І знову про ПДВ…

Податки можна тлумачити як компроміс, який був досягнутий між представниками влади та бізнесом. Та чи завжди це компроміс, чи може просто закон «насаджений» зверху? І навіть якщо це питання залишається дискусійним, то необхідність податків, як інструменту для існування держави та впливу на діяльність підприємств, розуміють всі.

Залежно від розмірів підпримста та напрямку їх діяльності, аграрні підприємства можуть сплачувати податки за загальною системою оподаткування, або бути платниками єдиного податку ІІІ чи ІV групи. Існує також ряд інших прямих та непрямих податків і зборів, серед яких важливо виділити податок на додану вартість. Хоч тут теж існують нюанси, які стосуються статусу платника цього податку. Згідно чинного українського законодавсва, якщо протягом 12 місяців сукупна виручка підприємства менше 1 млн грн, воно має вибір: бути платником ПДВ чи ні. Наприклад, невелике фермерське господарство з площею 50 га, яке займається вирощуванням пшениці, кукурудзи та сої, може за рік мати виручку від 980 тис. грн до 1400 тис. грн, залежно від урожайності та посівних площ культури. У тому випадку, якщо підприємство має 980 тис. грн виручки, воно може не сплачувати ПДВ, проте якщо його виручка перевищує 1 млн грн, воно вже зобов’язане перейти до статусу платника ПДВ, в іншому випадку це примусово зробить ДФС попередньою перевіркою.

То що ж таке ПДВ і чому його бояться зміни? Механізм дії ПДВ, як інструменту державної політики, був описаний ще Морісом де Лоре в 1954 році, і після цього почав активно поширюватися в усьому світі та використовуватися різними державами. На сьогоднішній день він застосовується у 140 країнах світу з різними режимами та ставками оподаткуваня. За дослідженнями Організації економічної співпраці та розвитку, частка ПДВ у загальній сумі податкових надходжень в країнах OECD, починаючи з 1965 року до 2015 року, зросла майже у 8 раз, тоді як  частка податку на нерухомість та інших податків на товари та послуги – спадає.

Динаміка зміни частки надходжень податків до бюджету країни. Джерело: OECD

Світовим тенденціям слідує й Україна, де з кожним роком обсяги надходження ПДВ до державного бюджету зростають:  з 2007 до 2017 року  вони зросли в 5,5 разів, тоді як відшкодування ПДВ при експорті продукції – в 6,3 рази. 

З початку року питання ПДВ в агарному секторі знову спричинило багато галасу. Цього разу говорили  про звільнення від оподаткування податком на додану вартість з постачання на митній території України та вивезення в митному режимі експорту зерна пшениці, ячменю, кукурудзи, соєвих бобів, ріпаку, соняшнику, а також соєвої, соняшнкової та ріпакової олії. Так як в цей перелік були вкючені основні експортоорієнтовані напрямки аграрного виробництва в Україні, це не на жарт схвилювало аграрний бізнес, особливо малі та середні аграрні підприємства, що не мають власних переробних потужностей і які від такого рішення постраждали б найбільше.

Насправді, це не вперше спостерігаються маніпуляції з боку державних органів щодо ПДВ, адже про зміни пов’язані зі сплатою цього податку в аграрному секторі ми чуємо ледь не щороку ось уже 5 років поспіль. Так, ще в 2015-2016 рр. в Україні діяв спецрежим сплати податку на додану вартість, який був одним із вагомих інструментів підтримки сільського господарства.

Згідно з цим режимом передбачалося, що сума ПДВ, нарахована на вартість поставлених підприємством товарів і послуг, не сплачувалася до бюджету, а залишалася в розпорядженні підприємства для використання на основну операційну діяльність. З початку 2016 року, після внесення змін до Податкового кодексу України, сплата ПДВ стала диференційованою. Передбачалося відсоткове співвідношення сплати позитивного сальдо ПДВ  до бюджету та на спеціальні рахунки підприємства в банках. Так, для прикладу, за операції із зерновими та технічними культурами 85% залишку податку перераховувалося до державного бюджету, а 15% - на спец рахунки. 

Посилаючись на дані  ДФС, у 2015 році суб’єктами із спец. режимом з ПДВ було  відкрито 16862 спецрахунки, на які надійшло 27245,1 млн грн. у 2015 році, 4 371 млн грн. - у 2016 році та 16,3 млн грн. у першому кварталі 2017 року (як залишок з 2016 року).

З 2017 року спеціальний режим оподаткування ПДВ відмінили, мотивуючи тим, що державний бюджет недоотримує значної частини доходів, а як альтернативу підтримки аграріям запропонували надання бюджетних дотацій.

Уже минуло 2 роки відтоді, як сільське господарство дотується за допомогою бюджетних програм, і з огляду на результати цих років можна сказати, що тут не обійшлося без провалів.

Так, в 2017 році, через недосконалий механізм розподілу, понад 50% виділених коштів отримали лише декілька підприємств, тоді як сектор в цілому підтримки так і не отримав. У 2018 році умови та механізм отримання державних дотацій був змінений, але результат не можна назвати вдалим: з виділених 6,3 млрд грн було використано лише 3,5 млрд грн, що призвело до перерозподілу 2 млрд грн виділених на АПК в інші сектори в кінці 2018 року.   Бюджетом затверджена підтримка на 2019 рік в розмірі 5,9 млрд грн, проте, як буде використана вона – покаже час. В європейських країнах сільське господарство переважно є дотаційною галуззю, на підтримку якої щорічно виділяється в середньому 259 євро/га, тоді як в Україні ця цифра не більше 5 євро/га.

Повернемося до податку на додану вартість. На середину 2018 року в сільському господарстві нараховувалося 93014 суб’єктів господарювання, які  перебували на обліку в територіальних органах ДФС як платники податків. Майже половина з них не провадили діяльність і лише  24% були платниками ПДВ.  Незважаючи на це, надходження ПДВ від сільського господарства також постійно зростають. Так, у 2016 році вони зросли в 11,2 рази, в 2017 році – ще в 2 рази.

Джерело:ДФС

Найбільшу частину у сплаченому ПДВ від сільського господарства складають операції, пов’язані з виробництвом товарів, тоді як найменше – операції з продукцією тваринництва. 

За дослідженнями Української аграрної конфедерації, у структурі сплачених податків протягом 2015-2017 років частка ПДВ в 2016 році різко зросла до 53,5% , а потім знизилася до 26,5% .

Рис. Структура сплачених податків сільськогосподарськими підприємствами

З 2016 року найбільше податку на додану вартість державний бюджет отримав від середніх за розміром підприємств, земельний банк яких  коливається від 200 до 10 000 га. В 2017 році вони сплатили близько 68,8% від усіх надходжень ПДВ від сільськогосподарських підприємств. Далі йдуть агрохолдинги з площею понад 10 000 га, частка яких в 2017 році становила 25,2%. Малі підприємства з площею до 200 га сплатили дещо більше 1 млрд грн, або 6% в загальній структурі підприємств-платників ПДВ. В 2015 році ситуація була протилежна – тоді найбільшу кількість податку спатили малі підприємства. Також в 2017 році бачимо різке зростання частки ЄСВ, що є цілком логічним наслідком зростання мінімальної заробітної плати майже в 2 рази.

Перепади в зростанні-зниженні обсягів сплаченого податку на додану вартість пов’язані, в першу чергу, з постійною маніпуляцією цим податком: спершу підприємства могли накопичувати його в себе на рахунках й використовувати для власних виробничих потреб, потім, хоч механізм і ускладнили, але можливості та переваги від сплати ПДВ залишилися. Після відміни спецрежиму підприємства не встигли призвичаїтися до нових вимог, як тут підписано законопроект, а згодом і внесені поправки до Податкового кодексу України про відміну відшкодування ПДВ при експорті сої, виробництво якої протягом останніх років зростає. Аграрії ніби частково змирилися з таким перебігом подій, як новий удар – пропозиція відмінити повернення експортного ПДВ також і щодо ряду інших культур.  Що в результаті отримує агровиробник: він купує матеріальні ресурси, насіння, техніку, ЗЗР тощо, і в суму його витрат вже закладено ПДВ. Далі він вирощує цю продукцію, витрачає кошти на паливно-масильні матеріали, орендує комбайн, щоб змолотить зерно, й знову до його рахунку  включається ПДВ. У підсумку, коли вже все зібрано й потрібно продавати, виробник зустрічається з проблемою заниженої ціни, адже більша частина сільськогосподарської продукції не переробляється в Україні, а експортується. В кінцевому результаті для виробництва продукції аграрій витрачає більше, а отримує менше. Складно говорити про розвиток стабільної економіки та виробництва при «постійній зміні правил гри». Такі дії лише заганяють бізнес в тінь.

В той час, коли в Україні говорять про відміну відшкодування ПДВ, для прикладу в деяких країнах ЄС, де сільське господарство вже й так дотується, підприємства мають нижчі ставки податку на додану вартість (7% або 11%). І за таких умов українська продукція може не витримувати конкуренцію, а отже й втрачати позиції на світовому ринку.

Тоді чому ж обсяги надходження ПДВ зростають? Знову ж, є ряд обставин, серед яких, наприклад, і зростання курсу долара відносно до національної валюти. Адже не варто забувати, що ціни на сільськогосподарську продукцію мають прив’язку до зовнішнього ринку, де все розраховують у валюті. Варто додати, що останніми роками аграрії отримують рекордні показники врожаїв. Тобто аграрний сектор може реалізувати більше продукції із створеною самими аграріями доданою вартістю. Тенденції засвідчують, що в економіці України небагато галузей, які створюють додану вартість, що є базою для оподаткування податком на додану вартість.

Онищенко Неля, аналітичний департамент УАК