29.01.2018 12:45

Павло Коваль: «Під час бюджетного процесу аграріїв просто обдурили»

версія для друку
29.01.2018 12:45
Минулий рік був одним із найтяжчих для українських аграріїв. Чи не вперше за останні дванадцять років спостерігався спад у сільськогосподарському виробництві. З чим це пов’язано? Лише з погіршенням погодних умов, чи й запровадженням податкових новацій, посиленням агресивності рейдерства, збільшенням корупційних ризиків? Про це та інші проблеми розмовляємо з генеральним директором Української аграрної конфедерації Павлом Ковалем.

–За підсумками 2017 року ми й справді спостерігаємо падіння виробництва на 2,7%, причому рослинництво «просіло» на 3,6%, тваринництво – на 1,4%, – почав розмову Павло Коваль. – Це тривожний дзвіночок, зважаючи на те, що сільське господарство стає становим хребтом економіки України. На початок 2017 року 98% посівів озимини були в доброму та задовільному станах. Перезимівля також була дуже успішною, що давало підстави прогнозувати черговий рекордний врожай. Але протягом вегетаційного періоду внаслідок тривалої відсутності опадів в багатьох регіонах ситуація стала погіршуватися. Через це одержали нижчий врожай по базових колосових, зокрема по озимій пшениці. Щоправда, ячменю несподівано зібрали майже на мільйон тонн більше. Тобто аграрне виробництво скоротилося в основному за рахунок продукції рослинництва, яке на 65-70% переважає над тваринництвом в структурі аграрного ВВП.

Але якщо ми все будемо валити на погоду, то не зрозуміємо, за рахунок чого треба нарощувати виробництво. Погода – це лише одна ланка у довгому ланцюжку ризиків, які характерні для сільського господарства. Можна розглядати і такі чинники, як подорожчання вартості технологій виробництва основних культур, брак обігових коштів в господарствах через податкові новації, зокрема скасування пільгового режиму адміністрування ПДВ, відсутність дешевих та доступних кредитів. Наприклад, в осінній період озимі культури повинні накопичити певну кількість цукрів, розкущитися, увійти в певні фази росту і тоді вони добре зимують. Так само озимину треба кілька разів підживити навесні, а ярі сіяти з достатнім обсягом добрив. А якщо коштів не вистачає і аграрії починають на всьому економити, то це, ясна річ, негативно позначається на результатах господарювання.

–То, може, аби зменшити залежність від природи, треба збільшувати частку тваринництва в аграрному ВВП?

–Однозначно треба. І наш бюджет – це по суті декларація про намір розвивати тваринництво. Загалом, на підтримку АПК, як відомо, буде спрямовано 6,3 млрд грн. Нібито мають створюватися нові робочі місця, залучатися інвестиції, збільшуватися обсяги продукції з доданою вартістю. В це можна було б повірити, якби ми розуміли, як ці гроші будуть розподілені, хто конкретно їх одержить, якими будуть порядки реалізації програм держпідтримки. Тим часом, профільне міністерство не допускає нас та інші аграрні асоціації до участі в їх розробці.

–У вас є якісь пропозиції, напрацювання?

–Ще з осені всі аграрні асоціації неодноразово озвучували на численних прес-конференціях і сайтах нашу позицію щодо бюджетного процесу. Наголошуємо на тому, що ліквідувавши два роки тому спецрахунки ПДВ, ми з владою домовилися про те, що тим, хто працює «по-білому», ПДВ частково компенсується у вигляді державних дотацій. В цьому механізмі був закладений і секторальний уплив на овочівництво та тваринництво. Розуміючи, що в структурі валового продукту тваринництва, птахівництво займає близько 70%, було закладено обмеження: цьому сектору мало йти не більше 50% дотацій. Проте й тут з’явилися викривлення, бо цю підтримку одержали переважно найбільші виробники. Але не можна не відзначити й очевидний плюс: цей механізм спрацював без участі чиновника, діяли чіткі об’єктивні критерії: ПДВ був сплачений по звітних періодах, а компенсація – у визначених обсягах. А тепер у бюджеті на програму підтримки тваринництва передбачено 4 млрд гривень. А що всередині? Ну, є там гарна стаття про виділення 300 млн гривень на закупівлю племінної худоби вітчизняного походження, яку ми підтримуємо. Але закон містить і норму про компенсацію кредитів на будівництво тваринницьких комплексів та їх облаштування. Але тоді виникають запитання: на якій стадії будівництва має допомагати держава? Чи тільки на рівні котловану, чи після введення в експлуатацію, чи на одне ското- чи на курко місце в птахівництві? Тобто нічого не зрозуміло.

–Невже все досі тримається в секреті?

–Ми так раділи, коли у вересні почали обговорювати бюджетний процес. Згідно з бюджетною резолюцією, все було подано вчасно. Але на цьому все й скінчилося, ніхто й не думав з нами радитися щодо того, як розподіляти отой процент від ВВП, створений аграріями. Влада, яка є розпорядником грошей, не лише не допускає аграріїв до розробки порядків фінансування, а й не хоче вести діалог. Хоча чиновники кажуть, що напряму спілкуються з бізнесом. Ще в грудні УАК спільно з іншими п’ятьма найбільшими асоціаціями заснувала Громадська спілку «Всеукраїнський аграрний форум», яка представляє понад 70% аграрних виробників. Якщо когось із голів цих асоціацій або їх членів запитати, чи з ними радилися щодо прийняття якогось рішення, то вони скажуть, що дізналися про нього з преси. Тобто є потреба більш дієвого діалогу. Створюється враження, що влада на основі аграрного бюджету хоче сформувати якийсь фонд для ручного управління, або створити умови, коли кошти будуть до кінця року невикористані та спрямовані на інші цілі.

–То минулорічний спад не можна назвати тенденцією?

–Математики кажуть, що тенденцію можна вибудувати по трьох точках, якщо ми 15 років зростали і за результатами одного року «просіли», то це ще не тенденція. Я все ж сподіваюся, що це була випадковість, зважаючи на погодні та інші складні фактори. Але зростання саме по собі не відбувається, йому треба сприяти важелями державної аграрної політики. Скажімо, в кінці року був прийнятий закон про продовження мораторію на продаж сільгоспугідь. Я вважаю, що це не сприятиме вдосконаленню інвестиційного клімату в країні. Це дуже вагомий і системний мінус. Бо все, що стосується аграрної політики – це надбудова над логічно завершеною земельною реформою, аграрна реформа – похідна від земельної. Інвестор хоче прийти, розписати стратегію  на 10-15 років, і зрозуміти, як він буде їх повертати. Однак він боїться конкурувати з державою, яка сьогодні може прийняти такий закон, а завтра – інший, що, зрештою, ми бачили протягом всіх років незалежності.

В умовах України інвестор намагається вибудувати модель прибутку від  швидкого  обороту капіталу. Прийшов, посіяв соняшник, сформував експортні партії, перевалив на судна, от і весь бізнес. Але він остерігається вкладати у м’ясне скотарство, де оборот капіталу – не півтора року, а 12. А якщо не має впевненості, що за цей час окупить свої інвестиції, а потім почне заробляти прибуток, то який йому сенс вкладати гроші в цей сектор? Ось чому в нас сформувалася така структура аграрного ВВП. Ми на міжнародних форумах неодноразово мали нагоду спілкуватися із західними інвесторами. Змальовуємо ситуацію, розповідаємо про позитивні зміни, підготовку до земельної реформи, а вони відповідають, що їм вигідніше і зручніше вкладати в Південну Африку, ніж в Україну. Бо розуміють, що у нас окрім корупційного податку є ще й ризик несподіваних змін аграрної політики. Ми це бачили на прикладі маніпуляцій зі ставками ПДВ, чи блокуванням податкових накладних…

–Але ж нібито вдалося трохи відстояти інтереси виробників…

–Нічого ми не відстояли, просто повернули систему у тестовий режим, це своєрідна передишка перед боєм. Вже в лютому у сесійній залі будемо знову порушувати ці питання. Вже подані відповідні законопроекти до профільного комітету ВР, в тому числі і щодо коригування ставок ПДВ на окремі секторальні лінійки агарної продукції. Ми вже звикли вважати, що олійно-жировий комплекс перебуває в шоколаді. Але це далеко не так, цей сектор був настільки інвестиційно привабливий, що в ньому протягом останніх п’ятнадцяти років створили на 20 млн тонн виробничих потужностей, тоді як соняшнику виробляємо 13 млн тонн, а минулого року – 12,5 млн тонн. Сім млн тонн потужностей недовантажені, а значить інвестиції повністю не окуповуються, а це лягає на операційні витрати. Можна було б довантажити ці потужності ріпаком чи соєю, але 97% ріпаку експортується. Аби ці потоки зменшити, треба знову включати якісь регуляторні механізми причому такі, що не суперечать правилам СОТ, чи вимогам угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС.

–У вас, мабуть, за рік накопичилося маса аргументів, на користь того, що режим скасування пільгового режиму адміністрування ПДВ не спрацював, не дав тієї віддачі для бюджету, яка очікувалася…

–Не те, що не спрацював, а дав деякі негативні ефекти і ми можемо сьогодні констатувати, що аграріїв просто обдурили, коли скасовували спецрежим ПДВ. Їм сказали, що держава частково компенсує ПДВ шляхом дотацій тим, хто працює по-білому і сплачує податки. Але якщо торік аграрії одержали за програмою квазіакумуляції 4 млрд грн, то цього року буде нуль. Натомість творці Держбюджету-2018 наростили до 945 млн гривень програму здешевлення придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва…

–Чому більшість аграріїв проти такої чудової ідеї?

–Бо ми не виробляємо стільки техніки, щоб освоїти 945 млн гривень. Торік із 500 млн які були заплановані на ці цілі, освоєно 213 млн – менше половини. У нас що обсяги виробництва сільгосптехніки зросли в чотири рази? Гроші знову зависнуть, замість того, щоб підтримувати пріоритетні сектори АПК. Створюється враження, що розробники бюджету не розуміють процесів, які відбуваються у ньому, не бачать різниці між дрібними, середніми і великими виробниками. Перші, як відомо, обробляють близько 4,5 млн га, великі агрохолдинги – понад 5 млн га, решту – середні підприємства, які створюють близько 70% аграрного ВВП. Ми повинні розуміти, що взаємодія держави, в тому числі через держдотації і податки з цими трьома групами має бути різною. За великим рахунком, державна підтримка в найбільшій мірі потрібна найменшим аграрним товаровиробникам, а агрохолдинги і середні підприємства повинні працювати в умовах жорсткої конкуренції. Вони знайдуть інструменти і можливості ефективного використання своїх ресурсів. Більшість із них можуть залучати набагато дешевші фінансові інвестиції, ніж дрібний товаровиробник, в тому числі і західні, вони мають виходи на західні банки, місця на товарних біржах, у них зовсім по-іншому побудована логістика, лише ефект масштабу дає їм величезні переваги. Дрібний виробник із 1000 га ніколи не зможе конкурувати з великим агрохолдингом, тому що всі операційні витрати, у нього будуть набагато більші у порівнянні з великим виробником. Тим не менше, держава всіх стриже під одну податкову гребінку. На четвертій групі єдиного податку працюють всі: і ті, у кого 30 га і 400 тисяч га. І разом із тим, податкова система наскільки дірява, що 45% орних сільгоспугідь працюють в тіні. Тобто, за даними ДФС можна зробити висновок, що землі оподатковуються, а частина виробленої продукції – ні…

–Яких наслідків слід очікувати від змін в адмініструванні ПДВ під час експорту ріпаку, сої і соняшника?

–Три олійні культури, про які йшлося на початку: соняшник, соя і насіння ріпаку, формують близько 60% маржі аграрного виробника, якщо ми цими культурами почнемо гратися і обставляти їх додатковими податками, або якось намагатися некоректно змінювати ці податкові навантаження, то аграрії відмовляться від цих культур, а це знизить масу прибутку на гектар в цілому по сівозміні, що, своєю чергою, зменшить експортний потенціал України. Через це ми можемо частково втратити зовнішні ринки. Деякі переробники позитивно відреагували на такі новації, але якби вони подивилися на ситуацію стратегічно, то зрозуміл б, що через два роки, у них виникнуть проблеми із сировиною, бо аграрії перестануть вирощувати технічні культури. Але я вважаю, що ринок все відрегулює, якщо вам не буде вигідно сіяти сою, то вирощуватимете гірчицю, яка теж користується попитом за кордоном, поки влада не побачить, що треба щось змінювати. Але шкода часу, ресурсів, щоб переорієнтувати систему машин, технологій, сівозмін під нові культури…

–Дуже багато розмов навколо фермерського мільярда. Багато це, чи мало, куди його слід було б спрямувати?

–Це насправді не такі вже й великі гроші, якщо зважати на нинішні ціни на матеріально-технічні ресурси. Я вважаю, що вони мають бути використані під конкретні проекти, конкретним виробникам, які добре розуміють, що будуть робити, скільки самі зможуть вкласти і яка підтримка з боку держави потрібна. Якщо роздати всім особистим селянським та фермерським господарствам по 500 грн, то ефекту не буде. Якщо селяни вирішили створити обслуговуючий кооператив, молочний чи плодоовочевий і трохи вклалися в нього, мають реальний план роботи, то такі форми треба підтримувати, це спрацює. Ми ж поки що таких проектів не бачимо. Не зрозуміло також, яким фермерам виділятиметься підтримка, тим, що створені вчора і які не мають кредитної історії, чи тим, що вже давно працюють прозоро і ефективно на ринку і довели свою надійність.

–Залізниця перетворилася на величезне гальмо для експорту і виробництва, як розв’язувати цю проблему?

–Можливо, в якійсь середньостроковій перспективі «Укрзалізниця» і справді буде приватизована, тим часом аграрний бізнес пропонує владі знайти точки партнерства. Одна з них – будівництво вагонів коштом трейдерів і великих виробників аграрної експортоорієнтованої продукції. Залізниця відповідає, що вагони не вирішують проблему. Треба подумати й про локомотиви. Аграрії взяли паузу, подумали, порахували і відповіли, що вони згодні. Тоді залізничники кажуть: ми ж перевантажимо полотно, тож треба щось вирішувати. Триває торгівля. Є й альтернативні підходи, наприклад, використовувати річки, щоб розвантажити залізницю та автомобільні дороги. Тобто проблема комплексна, бо держава тривалий час не звертала увагу на транспортну сферу, тож і підходити до неї треба системно і невідкладно, бо час спливає, втрачаються експортні можливості, країна одержує менше валюти.

–Чи знає УАК, як здолати рейдерство?

 –Рейдерство, як явище, мало місце завжди, але в минулому році воно було особливо агресивним. Це явище треба поділяти на дві групи: чистий бандитизм, коли приїхали вночі, змолотили сою на полі, забрали її і втекли. Щоб боротися з такими нальотами, багато розуму не треба, поліція має просто оперативно реагувати на звернення господарів, затримувати правопорушників і передавати справи до суду. Рейдерство – це злочини іншого порядку, можна сказати вищий пілотаж, складна інтелектуальна діяльність, під час якої шахраї шукають шпаринки в законодавстві, і майже в рамках закону намагаються досягнути своєї мети. Тобто в нас є і те, й те. Нам потрібно це чітко розподіляти і працювати в двох напрямках: вдосконалювати законодавство і роботу правоохоронних органів…

–На цю пору експерти завжди називали цифру, скільки не вистачає коштів для проведення посівної компанії…

–Зазвичай ця цифра становила 10-12% від потреби, але сьогодні вона, вважаю, удвічі більша і продовжує зростати. Про це можна судити по темпах закупівлі мінеральних добрив. До посівної місяць, а рівень забезпеченості цим ресурсом становить 10-15%. Озвучити цифру дефіциту грошей сьогодні ще не можна, поки не знатимемо, в якому стані озимина перед посівною. Ще не було погодних підстав зробити прогноз, оскільки ряд областей навіть не констатували монопаузу по озимих культурах, тобто культура на зиму не заснула, оці перепади температур могли й негативно позначитися на стані посівів. Загалом, якихось нових механізмів забезпечення аграріїв фінансовими ресурсами не з’явилося. І так буде, поки не буде скасовано мораторій на продаж сільгоспугідь.

–Земля – окрема тема для розмови, але хотілося б почути, ваше бачення моделі ринку сільгоспугідь в Україні…

–Ми вважаємо, що зволікати із скасуванням мораторію і впровадження ринку земель вже не можна. Цей актив не працює, як заставний іпотечний ресурс, не перенесений у вартість продукції. Через це вона формується не об’єктивно, ми орієнтуємося на зовнішні ціни, не розуміючи механізму формування собівартості, бо в нас недооцінені рентні платежі, заробітна плата. Так, це призведе до зростання виробничих витрат, але збільшуватиме інвестиційну привабливість аграрного сектору, здешевить кредитні ресурси. А тому, повторюю: мораторій потрібно скасовувати, але не зопалу, а зваживши всі «за» і «проти», змоделювавши ситуацію на прикладі пілотних областей. Завдяки цьому треба відпрацювати низку інструментів, процедур і механізмів впровадження ринкових відносин по всій Україні. Всі подальші інструменти аграрної політики, будуть похідними від земельної реформи. Але якщо ми впроваджуємо ринок землі, то повинні дати чітку відповідь дрібному і середньому виробнику, де взяти гроші, щоб купувати землю. І для цього треба приймати низку законодавчих актів, рішень, про розбудову фінансових структур другого порядку. І для цього ресурси є, в Україні 11,5 млн га державних земель сільгосппризначення, тільки за рахунок цього можна створити серйозний фінансовий інструмент для інвестування в землю.

 –Які сподівання на цей аграрний рік?

 –Хотілося б налагодити діалог з владою, я це кажу з позиції аграрних асоціацій. Я бачу, що аграрний сектор капіталізується високими темпами, а тому ми не повинні робити акцент на слабкі місця, а знаходити точки економічного росту і підтримувати їх інвестиційно, законодавчо, організаційно. Точки росту – це галузі, які для нас є критичними, які забезпечують реалізацію експортного потенціалу. Я впевнений, що аграрний сектор залишиться базовим комплексом економіки протягом наступних десяти років. Економічні пріоритети розвинутих країн не передбачають розвитку аграрних комплексів. Наприклад, в Німеччині  частка сільського господарства у ВВП становить лише 1%, а в нас доходить до 20%. Стаємо аграрною державою, але щоб змінити її сировинний характер на переробний, інноваційний, треба ухвалити низку системних інституційних рішень, які гарантують непохитність приватної власності, в тому числі на землю, забезпечать прозорість судової системи, сприятимуть розбудові інклюзивних інститутів громадянського суспільства, розвитку аграрної освіти і науки, підвищать впливовість профільних асоціацій. Я упевнений, що український АПК має велике майбутнє, а 2018-й в будь-якому випадку буде рухом уперед…

ІЦ УАК за матеріалами Інфоіндустрія