Через війну український АПК втрачає експортні позиції: чи можна "відіграти" ситуацію

Перед українськими експортерами зернових наразі більш ніж достатньо викликів: обстріли дунайських портів, суперечки зі східноєвропейськими сусідами, перші спроби вивозити агропродукцію через порти Великої Одеси з ризиком обстрілів і мінування морських шляхів країною-агресором рф, низька маржинальність агробізнесу. Через війну українське збіжжя втрачає експортні ринки, і немає простих рішень для швидкого відновлення втрачених позицій. Delo.ua дізналось, які ринки ми вже втратили, і що треба для розширення експортного потенціалу.

Як росія захоплює експортні ринки України

Втрачені українські позиції на зовнішніх ринках "освоюють" інші країни, зокрема росія, зазначає генеральний директор Української аграрної конфедерації (УАК) Павло Коваль. При цьому найприкріше, що росіяни частково заміщають їх вкраденою в Україні сільгосппродукцією. Так, лише у 2022 році російські загарбники вкрали на тимчасово окупованих територіях України майже 6 млн тонн пшениці, говорять дані американської розвідки. По окремих країнах за час війни маємо наступні тренди: 

Китай, кукурудза. Поставки української продукції АПК на цей ключовий ринок хоч і відбуваються, але не в довоєнних об'ємах, уточнює комерційний директор брокерської компанії Spike Brokers Олександр Соловей. Це пояснюється, зокрема, неможливістю на сьогодні відвантажувати напряму сертифіковану українську кукурудзу з українських портів до Китаю. 

Єгипет, пшениця. Для української пшениці протягом десятиліть це був важливий ринок збуту, нагадує Павло Коваль. Країна зазвичай щорічно закуповує близько 10 млн тонн продовольчої та фуражної пшениці, в тому числі декілька мільйонів тонн продукції з України. До 2022 року основним постачальником на єгипетський ринок була рф з показником 60-65% від усіх поставок, а приблизно 25% припадало на Україну. На сьогодні Україна втратила приблизно 3/4 довоєнного єгипетського ринку.

Пакистан, пшениця. Це одна з найбільш населених країн світу, у якій проживає більш ніж 230 млн людей, котрі не можуть самі забезпечити себе продовольством. Цей ринок також активно "освоює" рф, користуючись неможливістю України експортувати достатні обсяги зерна.

Індонезія. Україна не "втратила" цю країну повністю, але поставки агропродукції сильно скоротилися. Павло Коваль нагадує, що через проблеми із фітосанітарною сертифікацією цей ринок уже закривався до війни, й у 2018-2019 роках вітчизняні експортери "пробились" на нього зі значними зусиллями. Ця країна з потужним попитом на продовольство була вигідна Україні, оскільки експорт до неї відбувався по добре налагодженим логістичним ланцюгам, аналогічним напряму на Китай. Зараз Індонезію "годують" різні країни, серед яких Канада, Австралія, США та частково рф. 

Марокко. У цій країні за рахунок української частки наростили присутність традиційні експортери з країн ЄС - Франція, Німеччина, Іспанія. У 2022 році додались Польща, Румунія, Болгарія та країни Балтії, які реекспортують туди українське збіжжя. Загалом, в минулому році Польща потрапила у цей список, хоча ніколи не була великим експортером зернових чи олійних культур.

Країни Південно-Східної Азії, пшениця. На ринках пшениці деяких країн регіону, наприклад, Таїланду або Філіппін, Україна повністю втратила збут, уточнює Олександр Соловей. На цих ринках українську продукцію замістила пшениця російського походження.

Інші країни. Олександр Соловей додає, що відвантаження кукурудзи в Ірак суттєво скоротилися. Що стосується Тунісу, то Україна "не дотягується" до ринку цієї країни з поставками ячменю через особливості логістики цієї культури.

Також за час війни припинився експорт кукурудзи до Ірану й Алжиру, скоротився експорт до Туреччини, постраждали і дальні напрямки, наприклад, Корея, додає Єлизавета Малишко.

Вона додає, що загалом у 2022/23 МР багато країн наростили експорт сільгосппродукції. Гарний урожай пшениці в Австралії дозволив задовольнити попит азійських країн, які є її традиційними покупцями. Збільшила свій експорт і Європа, яка отримувала багато української пшениці, та натомість експортувала власну. Але найбільше зростання ескортної спроможності показала рф, яка у минулому сезоні наростила свої відвантаження майже на 40%, збільшивши в декілька разів експорт у важливі для України Бангладеш, Алжир, Пакистан і Саудівську Аравію.

Чи реально відновити втрачені позиції?

Після української перемоги над російським агресором - цілком реально, пояснює Павло Коваль. На ринках вищезгаданих країн уже "розпробували" українську продукцію й оцінили її якість, тому за відсутності військових ризиків навіть зараз є можливість відправляти судна дедвейтом 40-60 тис. тонн по раніше налагоджених логістичних каналах. В Україні розуміють, як це зробити, а вітчизняні зернотрейдери не залишають іноземні країни попри неможливість зараз відвантажувати зерно до них.

"Питання в тому, як стабільно та регулярно ми зможемо поставляти партії зерна, питання тільки в цьому. Звичайно, для цього потрібна перемога та розблокування експорту плюс розмінування південних акваторій, а також деякий час та інвестиції у відновлення інфраструктури", - зазначив Павло Коваль, гендиректор УАК.

При цьому технічно для експорту українського зерна в далекі країни Азії й Африки не принципово використовувати саме порти Великої Одеси - поставки в ці регіони все одно надходитимуть морем через українські, румунські чи іспанські порти. Головне питання у забезпеченні постійних обсягів поставок на ринки таких великих країн як Китай, Індія чи Індонезія, які контрактують великі партії товару та не готові до логістичних перебоїв.

Звичайно, рано говорити про будь-яке відновлення експортних можливостей в умовах продовження російських бомбардувань Одеси, Миколаєва, Херсона та дунайської інфраструктури, які відбуваються майже щоночі. Однак, український АПК вистоїть за умови відсутності подальших значних руйнувань інфраструктури, а також вдосконалення й інтенсифікації логістичних маршрутів.

Залізниця, автомобільний транспорт, дунайські та глибоководні порти мають резерви для подальшого нарощення інтенсивності експерту, додає Павло Коваль. До таких заходів відносяться, наприклад, перенесення пункту пропуску із польсько-українського кордону в порт литовської Клайпеди та план щодо подібних заходів у німецьких портах, пропозиція Хорватії використовувати свій порт з потужністю перевалки близько 1 млн тонн на рік. Крім того, Греція пропонує використовувати свої порти для транзиту українських зернових та олійних культур.

Як потрібно планувати збут сільгоспсировини

Оскільки 60-70% українського агроекспорту експортується або йде транзитом через ЄС, усе більш важливим фактором стає необхідність у плануванні збуту на більш ніж півріччя в напрямку європейського ринку, зазначає Олександр Соловей.

"Із січня до серпня вже ведеться активний збут кукурудзи та пшениці. Це говорить про те, що наш сільгоспвиробник уже повністю розуміє контекст європейської логістики, яка вимагає планування наперед, адже ми дуже гостро відчуваємо її заповненість", - зазначив Олександр Соловей, комерційний директор Spike Brokers.

При цьому вже зараз агровиробники не можуть негайно відправляти зернові вантажі в сторону Європи, бо таких можливостей немає в силу розписаної наперед логістики - ЄС має обмежену кількість вагонів-зерновозів для відвантаження українського зерна. Ця особливість ринку та контексту, в якому перебувають українські виробники, змушує їх планувати збут не стільки у спотових закупках, як у горизонті піврічної або навіть річної перспективи.

Через завантаженість європейської логістичної інфраструктури при обмеженості логістичних можливостей в України, можна побачити зменшення сезонності експорту та відсутність пікових навантажень на залізницю, як це було до повномасштабної війни. Павло Коваль пояснює, що у вересні 2023 року українська залізниця перевезла на експорт за всіма напрямками 1 млн тонн збіжжя, що значно більше порівняно із серпнем і липнем, коли цей показник складав близько 800 тис. тонн щомісяця.

Обсяги транзиту зерна через східноєвропейські країни за останній місяць зростають, навіть попри "польський кейс" з політичною суперечкою навколо українського зерна. Попри політичні заяви керівництва цих країн, збільшуються обсяги транзиту через Польщу, Угорщину, Румунію та Словаччину - через останню країну зерновий трафік іде навіть після певних заяв її новообраного прем'єр-міністра.

Які прогнози?

До кінця 2023 року, з липня по грудень, Україна зможе вивезти на експорт близько 20 млн тонн сільгосппродукції, що буде доволі непоганим результатом, зазначає Олександр Соловей. За 6 місяців 2023/2024 МР очікується відвантаження плюс-мінус 4 млн тонн щомісячно. З урахуванням необхідності для виробника планувати збут наперед, це ще більше стабілізує експортний потенціал та експортну активність України.

Павло Коваль уточнює, що на відновлення позиції України у закордонній торгівлі сільгосппродукцією значну роль гратиме можливість відновлення її морського експорту без будь-яких домовленостей з країною-агресором рф. Загалом, із середини вересня 2023 року українським зерновим коридором до портів Великої Одеси прибуло вже 20 суден загальним дедвейтом 669 тис. тонн, і фактор масштабування цього зернового коридора напряму впливатиме на можливості відновлення втрачених Україною торговельних позицій.

Втім, Україна навряд чи зможе впродовж довгого часу збирати врожаї на рівні 79 млн тонн, які прогнозуються Міністерством агрополітики. Це викликано впливом ряду негативних факторів:

• замінуванням та окупацією до 8 млн га сільгоспземель;
• падінням врожайності через недостатнє внесення мінеральних добрив і засобів захисту рослин;
• вже третю посівну поспіль погіршується насіннєвий пакет по всіх культурах;
• у 2021/22 МР Україна мала перехідні залишки із 2020/21 МР у розмірі 7,5 млн тонн пшениці та 5,5 млн тонн кукурудзи, які не встигли вивезти через повномасштабну війну. У сезоні 2023/24 "заначки" вже не буде - перехідні залишки складуть орієнтовно 1,3-1,5 млн тонн пшениці та 1,5 млн тонн кукурудзи;