«Хто освоїть 7 мільярдів? Три господарі – три стратегії»

Під такою назвою у рамках 12 Міжнародної виставки «ІнтерАГРО» ВГО «Українська аграрна конфедерація»  спільно із ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок» провела міжнародну конференцію. Запрошені УАК  народні депутати,  представники центральних органів виконавчої влади України, наукових та освітніх установ, міжнародних фінансових організацій, громадських професійних об’єднань АПК, керівники і спеціалісти агропромислових підприємств та провідні аграрні  експерти дискутували про бюджетні дотації для аграріїв та формування ефективної аграрної політики держави.

Пропонуємо вашій увазі тези виступів ключових спікерів.

Народний депутат, президент УАК Леонід Козаченко – Упродовж багатьох років ми говорили про те,  якою має бути державна підтримка АПК й які суб’єкти господарювання повинні отримати  переваги для розвитку з точки зору конкурентоспроможності галузі. Нині на часі питання - як створити максимальну кількість робочих місць, залучити значні інвестиції тощо?  В Україні маємо розрізняти 3 категорії суб’єктів господарювання -  мале сімейне (разом із мікро- підприємством),  середнє і велике підприємства. Вони мають різний потенціал, тому  й державна політика має бути диверсифікована щодо них. Для цього варто зафіксувати відповідні норми в законодавстві. Це важливо,  щоб  сформулювати ефективну систему державної підтримки, яка має бути  прогнозованою й орієнтуватись не на один, а щонайменше на п’ять  років. Адже останні два роки ми спостерігали лише її непередбачуваність і   неефективність. Через це аграрії в 2018 році  не використали навіть половину передбачених державою субсидій. Хто від цього виграв? Ніхто. Перший захід щодо формування ефективної стратегії держпідтримки УАК провів із науковцями в Інституті аграрної економіки. І нинішня міжнародна конференція – логічне продовження тієї наради. Як відомо, в ЄС у 70 разів більше державна підтримка, аніж в Україні. Та попри такі захмарні цифри наша країна потіснила  багато держав, посівши другу сходинку у світі за експортом зернових. Ми – ключові гравці й за іншими видами експорту.  Відстаємо лише по продукції з поглибленою переробкою. Але у разі  ефективної держпідтримки наздоженемо наших конкурентів. У ЄС на сьогодні  використано понад 90% коштів, запланованих у бюджеті, а у нас  - до 15%. Але не треба забувати, що в Європі програми з дотування аграріїв зафіксовані на сім років. До слова, тенденція до укрупнення підприємств спостерігається у багатьох країнах світу. У США вже динамічно розвиваються агрохолдинги, але там неможливо створити монополістів через законодавчі обмеження. Ми в УАК переконані: всі категорії підприємств мають право на державну підтримку. Після цієї конференції упродовж місяця маємо дійти згоди за ключовими позиціями і направити їх законодавчій та виконавчій гілкам влади.

Заступник міністра аграрної політики та продовольства Віктор Шеремета – У нас в с/г  відбуваються не надто позитивні тенденції – скорочується кількість  сільських жителів, поголів’я ВРХ, особливо у приватному секторі. Щоб село вижило держава має сконцентруватись на так званій  «селозберігаючій» моделі розвитку АПК. Але повністю копіювати досвід зарубіжних країн не варто. У Болгарії агробізнес сконцентровано також на великих підприємствах. Як наслідок -  майже знищено села. І сьогодні агрохолдинги  мають кадрову проблему. Я не вважаю, що державі треба робити акцент на підтримці винятково фермерських господарств,  але маємо зробити все, аби селяни не залишали села.  Бо навіть потужна сучасна техніка  нічого не варта без  людей. До середніх підприємств треба віднести, тих хто сконцентрований в одному населеному пункті й має земельний банк  від 3000 га. Якщо більше  – це вже статус агрохолдинга, який, так би мовити, накопичив «інвестиційний жирок» і може розвиватись у національному масштабі. Тому державна підтримка і має бути спрямована на господарства, які сконцентровані в одному населеному пункті. Агрохолдингам субсидії не потрібні. Їм потрібні інші преференції -  залишити  єдиний с/г податок тощо.  Але державні програми потрібні лише довгострокові: аграрії мають бути впевнені в  своєму майбутньому.

Директор ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН Юрій Лупенко – НААН та наш інститут активно працюють над процесами розробки стратегії розвитку АПК і над проектами законодавчих актів. Наші дослідження показують, що пріоритети підтримки мають бути пов’язані з економічними моделями запровадження розвитку земель с/г призначення та розвитком  багатоукладної економіки й  фермерських господарств. Я вважаю, що держпідтримка має бути зосереджена на одному населеному пункті, де використовуються землі с/г призначення й розвивається тваринництво. Лише для таких підприємств можна застосовувати державні преференції. Україна не  може відмовитись від багатоукладності, оскільки структура виробництва експортоорієнтована, а середні та малі виробники наповнюють переважно внутрішній ринок. Переконаний: вітчизняне  фермерство має значний потенціал. Тому не доцільно відмовлятись від високо маржинальних інтенсивних культур, які виробляють всі категорії підприємств і за рахунок яких ми завойовуємо  весь світовий ринок. Наші дослідження свідчать: якщо в нашій державі не буде ефективної системи держпідтримки, кількість фермерських господарств зменшиться, а кількість агрохолдингів значно зросте.  Середніх виробників також побільшає. Тому концентрація субсидій має бути винятково на малих виробниках. Потрібні спеціальні програми кредитування, а також фонд кредитних гарантій. Державі варто залишити субсидії на компенсацію на придбання техніки для всіх категорій підприємств, дотації для низько маржинальних культур, програми для  збільшення поголів’я ВРХ та спецрежими ПДВ, які застосовуються у світовій практиці.

Генеральний директор «УкрАгроКонсалт» Сергій Феофілов – Без держпідтримки подальший інтенсивний розвиток АПК неможливий. Наступного року аграрії отримають  7 млрд грн держпідтримки. Звичайно, хотілося б 177 млрд. Торік рентабельність АПК була на рівні 22-25%. В яких ще секторах нашоїекономіки така рентабельність простежується?  Але три роки тому рентабельність становила понад 80%. Тож спостерігаємо зниження її втричі.  За нашими прогнозами, вона впаде до  5-7%. Чому? Аграрії закуповують за кордоном дорогі ресурси – від ЗЗР до технологій, але  на виході виробляють лише дешеву сировинну продукцію з невисокою доданою вартістю, що йде на експорт  і дозволяє розпочати новий цикл виробництва. Це так звана схема давальницького бізнесу. У розвинених країнах все навпаки - імпортують дешеву сировину, наприклад з України, і на основі технологій виробляють продукт з високою доданою вартістю, що визначає розвиток їх внутрішнього ринку. Тому держпідтримка в Україні повинна бути спрямована не лише на сировинний сектор, а й переробну та харчову промисловість.  Це створюватиме умови для внутрішнього  попиту, розвитку ринку й допоможе  вирішувати  соціальні питання. Маємо йти саме таким шляхом. Адже індекс відкритості нашої економіки становить  90%, а у розвинених країн – лише 30%. Дотації держави винятково на сировинний сектор законсервують наш АПК і не дадуть йому розвиватися.

Представник Київської школи економіки Олег Нів’євський – У проекті закону «Про засади підтримки аграрної  політики» наскрізною лінією простежується підтримка конкурентоспроможності та ефективності с/г. Всі заходи відображають цю мету, яка є  адекватною. Кожна гривня в АПК має свою ціну. Нинішня система прив’язана до виробництва – від компенсації виробництва с/г техніки, вартості кредитів або насіння. Чи варто йти цим самим шляхом або хочемо бачити аграрний  сектор більш конкурентоспроможним? Поки що ми орієнтуємось на досвід, який був запроваджений у ЄС ще в 2004 році. Але вони  змінили вектор своєї держпідтримки, який вже не прив’язаний до виробництва, хоча економічний ефект від цього мізерний. На мою думку, нинішня  система дотацій  в Україні не стимулює розвиток АПК.

Заступник директора ГО «Центр економічної стратегії» Дмитро Яблоновський – У  Новій Зеландії держава давно відмовилась від субсидій аграріям. Це була шокова терапія, яка стимулювала розвиток АПК. Але у держави, на відміну від бізнесу, є кошти на розбудову  інфраструктури,  систему зрошування, логістики, які  допомагають розвиватись АПК. Ринок не здатний впоратись із погодними ризиками, що  спричиняє коливання цін. Тому держава має також втручатись і у страхування ризиків.  Але не варто  субсидувати  агрохолдинги, які – отримуючи політичний вплив, здатні лобіювати розподіл бюджетних коштів на свою користь. Ми вже стали свідками, як вони втрутились у формування бюджету та розподіл дотацій на 2017 рік. Для держави вигідним є розвиток не лише крупних підприємств, а й прошарку середніх виробників. Відкриття ринку  землі також позитивно вплине на АПК,  але держава має унеможливити ризики і надати доступ до кредитних механізмів.

Президент УЗА Микола Горбачьов – Україна поки лишається винятково аграрною країною і нам потрібно розвивати  регіони. Охоронцем української національної ідентичності ще лишається село. Якщо тенденція до його зникнення триватиме,  то у найближчі роки від 5 до 8 млн сільських жителів опиняться в містах, де жоден уряд не зможе їм гарантувати робочі місця. Ми станемо свідками політичної турбулентності.  Лише платники податків зобов'язані визначати: як будуть розподілятися гроші з бюджету. В Україні потрібно сконцентруватися на розвитку інститутів громадянського суспільства – кількість громадських об'єднань має зростати. Нам також потрібна дерегуляція, податки мають залишатися на місцях для розвитку  регіонів, які  зможуть впливати на державну політику. Держава повинна використовувати і такий ресурс, як земля. Тобто маємо  вирощувати те, що дає більший прибуток, а також використовувати  нові технології. Концентрація держпідтримки повинна бути винятково на нових технологіях - ніхто лопатою працювати не буде.  Це вже рудимент. Маємо робити ставку на індустріалізацію. Адже краще  не наздоганяти розвинені країни, а їх  випереджати.

Заступник голови ГС «ВАР» Михайло Соколов -  Великі виробники в Європі - це маленькі  підприємства у нас. У них агрохолдингів немає. В ЄС підтримка аграріїв зменшується, а ми, аграрії, ще й дотуємо бюджет. У них обсяг дотацій на га - 269 євро, в Україні … 5 євро. Якщо вийшли б  на їх показники підтримки з держбюджету, то були б змушені віддати 80% лише на АПК. Нині у них малі виробники вимирають,  йде процес їх укрупнення. Це дані Євростату. Тобто, наші колгоспи, дякувати комуністам,  виявились ефективнішими. В Україні ефективними є підприємства  з земельним банком від 6-8 тисяч га. Навіщо підтримувати малих виробників,  якщо під час кризи держава на них не зможе виділяти гроші й вони просто зникнуть? Нам потрібно стимулювати ті галузі, які розвиватимуть  додану вартість. Але ті програми, які це роблять,  фінансуються державою на рівні 0%. Це нонсенс. Нині програма квазіакомуляціі закладена в бюджеті теж на рівні «0». Але коли на неї виділялись кошти, виконувалися й програми дотацій. І не на 14%, як нині.

Голова Аграрного Союзу України Геннадій Новіков – Держава має сконцентруватись на розвитку ефективних ринків збуту та побудувати дієву  систему логістики. Ми виробляємо 20 млн тонн картоплі, а споживаємо 7 млн, при цьому  експортуємо 200 тисяч тонн. А куди дівається решта? Держава має допомагати фермерам реалізовувати продукцію.  У США вся підтримка йде через страхування, а у нас ці програми  не закладені. Після погодних катаклізмів великий виробник зможе вистояти, а малий просто зникне. Потрібно розібратися: яку систему АПК ми  будуємо, а потім вже вирішувати проблеми  з дотаціями.

Голова фермерського господарства «Парубочий» Валерій Парубочий – У нас в державі не переймаються малим бізнесом. Всі нами лише прикриваються. За 4 роки, що я працюю в агробізнесі,  ситуація погіршилась. Нам ввели ПДВ замість спецрахунків із ПДВ,  всі платежі йдуть авансом. Держава просто душить. Нам навіть не дають гранти.  Кредитів немає. Оборотні засоби вимиваються. В Словенії кредити фермерам дають під 3-4%. Але деякі потужні агрохолдинги, які дотувались роками, сьогодні на грані банкрутства. Ми, малі виробники, не збиткові. Але ми  вимираємо, навіть не зародившись у цій країні.

Підсумки.

Для того, щоб зрозуміти, розвиток яких підприємств має бути пріоритетним, було проведено порівняння діяльності 6 груп українських  підприємств з діяльністю підприємств  інших країн,  в основі яких покладено різні моделі розвитку аграрного бізнесу. Більшість європейських країн (зокрема для аналізу були взяті  Франція, Польща та Німеччина) надають перевагу малим фермерським підприємствам, США – середнім, Бразилія та Аргентина – великим. В результаті найефективнішими в плані використання трудових та земельних ресурсів виявилися США, Польща, Німеччина та Франція, а також підприємства з площею від 5000 до 10 000 га та більше 10000 га. Саме такі підприємства є перспективними для залучення інвестицій.

Малі підприємства мають більше позичкових та власних коштів на 1 га. Це свідчить, що навантаження кредитними ресурсами на 1 га на малих підприємствах вище, ніж у великих, і, з точки зору ризиковості, це говорить про те, що у разі неврожаю на великих підприємств більше можливостей повернути кредит, ніж у малих. Проте, якщо малі підприємства покривають свої зобов’язання за рахунок накопичення власного капіталу на 1 га, про що свідчить коефіцієнт фінансового левериджу, який в таких підприємсвтвах більший, то великі підприємства можуть скористатися ефектом від масштабу. 

Капітальні інвестиції в розрахунку на 1 га мають тенденцію до зниження зі зростанням площі підприємства. В результаті, розмір капітальних інвестицій у великих підприємств у 25 раз менший, ніж у найменших. Великі  підприємства залучають значні іноземні інвестиції для розвитку технологій, створення нових потужностей, купівлі  техніки,  впровадження інновацій та інше, проте навіть розмір таких інвестицій стає незначним, якщо зробити розрахунок на 1 га. Малі підприємства не мають можливості залучати такі обсяги кредитних ресурсів.

Проте віддача капітальних інвестицій, яка відображається через показник капіталомісткості, найбільша у великих підприємств. Тобто обсяг інвестицій в розрахунку на кількість товарної продукції найбільший в агрохолдингах. До І групи належать дрібні сільськогосподарські підприємства із земельним банком до 200 га, виручкою 2 млн. грн., у яких задіяні фермер, його сім’я, а також тимчасові робітники. Ці підприємства не можуть існувати без вагомої стабільної державної підтримки. Найбільшу перспективу вони матимуть, якщо зосереджуватимуться на задоволенні потреб регіону (місцеві жителі будуть переконані у якості продукції даних підприємств, стабільності поставок, створенні робочих місць). Наймаржинальнішим для даної групи є виробництво «нішових» продуктів, які, у більшості випадків, виробляються за рахунок ручної праці (фрукти, овочі, мед тощо). За рахунок кооперації дрібні сільськогосподарські товаровиробники можуть збільшити ринок збуту своєї продукції на національному рівні, а в окремих випадках – експортувати її. До ІІ групи відносяться середні сільськогосподарські підприємства, земельний банк, яких складає від 200 до 10 000 га, а виручка – до 5 млн. грн. Дані підприємства мають можливість здійснювати переробку сировини, яку вони виробили, а також продавати продукцію на національному рівні, частково експортуючи її. Середні сільськогосподарські підприємства можуть об’єднуватися в кооперативи з метою збільшення реалізації продукції на експорт, а також для її поглибленої переробки та диверсифікації каналів реалізації на внутрішньому ринку.

До ІІІ групи належать великі за розміром земельного банку (понад 10 000 га) та виручки вертикально інтегровані агропромислові структури, які мають можливість диверсифікувати виробництво з метою отримання максимальної кількості продуктів для їх подальшого експорту та реалізації на внутрішньому ринку. Дані підприємства використовують сучасні системи управління, зокрема цифрове управління виробництвом та новітні системи управління ризиками.

Відповідно до потенційних можливостей трьох окреслених груп сільськогосподарських підприємств, держава повинна диференціювати свою політику у питаннях підтримки їх функціонування:

- малі підприємства повинні мати спрощену систему оподаткування (сплачувати земельний та соціальний податок, звітуючи раз на рік); держава має виділяти дотації, окрім поточних субсидій (у рослинництві – субсидії на 1 га, у тваринництві – на 1 кг або на 1 л продукції базових галузей), а також компенсувати відсотки за креди- для середніх підприємств на даному етапі повинна застосовуватися 0 ставка ПДВ (система акумуляції); держава має компенсувати відсотки за кредит, купівлю техніки, племінної худоби;

- великі аграрні підприємства повинні мати можливість створювати кластери (техно- та індустріальні парки); для великих підприємств має бути запроваджений податок на нерозподілений прибуток (податок на «виведений капітал»); держава має компенсувати відсотки за кредит, купівлю техніки, племінної худоби.

ІЦ УАК