Павло КОВАЛЬ: Для кого ця реформа? Розгляд земельного питання у Верховній Раді України переноситься на лютий…

Новорічні Святки ще не закінчилися, а аграрії знову на вулицях Києва з пікетами – «Проти розпродажу землі». Схоже, що консенсус даватиметься дуже важко, і хтось переважить у питанні запуску ринку, чи пак обігу землі сільськогосподарського призначення. Змінюється і соціологія щодо даного питання, при чому також майже у «турбо-режимі»!

Формат роботи, обраний профільним комітетом Верховної Ради щодо розгляду законопроектів та поправок, лише посилює недовіру до влади, а тим паче з такого чутливого питання як купівля продаж землі. Частина українців, причетних до земельного питання, які півроку тому вагалися щодо необхідності зняття мораторію на продаж земель с.г. призначення, сьогодні твердо стали на бік противників запуску ринку землі.

Ми на сайті Української аграрної конфедерації також проводимо короткі опитування і аналізуємо зміни настроїв щодо актуальних питань аграрного розвитку. Опитування тривають і нині. Структура відповідей через запропоновані варіанти змінюється. Але спостерігається декілька цікавих трендів – стабільна частка прихильників максимально вільного ринку землі – близько чверті; зростає кількість прихильників продовження мораторію – більше як 40%.

Ми розуміємо недостатню репрезентативність сукупності респондентів, але навіть з цих відповідей помітно острах та падіння довіри до об’єктивності й правильності реформи, пропонованої владою. І це викликає занепокоєння, оскільки ми переконані у необхідності впровадження в Україні ефективного ринку землі із дією ряду обмежень на різних етапах його функціонування.

Кінцева редакція законопроекту 2178/10, що вноситься комітетом до другого читання, містить ряд змін порівняно із редакцією, прийнятою у першому читанні. Але, як бачимо, це не знижує напругу навколо його прийняття. Найбільш гострими питаннями є концентрація земель у одного власника, а також допуск чи не допуск до ринку землі іноземців.

Влада демонструє певні поступки, шляхом установлення обмеження в 10 тисяч гектарів в одні руки. Але і така площа викликає обурення у значної частини аграріїв. Ми пропонували розглянути варіант обмеження концентрації землі у власності та користуванні. З цього приводу існує світова практика, причому практика останніх десятиліть у країнах Східної та Центральної Європи. Поки що, це одне із головних протиріч.

Є ряд запитань і до самої процедури розгляду та прийняття законопроекту Верховною Радою. Сценаріїв не так багато – повна процедура, яка уже порушена на рівні комітету, і спрощена процедура. Але чи можемо ми дозволити собі прийняття такого складного питання за цими підходами? Очевидно, ні! Крім того, варто звернути увагу і на правові та економічні наслідки «швидкого» прийняття земельного законодавства.

Говорячи про економічні наслідки, нам потрібно розуміти можливість імплементації майбутнього Закону України “Про обіг земель”, її повноти та строків. Обіцяні аргументи економічного зростання аграрного комплексу та національної економіки можуть «швидко» стати міфом, і, як наслідок, скомпрометувати суть функціонування ринку землі як такого.

Це спричинить зростання рівня ризику для інвестицій у аграрний бізнес, знижуватиме ціну на землю, заморозить започатковані інвестиційні проекти, може призвести до хаосу у володінні та користуванні землями. Все це, у свою чергу, може порушити сівозміни там, де вони є сьогодні, привести до недостатнього рівня фінансування операційних систем діючих підприємств, до зниження економічної ефективності одного гектара землі, до втрати позицій на зовнішніх ринках.

Чому це можливо як наслідок юридичних колізій? Запропонована редакція законопроекту потребує цілого ряду змін до діючого земельного, господарського та цивільного законодавства у вузьких і складних аспектах: громадянство суб’єкту купівлі продажу землі; зміна цільового призначення землі; доведення походження фінансових ресурсів на купівлю землі; порушення правил використання та охорони землі й санкції за це; статус прикордонних земель; переважне право на купівлю; консолідація земель; організація аукціонів; місце громадських організацій та місцевого самоврядування в цих процесах; повноваження державних органів, задіяних у цих процедурах… Де юридичні механізми та процедури цих правочинів?

Зважаючи на вище викладене, хотілося би в чергове наголосити на деяких позиціях Української аграрної конфедерації щодо земельної реформи. Варто чітко говорити про етапність відкриття ринку землі. І на першому етапі доцільно говорити лише про фізичних осіб українців, як суб’єктів купівлі землі з обмеженням в одні руки, скажімо, 200 гектарів. Другий етап має передбачати розумну лібералізацію земельних відносин – перегляд суб’єктів, концентрації, зміни цільового призначення, переважне право…

Важливим аспектом реформи є доступність та рівність суб’єктів до фінансових ресурсів, необхідних для реалізації земельної реформи. І тут зразу ж постає питання –  «А для кого ця реформа?».

На нашу думку, ключове місце повинні зайняти дві сторони, залучені до реформи – український аграрій та власник земельної ділянки. Разом із місцевим самоврядуванням вони і є Україна. Нам часто пропонують покладатися на глобальні фінансові установи та окремих інвесторів які володіють значними фінансовими ресурсами.

З такими суб’єктами ми пропонуємо говорити про інвестиції в аграрний сектор, а не про банальну купівлю землі. Для залучення інвестицій під земельну реформу потрібно створювати Земельний іпотечний банк, основою операційної діяльності якого є кредитування аграріїв для купівлі землі. Сьогодні ми ще можемо створювати таку фінансову структуру, маючи значний пул земель сільськогосподарського призначення у власності держави. Завтра може бути пізно.

ІЦ УАК за матеріалами UA-Times