Павло Коваль: Бізнес очікує системних державних рішень

Крім того, держава має стати суддею, аби всі сторони конфлікту досягли консенсусу.

Про це у контексті кредитування аграріїв зазначив генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль у програмі "Колос. Аграрний дайджест" на Українському радіо.

Найбільше за час Великої війни в Україні закрилося аграрних підприємств - 1261 компанія за період із 2022 року до першого кварталу 2024 року включно.

Про це йдеться у повідомленні YouControl.Market.

Наступні сфери за кількістю закриттів – гуртова торгівля, операції з нерухомістю та будівельні компанії.

Частка закриття компаній, що надають юридичні послуги в загальній кількості припинених фірм за час війни, зросла удвічі. Тобто, якщо у 2021 році на юридичний сектор припадало 2,3% усіх припинень бізнес-діяльності в Україні, то за період повномасштабної війни частка закритих юридичних компаній зросла до 4,7%, ідеться у повідомленні.

Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль зауважує: це - поганий показник, а те, що питання кредитування аграріїв порушили у Всеукраїнській аграрній раді, це - логічно.

Пряма мова

"Кредитування аграрного сектору – це питання вічне. Чому? - Тому що аграрний бізнес не може, не авансуючи капітал, виробляти свою продукцію.

Ми ж озиму пшеницю, вирощуємо 300 діб. Ми авансуємо 300 діб, а потім декілька тижнів тільки одержуємо виручку. Так само ми авансуємо в усі інші галузі. Це наша специфіка аграрного виробництва. По-іншому буть не може.

Тому, коли ми не кредитуємо реальний бізнес, а це в Державі Україна, згідно з чинним законодавством, робить банківська система. Так от, якщо ми подивимося на ефективність банківської системи - 2022-2023 рр., то ефективність Національного банку і банківської системи історично найвища саме в ці роки.

У мене просте запитання: а як так відбувається, друзі? У вас суперприбутки, а реальний бізнес - в полі, в шахті, на електростанції, логістичний бізнес - задихається без кредитних ресурсів.

І от коли ми говоримо, а де ж той суддя, де та третейська особа, яка може дати на це відповідь, так це і є державні установи.

Тепер щодо державних установ. Ми неодноразово на різних майданчиках, в тому числі у Верховній Раді на майданчику в Комітету з економічного розвитку, на Аграрному комітеті, на Кабмінівських деяких заходах задавали питання: чому отут ми не відчуваємо триєдиного розуміння проблематики?

Й іноді чиновники високого рівня мені відповідали таким чином: "А нам важко знайти спільну мову з Національним банком".

Можете уявити ситуацію: у воюючій країні, скажімо, голова Комітету економічного розвитку може сказати "да у нас не просто складається комунікація з Національним банком". Для мене це трошки дивно.

Є деякі, скажімо так, реперні точки цифрові. От у світі є такий показник співвідношення кредитного портфеля в економіці до ВВП.

Так от в економіках розвинутих цей показник становить десь 63-65%, а в окремих країнах, в тому числі постійно воюючих, таких як Ізраїль, цей показник доходить до 70-72%.

Можете собі уявити? А тепер українська цифра. В нас були квартали, коли ця цифра складала 9%. Це на порядок менше.

Знаєте, є така сумна фраза когось із мудрих людей "Солдат битву виграє, а економіка війну може програти".

Так от, якщо ми руйнуємо економіку, в тому числі через несвоєчасну реакцію деяких державних інститутів на системні проблеми, то не дай Бог, звичайно, щоб ми не змарнували оту кров, яка третій рік, а насправді вже десятий рік проливається в нас.

Тому ми десь через місяців шість після повномасштабного вторгнення почали про цю проблему говорити.

Тому що там після початку війни, так будемо умовно говорити, були "процентні канікули". Той бізнес, який швидко опинився на окупованій території, яка потім звільнялися, він був звільнений від сплати процентів, але там на декілька місяців.

Потім це питання повернулося з аргументацією, яку часто говорять, що "банки - це ж теж бізнес". І просто так дати канікули... А що ж робити? А як це вирішується питання?

І отут теж повинна була б бути якась державна позиція. І ми ж розуміємо, що в держави нема сьогодні зайвих грошей. Це ж не просто так - раз сюди мільярди, туди 10 мільярдів - їх нема.

Все, що ми заробляємо як податки, все, що ми як державний сектор заробляємо, сьогодні йде на війну, його ще й не вистачає. Плюс соціальна стабільність. У нас же на жоден день пенсії не затримали, стипендії, (зарплати - ред.) лікарям, вчителям невеликі, але це все ж сплачується.

Тому очевидно, що грошей зайвих немає.

Є у нас вічне питання, про яке в умовах війни говорять так тихо, але говорять, це - корупція, і там треба працювати. Це теж джерело.

Є там ще інші джерела, й інфляційні, і таке інше, є запозичення. Але основним реципієнтом економіки останні два роки це були західні трансферти, західних наших партнерів.

Тому що своїх бюджетних коштів, свого ВВП з донатами, з усім, чим ми можемо - для війни і для відтворення сталості існування економіки недостатньо.

І це, в принципі, нічого дивного, але іноді дивує не дуже висока ефективність використання державних активів. Наприклад, у такій величезній галузі, як логістиці, де є монополіст на залізничних перевезеннях - «Укрзалізниця».

І коли експерти починають глибше вивчати ситуацію, виявляється, що через недосконалість управління рухомим складом державним, а це єдиний монопольний оператор, і приватним рухомим складом, аграрії на логістиці втрачали до 10 мільярдів у 2022-му, у 2023-му році.

Знову ж таки, уявіть собі, що ці кошти пішли б сьогодні на посівну. І тоді, можливо, ми б трошечки з іншим акцентом говорили про недостатність і недоступність до фінансових ресурсів, особливо деяких категорій аграрних підприємств, такі як мікро-, малі та й середні.

У великих теж є своя проблема. Вони закредитовані достатньо, плюс ризики, плюс так звані кредитно-дефолтні свопи України на міжнародних майданчиках запозичень - це теж впливає на кредитування великого бізнесу, і не тільки аграрного.

І тут ще цілий ряд є показників макроекономічних, економічних і економіки підприємств.

Тому я не знаю, чи зможе держава повернутися до такої риторики про кредитні процентні канікули. Мені здається, що ні.

Але якісь механізми знаходити потрібно, бо наші члени також є, що пів підприємства залишились на окупованій території, наприклад, в Херсонській області, пів - там десь на правобережжі. І за ті бізнес-юніти, за ті підрозділи, які залишились в Каховському районі, їм з банків дзвонять і говорять, а там же ж проценти... Там електроенергія нарахована... Хто її там світить? Де вона там після катастрофи Каховської ГЕС?

Це все: якісь там рахунки, якісь борги, якась пеня. Інтернет-провайдери іноді якось там себе поводять дивно. Розумієте?

І очевидно, що оці два сегменти бізнесу - фермер і банківський бізнес або постачальник електроенергії - вони між собою не знайдуть спільну мову. Тут потрібна третя особа, як правило, це в таких ситуаціях - держава, якесь системне державне рішення.

Я думаю, що якщо так активно це обговорюється, то якісь механізми, інструменти будуть. Чи задовольнять вони всі сторони? - Мабуть, ні. Знаєте, там, де консенсус, там треба всім трошки поступитися.

Але розв'язувати як системну проблему обов'язково потрібно. Я переконаний, що це дискусія не одного дня і на майданчику Міністерства (аграрної політики та продовольства України, - ред.)".

ІЦ УАК за матеріалами Українського радіо