ХЛІБОРОБИ З ГРУШЕВСЬКОГО, 5

Не перевелись і, боюсь, іще довго не переведуться у нас професійні піклувальники про селян. Шкода лише, що до селянства вони, як правило, не мають жодного стосунку, відтак і піклування їхнє виглядає, як у королеви Франції Марії Антуанетти, котра на зауваження, що люди не мають хліба до столу, порадила їм їсти булочки.

Ми, звісно, далекі від думки, що народні депутати самі пишуть законопроекти, котрі потім вносять до Верховної Ради від свого імені. Але принаймні читати те, що йде у світ за твоїм підписом — потрібно?! Випадки відвертої ахінеї у законотворчій діяльності народних обранців непоодинокі, частина з них відсіюється ще на етапі внесення, але є й такі, що доходять до розгляду.

Депутатська псевдотурбота про виборців — явище повсюдне і масове, тож аби нас не звинуватили в упередженості, чи, борони Боже, у політичному замовленні, ми не будемо називати ім'я законотворця, що продемонстрував черговий приклад такої «турботи». Ім'я їм — легіон, а цього назвемо, наприклад, пан А.

Живе такий собі народний депутат уже трьох скликань і, як переважна більшість депутатів, і у вус не дме. Родом із Києва, за освітою — економіст та ще й юрист, відтак і депутатську діяльність переважно проводить у близьких до фаху комітетах парламенту, котрі опікуються економічною політикою, фінансами і банківською чи правоохоронною діяльністю.

Не дивно, що ніколи раніше у симпатіях до агросектору та мешканців села його не помічали. Та доля депутатська така мінлива: вперше до парламенту пан А обрався за списками Блоку Юлії Тимошенко, проте бізнес-інтереси взяли гору над політичними принципами (якщо вони у наших депутатів взагалі бувають), і він переметнувся до партії переможців, тобто став регіоналом. Там він заплямував себе голосуванням за закон Ківалова-Колісниченка про мови та за «диктаторські закони» 16 січня. Не можна з упевненістю сказати, що то була його власна політична позиція (про принциповість тут узагалі не йдеться), скоріше спрацював принцип «танцюй враже, як пан скаже».

Після зради БЮТу і переходу під прапори Партії регіонів, місця у виборчому списку йому не знайшлося ні там, ні там. От і довелося «угноювати округ». Дивна справа — чогось усі ці пани дуже не полюбляють балотуватися вдома — там, де їх добре знають, і віддають перевагу віддаленим округам (ідеально — у сільській місцевості).

Чомусь їм здається, що селяни більш довірливі, й їх легше підманути на слизьке. От і пану А в око впав один із сільських виборчих округів у пристоличній області. А що — Одеською трасою їхати всього нічого, так би мовити, і вдома, і замужем. Бо у столиці жити добре, от лише балотуватися складно: на тлі «зірок» політичного бомонду якось губишся, а в провінції — ти ого-го козак!

Ну, а назвався груздем — тобто обрався на сільському окрузі — мусиш захищати інтереси виборців. І написав депутат А законопроект, у якому одним махом спробував небагато-немало вирішити всі болючі питання селянського життя-буття і кардинально поліпшити умови ведення сільського господарства.

Ніхто не заперечуватиме, що життя в селі і робота на землі з голоду померти не дадуть, але й статків особливих на власній землі не заробиш. Вистачає хіба що на сяку-таку одежину та (до підвищення цін на енергоносії) заплатити комунальні платежі. Послати дитину вчитися до вузу на контрактну форму — зась, тим більше, що доведеться ще й житло винаймати. Економічно активне населення сіл намагається зарадити справі, їздячи на заробітки. Та і на будовах зарплати зараз такі, що вистачає заробленого за сезон тільки на латання найбільших дірок у господарстві.

«Що робити?» — задумався пан А. І вирішив: треба збільшити прибутки від селянської праці та власності. Та каденція виявилася закороткою, і раз до розгляду справа не дійшла — депутат законопроект відкликав.

Та «друга ходка» від аграрного округу змушує «тримати марку»: і про виборців-селян піклуватися треба, і шкода добру пропадати. От і вніс пан А на розгляд парламенту нового скликання свій старий законопроект.

ЗАКОНОПРОЕКТОМ ПО ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНАХ

Насправді, реальні доходи на селі приносить зданий в оренду пай та молоко домашніх корів, котре здається на переробку. І орендна плата, і закупівельна ціна на молоко завжди є предметом ремствування селян на особистому прийомі у депутата. Селян обурює, що молоко дешеве, а орендна плата за пай не дає можливості відпочивати на Канарах.

Проблема у тому, що обумовлено це не злою волею орендаря паю чи переробника молока, а об'єктивними економічними законами. І викликає щире здивування, коли притомний депутат (з економічною освітою!) намагається ці об'єктивні закони відмінити своїм суб'єктивним законопроектом. Тут, як у анекдоті — слід щось у консерваторії підправити.

От і законопроект пана А намагається врегулювати питання орендної плати та закупівельних цін на молоко. Причому ідеї, запропоновані законотворцем, переважно не нові, — новий спосіб вирішення болючих питань селянського сьогодення. Схоже, що діялося за принципом: чим простіше — тим краще.

Приміром, законопроектом запропоновано встановити, що розмір річної орендної плати за земельні ділянки сільськогосподарського призначення не може становити менше 5% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, а сама орендна плата має справлятися виключно у грошовій формі. Добре, не він перший це пропонує, і ми вже неодноразово пояснювали таким панам, що обмеження права орендодавця на вибір форми оплати несправедливе, і більша частина жителів сільської місцевості воліють отримувати принаймні частину оплати натурою та послугами (тільки схоже, що ті пани нас не чують). Та і закон «Про оренду землі» має цілком прийнятне визначення: «переважно у грошовій формі».

Новела, запропонована паном А не стільки в тому, що орендна плата має бути лише грошима, скільки в тому, що він пропонує встановити кримінальну відповідальність за її невиплату, прирівнявши до невиплати зарплати. Покарання пропонується «не слабеньке» - штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Якщо ж має місце затримка виплати — маєте нести адміністративну відповідальність, відповідно і покарання «легше»: штраф всього лише від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Здається, законотворець забув, що орендна плата є похідною від договірних відносин, і саме в договорі оренди, за згодою сторін, зазначається розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю. Відтак і порушення договірних відносин — царина Цивільного права, а не Кримінального чи Адміністративного.

Те саме стосується і розміру орендної плати. По-перше, сторони відповідного договору самі визначають умови договору, а по-друге, обумовлення мінімальної суми орендної плати робить відносини орендодавець-орендар нерівноправними, що знову ж таки суперечить Цивільному кодексу. Аналогічно і пропозиції про можливість одностороннього розірвання договору оренди орендодавцем.

Ну, а квінтесенцією пропозиції по унормуванню розміру орендної плати є перл про поступове збільшення цієї плати, залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Тут відразу хочеться запитати: а за якими критеріями ці результати будуть визначатися, і хто саме їх визначатиме? Як людина з юридичною освітою може таке пропонувати — незрозуміло.

Про податок на сільраду також говорилося-писалося, от і пан А пропонує зобов'язати орендарів сплачувати збір до бюджету розвитку сільської ради. Тільки на відміну від своїх попередників на цій слизькій стежці, він пропонує брати не один, а два відсотки від оціночної вартості землі.

Ну, і про молоко — куди ж без нього. Намагання скоротити ланцюжок «виробник-посередник-переробник» — слушне, от лише ніяк не враховує ті ж таки економічні реалії. Переробникові економічно не вигідно їздити розбитими дорогами та скуповувати по три-десять літрів молока по дворах, бо з урахуванням вартості пального, вартість такого молока (попри його жахливо низьку якість) буде значно вищою, ніж на молочно товарних фермах. Тобто якщо закуповувати молоко у посередників, котрі беруть на себе функції подвірного збору молока, заборонити законом (а саме це пропонує депутат А), молокозаводи у населення його взагалі закуповувати не будуть. Чи виграє від цього селянин — питання риторичне.

До того ж поки що чинний Закон України «Про молоко та молочні продукти» ніяк не забороняє переробникові закуповувати сировину не лише у виробника, але й у посередника. Тому особисто мені більш продуктивною ідеєю видається не обмеження підприємницької діяльності, а стимулювання створення селянами кооперативу, котрий об'єднавши зусилля, зможе не лише «товарну партію» молока накопичити, але й купить охолоджувальну установку, доїльні апарати, що підвищить якість, а відповідно і закупівельну ціну молока.

Так що помічники, котрі писали цей законопроект, зіграли з депутатом А злий жарт: замість толкового документу підсунули компіляцію застарілих новел. Природно, що коли дійшла справа до розгляду цього перлу законотворчості на засіданні профільного аграрного комітету, він був «зарубаний» так би мовити при корені.

* * *

На жаль, такі законопроекти «ні про що» — явище непоодиноке. Мені оце подумалося: може це такий спосіб депутатського заробітку — видавати «на гора» завідомий непотріб, точно знаючи, що він нікуди далі не піде? Проте роботу проведено — всі працюють: і депутат, і помічники. І перед виборцями можна відзвітувати: я, мовляв, старався, вніс законопроект, та кляте лобі агрохолдингів (чи молокопереробників, чи ще кого там — можете дописати самі) його «завалило».

Та по суті ця псевдо законотворча діяльність — марнування часу і коштів платників податків. Адже ми обрали цих депутатів і платимо їм зарплату зі своїх податків не для того, щоб вони гуморески замість законів писали. І низький коефіцієнт корисної дії депутатів має каратися. Звісно, з цими депутатами вже нічого не вдієш — обрали на свою голову. Але будуть ще вибори: досить «обирати серцем» — час і голову включати.
 

ІЦ УАК за матеріалами:

Олександр Максименко,  АГРОПРОФІ, №20 • 29 травня, 2015