало. Це закони економіки: не маючи в економічному обороті такого активу як земля, неможливо ефективно розвивати бізнес.  

Сьогоднішня дискусія про земельну реформу дуже нагадує ту, що відбувалося перед набуттям Україною членства в СОТ. Тоді також були залякування «ми знищуємо сільське господарство!». Але що сталося? Десь через 4 роки після набуття членства в СОТ виявилося, що АПК як ніяка інша галузь забезпечує зростання виробництва, експорту, залучення інвестицій, розвиток технологій. Жодна галузь, як то хімія чи металургія, до такого рівня навіть не наблизилися.

Друга велика і загальнодержавна проблема – з інвестиційним кліматом. Особливість аграрного бізнесу України в тому, що він потребує значних інвестицій. І саме наявність ринку землі сприяла б їх надходженню. Так, на сьогоднішній день кошти надходять, але з великими перешкодами та застереженнями.

І третя проблема – роль  держави в розвитку аграрного сектору. Бізнес розвивається там, де приватна власність є непорушною, де працює антимонопольне законодавство, що сприяє розвитку економічній конкуренції, де працює судова система. Якщо інвестор чи підприємець не може довести в суді свою правоту, у рейдерів і корупціонерів розв’язані руки. Це призводить до порушення економічних законів руху капіталу та інших активів. Ресурси перетікають від ефективних до неефективних менеджерів, і це гальмує розвиток галузі.

- Яка роль громадських організацій у вирішенні цих проблем?

- Надзвичайно велика. За громадськими об’єднаннями, професійними і міжпрофесійними, велике майбутнє. Процес створення подібних організацій це не що інше як структуризація громадянського суспільства, формування інклюзивних інституцій, на противагу екстрактивним напівкорумпованим органам. Це світова тенденція. У багатьох країнах громадські об’єднання довели свою дієвість. Звичайно, найкраще вони працюють там, де наявний рівень корупції не спричиняє кардинального впливу на бізнес.

Як показує світова практика, частину державних функцій вже взяли на себе профільні асоціації – по контролю за якістю продукції, по сертифікації і т. д. І навіть конкурують між собою! І, до слова, конкуренція привела до підвищення якості певних послуг і зниження ціни на них.

Щоб ефективно лобіювати інтереси своєї галузі у стосунках з державою, громадські організації повинні мати консолідовану позицію. Тому, я думаю, в Україні будуть виникати «дахові» організації. Важливо, що Українська аграрна конфедерація – саме таке об’єднання, УАК нині гуртує близько 15 профільних асоціацій у своєму складі.

Власне, Українська аграрна конфедерація задумувалася як «дахова» організація при створенні і виконує ці функції вже 15 років. Тому українська влада особливо уважно ставиться до позиції УАК.

- Наскільки складно лобіювати інтереси аграріїв?

- В Україні практично усі позитивні кроки з боку влади відбуваються під тиском громадськості. Звичайно, щоб досягати результатів, нам доводиться прикладати дуже багато зусиль. Найбільш дієвий формат роботи – коли декілька аграрних об’єднань мають спільну позицію і виступають разом.

- Які переваги отримують компанії, приєднуючись до громадських об’єднань?

- Перш за все, це можливість говорити так, щоб тебе почули. Говорити голосно і звертатися напряму до чиновників найвищого рівня, які приймають рішення. В усіх аграріїв однорідні проблеми, тому вирішувати їх, об’єднавшись, набагато ефективніше. По друге, це можливість захисту та вимоги дотримання чинного законодавства, якщо воно порушується щодо компаній. 

Зараз в Україні все більше говорять про необхідність створення саморегулівних організацій. Такі об’єднання могли б взяти на себе функції по контролю за дотриманням стандартів якості продукції, сертифікації певних видів діяльності, тим самим вирішивши проблему корупції у цій галузі.

- Павле Васильовичу, яка позиція УАК щодо ринку землі?

- Те що мораторій на купівлю землі с.г. призначення став злом і це показала практика – однозначно. Але неможливо просто так його зняти. Перед цим потрібно прийняти закон про обіг сільгоспземель, що передбачено у перехідних положеннях Земельного кодексу. Однак ми не можемо сьогодні занурити всю країну у вільний ринок землі без будь-яких обмежень та тимчасових заходів. Ми до цього не готові ні економічно, ні організаційно, ні технічно. Наприклад, у нас величезні проблеми з кадастром, де купа помилок, і це викличе хвилю судових позовів.

Тому ми пропонуємо відкривати ринок землі з обмеженнями, з перехідними періодами і через «пілотні» проекти.

- Про які саме перехідні етапи йдеться?

- Їх декілька. Перший – це запуск пілотного проекту в окремих регіонах України, де купівля землі як державної, так і приватної, дозволена лише українцям-фізичним особам з обмеженням щодо розміру ділянки «в одні руки». На цьому етапі навряд чи багато людей будуть купувати і продавати землю, і, на мою думку, це добре. Але цей етап дасть можливість виявити вузькі місця в законодавстві та у процедурах купівлі-продажу і реєстрації прав.

Що робити, якщо на кадастровій карті навхрест наклалися два паї? Чи достатньо в Україні земель резервного фонду, щоб вирішити такі суперечки? Я знаю, що є такі села, де вже цвинтар немає де розмістити (хоч це землі не с.г. призначення), тому що немає вільної землі. Це лише одне з цілої низки проблемних питань, які виникнуть з відкриттям ринку. І для їх вирішення потрібно розробити конкретні процедури.

Плюс, на перших етапах потрібно обмежувати можливості зміни цільового призначення землі і термін продажу після купівлі. Це дозволить уникнути спекуляцій.

Є відомий вислів: «Ринок – як парашут, працює лише коли відкритий». Але у випадку земельної реформи в Україні на деякий час обмеження просто необхідні, оскільки ми довго відкладали цей складний, але вкрай важливий крок. Знімати їх потрібно поступово. Наприклад, років через 5 можливо буде допустити до ринку землі українські юридичні особи як суб’єкти ринку, але теж за певних умов.

- На другому етапі також необхідні обмеження?

- Мова йде про концентрацію земель в одних руках, щоб уникнути появи компаній-монополістів. По-перше, потрібно встановити обмеження в рамках України загалом. Великі компанії повинні розуміти, який максимальний земельний банк вони можуть зібрати. Якщо у нас сьогодні в активному використанні 31,5 млн га (без присадибних ділянок), то скажімо 2% - це приблизно 600 000 га. Достатньо цього? Чи замало? Це все потрібно рахувати. І також потрібно визначитися з обмеженнями в рамках кожної окремої області. УАК наполягає на тому, що підхід повинен бути диференційованим. Тому що є регіони, де вся земля вже зайнята і конкуренція за неї висока. А в інших областях і земля гірша, і людей менше, і з інфраструктурою проблеми. Звичайно, що в таких регіонах можна дозволити концентрувати більше землі, щоб залучати системні інвестиції.

Важливо: обмеження щодо концентрації земель в одних руках необхідні не лише для купівлі-продажу, але й для оренди.

- Чи достатнім є розмір у 200 га, який пропонує МінАПК для запуску ринку?

- Що таке 200 га землі? Середнє фермерське господарство сьогодні – 87 га. Це, звичайно, «середня температура по палаті», але все одно цифра показова. Родина з 4-5 осіб зможе придбати близько 1000 га – цього достатньо для того, щоб бути успішним господарством.

Я прихильник того, щоб земля потрапила до людей, які працюють ефективно. Не зовсім правильно говорити: «Землею повинен володіти той, хто на ній працює». Тому що постає питання: «Як працює?»

Земля, яка обробляється неефективно, випадає з економічного обороту. Натомість земля повинна бути заставним активом. Її вартість має відображатися у ціні готового продукту. А сьогодні цього немає, і це створює негативні економічні дисбаланси.

- Одним з напрямів активної роботи УАК є приватизація держпідприємств. Чому державу доводиться постійно підштовхувати у цьому питанні?

- Активи повинні бути в руках ефективних менеджерів і інвесторів. Натомість держава виявилася не дуже ефективним власником. Є підприємства, від яких залишилися лише фізична адреса і звіти про збитки. Там вже навіть приватизувати нічого. Є підприємства із землею, яка невідомо як і ким обробляється. Є установи із тисячами гектарів угідь, де начебто відбувається якась дослідницька діяльність. Яка віддача від такої науково-дослідницької роботи?

Практика показує, що дуже рідко менеджери державних підприємств виявляються більш ефективними, порівняно із менеджерами приватних підприємств. Подивіться, скільки збитків на державних підприємствах-зернотрейдерах, при тому, що компанії  мають розгалужену  систему елеваторів і інфраструктурних об’єктів по всій Україні. Їх ефективність дуже далека від тої, яку демонструють подібні приватні компанії. 

Тому перше, що потрібно робити – інвентаризувати держпідприємства. Щоб ми чітко уявляли, що насправді ховається за звітами про збитки. І після цього структури, які ще можна відродити, повинні бути передані приватним власникам на основі відкритих аукціонів.

- На яких ще напрямках роботи УАК ви плануєте зосередитися?

- Завдань дуже багато. Це захист інтересів наших членів, лобіювання, консолідація позиції з іншими профільними асоціаціями, представлення інтересів аграріїв у переговорах з державними органами тощо. Також УАК буде посилювати роботу в напрямку консалтингу та деяких інших напрямках своєї діяльності.  

ІЦ УАК.