01.03.2021 13:25

АПК України: перезавантаження системи управління

версія для друку
01.03.2021 13:25

За ініціативи УАК та КНЕУ нещодавно відбулася панельна онлайн-дискусія «АПК України: перезавантаження системи управління». Ішлося про аграрну політику розвитку АПК та оптимізацію державного управління у сфері агропромислового виробництва.

За результатами дискусії учасниками було запропоновано пріоритетні принципи ефективної роботи інституцій в агробізнесі.

Якими мають бути засади ефективної роботи Мінагрополітики і системи інших інституцій? Над цими питаннями у своїй аналітичній статті розмірковує  доктор економічних наук, професор ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Олександр Єранкін. 

В Україні  завершується «експеримент», коли країна, яка є важливим гравцем на світових аграрних ринках, працювала без функціонування аграрного міністерства, що є унікальним явищем в світовій економіці. Відповідно, це несло ризики дезорганізації для всієї системи агробізнесу. Проте, відновлення статус-кво має бути не механічним процесом «відкриття колишніх кабінетів». Перезапуск Міністерства аграрної політики і продовольства, на наш погляд, має стати драйвером перезапуску всієї системи управління АПК України для того, щоб аграрний сектор мав здійснити цивілізаційний ривок у своєму розвитку. Фактично аналогом є капітальний ремонт (реновація) будівлі чи приміщення, коли у нас є шанс зробити сучасний інноваційний бізнес-простір.

Але, на жаль, ми спостерігаємо традиційні для нашої країни «утаємничені» підкилимні рухи, коли є всі шанси отримати інституцію із радянськими рудиментами та незрозумілою місією для суспільства. Причиною цього є те, що критично мало в суспільстві ведеться професійної дискусії щодо головних принципів ефективної роботи Міністерства, а, відповідно, і цілої системи інших інституцій, які мають позитивно впливати на розвиток агробізнесу в Україні.

Які ж ці головні принципи?

  1. Чітке формування місії Міністерства (за аналогією – інших інституцій) та його ролі для суспільства і економіки.

Фактично мова йде про саму доцільність існування спеціалізованого аграрного Міністерства, його місії як інституту сучасної ринково-демократичної форми держави. Не секрет, що зараз поширена думка, що Міністерство не потрібне і необхідно мати «залізні» аргументи щодо доказів доцільності його функціонування.

  1. Концентрація груп інтересів – продовольча безпека, агробізнес, сільський розвиток.

У кожної інституції є свої бенефіціари. В нашому випадку – це платники податків та система суспільних інтересів в цілому. Треба чітко сконцентрувати та оформити запити чи очікування тих чи інших стейкхолдерів щодо роботи інституції. Треба також чітко прописати механізми концентрації та юридичного оформлення груп інтересів у певні інституції (галузеві чи професійні асоціації, лобістські структури, суспільні інститути тощо).

  1. Функції Міністерства. Суддя. Конфлікт інтересів. Саморегуляція.

Треба чітко розмежувати роботу інституції щодо виконання загальнодержавних стратегій розвитку та врахування інтересів головних діючих осіб. Очевидно, що практично завжди будуть конфлікти, які треба спрямовувати у конструктивне русло.

І тут мова йде про те, що, на жаль, в Україні спостерігаємо інституціональні «провали» (судова, фіскальна політика, система захисту прав інвесторів). Таким чином, Міністерство (хоча б на цьому етапі) має покласти на себе функцію «формування та забезпечення цивілізованих правил гри», які не можуть бути гарантовані в Україні іншими інституціями. Мова йде про активну саморегуляцію.

  1. Розмежування функцій між міністерствами та інституціями, уникнення дублювання та «сірих зон».

Ще раз про доцільність існування того чи іншого міністерства. Очевидно, що сфера зони впливу буде перетинатися із іншими міністерствами в сфері галузевої взаємодії і конкуренції (наприклад, техніка, добрива, постачання інших ресурсів), міжнародних відносин (допомагати відкривати ринки для вітчизняних виробників), регіонального, соціального розвитку сільської місцевості. Тут не уникнути дублювання і конфліктів за розподіл повноважень і ресурсів. Ще одна загроза – так звані «сірі зони», коли, навпаки, втрачається відповідальність інституцій за ті чи інші процеси.

  1. Стратегічна важливість і гарантії від непродуманих кон’юнктурних дій (раптової ліквідації).

Фактично мова йде про законодавче забезпечення уникнення повторення ситуації 2019 року, коли було несподівано для спільноти ліквідоване аграрне міністерство без надання чіткої аргументації.

Але тут не має бути місце емоціям та бажання «реформ заради реформ». Необхідно законодавчо закріпити критерії, за якими те чи інше міністерство вважається системно утворюючим і має імунітет від «ручного» закриття. Наприклад, очевидно провальною в цілому є діяльність Міністерства охорони здоров’я щодо боротьби з пандемією коронавірусу, проте ні в кого не закрадається думка щодо його ліквідації. Власне стосовно аграрного міністерства мають бути встановлені чіткі критерії, за яких воно не може бути ліквідовано (частка у економіці країни та забезпеченні експортної виручки, роль у продовольчій безпеці країні тощо).

  1. Формування конкурентоспроможної команди інституції. Система мотивації.

Для того, щоб Міністерство чи інша інституція були ефективними в ринковому середовищі, вони самі мають відповідати критеріям сучасної ефективної організації. А це, в першу чергу, персонал, команда, які мають продукувати ідеї та мати можливості їх реалізації. Звичайно, і зарплати або матеріальні винагороди мають бути наближеними до ринкових. Але тут є серйозна ментальна проблема, яку, на жаль, розганяють різні політики-популісти («державний чиновник має отримувати як умовний пенсіонер»).

Але для того, щоб претендувати на високий рівень матеріального забезпечення необхідно чітко розробити систему показників (KPI) для працівників державних інституцій, які є реально досяжними та які можна чітко виміряти чи ідентифікувати.

  1. Активна позиція та адаптивність до змін в ринковому середовищі.

Міністерство або інша інституція має бути осередком для акумуляції інтелектуального капіталу. В результаті, мають народжуватися ініціативи, які можуть кардинально змінювати тенденції, що несуть загрози або не мають перспектив.

Наприклад, стосовно міжнародної аграрної політики. Тут слід кардинально змінювати стереотипи. На жаль, в нашому суспільстві буквально на рівні квазірелігії поширюються бажання мати такий же рівень державної фінансової підтримки аграріїв «як у Європі». Проте очевидним є той факт, що для нас це нереально і ми не маємо шансів навіть наблизитися до цих показників. А головне – забувають про доцільність цього в умовах високого рівня світових цін на продовольство.

Таким чином, Україні слід навіть очолити рух і взаємодію в рамках міжнародних інституцій інших країн, які страждають від високого рівня протекціонізму розвинутих країн, за всебічне зменшення цього явища. Фактично Україна має бути локомотивом розвитку вільного ринку і конкуренції в аграрному світі, що підвищить репутацію країни.

  1.  «Інвестиційний маяк»:  виправлення «провалів» ринку та державного управління.

Міністерство має сформувати потужну систему допомоги своїм стейхолдерам, оскільки бізнес-клімат в Україні ще дуже далекий від бажаного стану. Тут є низка традиційних побажань, вони відомі. Одна із головних функцій в агробізнесі (переважно ринки B2B) – інформаційна. Очевидно, що в цифрову епоху це має бути одним із пріоритетів: швидкість, комплексність, достовірність передачі сигналів учасникам ринку.

Крім того, мають формуватися «пакетні» пропозиції для потенційних інвесторів для входження в ті чи інші сфери агробізнесу, які мають значення для суспільства: тут і інформаційний блок, і блок можливості надання реальної допомоги для інвестора у подоланні специфічних бар’єрів входження в наш агробізнес.

Або візьмемо «найгарячішу» проблему в історії аграрних відносин – ринку сільськогосподарської землі. Не будемо писати про всі аспекти цього «серіалу». Проте очевидним є потреба у ролі Міністерства як «провідника» у світ нової для багатьох українців ментальної реальності. А для цього вже зараз слід мати чітку «дорожню карту» запуску ринку землі.

З точки зору рядового потенційного учасника цього ринку можна запропонувати принцип «світлофору». Суть його полягає у тому, що всі учасники мають легкий і прозорий доступ до інформації про юридичну готовність земельних паїв до участі у ринковому товарообороті. При цьому, що важливо, мова йде не обов’язково про фізичний продаж землі. Адже земельні ресурси – потужний інвестиційний інструмент, який важливий для оцінки бізнесу (отримання кредитів, входження у спільний бізнес, формування акціонерного капіталу тощо).

Отже, земельні паї мають пройти процедуру «верифікації» готовності до торгів. Умовно «зелений» колір мають отримати ті земельні ділянки, які не викликали юридичних суперечностей. При цьому має бути певний час для отримання «претензій» на ці ділянки.

«Жовтий» колір мають отримати ділянки, які ще готуються до верифікації і/чи які мають незначні розбіжності. Проте такі розбіжності можна нескладно усунути (зміщення меж, наприклад).

«Червоний» колір мають отримати ті ділянки, які перебувають у стадії серйозних правових суперечностей (судові позови, сумніви у юридичній прозорості і т.і.).

І ця робота вже має тривати, оскільки виправляти все, коли ринок запрацює, буде набагато важче.

  1. Жити в реальності.

На жаль, і це є світовою тенденцією, що ми остаточно увійшли у світ постправди, коли загрозливого характеру набули тенденції впливу на суспільство популістів, маніпуляторів, кон’юнктурщиків, коли основою інформаційного простору є «альтернативна правда», фейки, маніпуляції.

Тому місія Міністерства та інших інституцій – мінімізувати можливості для маніпулювання спекулятивними настроями. Для цього слід уважно слідкувати за величиною розриву між мріями та бажаннями, з одного боку,  та реаліями і можливостями їх досягти - з іншого, за часовими рамками тих чи інших пропозицій, щоб не допустити маніпуляцій невідомим майбутнім.

Наприклад, це відноситься до відомої проблеми «сировинного прокляття» і обов’язкового виробництва продукції «з доданою вартістю». Часто упускається той факт, що це ще й додана «собівартість», що можливості реалізації такої продукції нездійсненні в тих обсягах, щоб компенсувати відмову від так званого «сировинного» напрямку. І забувається чомусь, що виробництво так званої «примітивної» продукції (зерна, наприклад) – це центр тяжіння низки інноваційних сфер і галузей (IT, технології, техніка, добрива, логістика тощо).

  1. Колективний імунітет на пропозиції без розрахунків.

Будь-які пропозиції щодо втручання в ринкові процеси, щодо розподілу коштів платників податків мають ґрунтуватися на прозорій і зрозумілій системі розрахунків економічного (соціального, екологічного, політичного) ефекту від цих пропозицій на основі зрозумілої і прийнятої методики розрахунків.

  1. Розвиток інституту репутації.

Основний бар’єр для розвитку бізнесу в Україні – відсутність ефективної роботи інституту репутації. Звідси й високі ціни на умови ведення бізнесу (відсотки за кредити, транзакційні витрати, юридичний захист і т.д.). Недовіра «з’їдає» левову частку потенційного інвестиційного ресурсу.

Добре, що робота вже почалася в цьому напряму (створення реєстрів), але до реалізації мети ще далеко. Критерій доброчесності і прозорості має бути головним у відносинах між суб’єктами. Очевидно, що це відноситься до сфери отримання субсидій – пріоритет мають отримати прозорі компанії, доброчесні платники податків.

  1. Кардинальна зміна філософії використання субсидій.

Тут також має бути кардинально змінена філософія необхідності надання державної допомоги. Є думки, що субсидії в принципі не потрібні, вони шкодять ринковому розвитку.

Щоб уникнути таких закидів, слід підходити до бюджетної політики з активних позицій, і позбутися репутації «вічно бідне село – допоможіть нам». На наш погляд, суб’єктам агробізнесу слід бути не тими, хто випрошує, а тими, хто вимагає. Але для цього мають бути чіткі раціональні аргументи. В такому випадку, субсидії розглядаються як своєрідна «каса взаємодопомоги».

Основними двома аргументами існування такої «каси» є необхідність виправлення ситуації нерівноправної конкуренції з країнами, де є високий рівень такої підтримки, і нерівних можливостей для конкуренції всередині країни (галузеві особливості – термін окупності інвестицій та розміри бізнесу).

І треба істотно змінити принцип отримання субсидій. Він має бути чітко зрозумілим і мати конкурсний (своєрідно – грантовий) характер. В такому випадку бенефіціари чи лобісти тих чи інших програм мають готувати фундаментальні розрахунки щодо дієвості, результативності та ефективності використання цих коштів.

Очевидно, що такий процес має бути завершений до процесу затвердження бюджету на наступний рік, а не придумувати «по ходу»,  як нам пристроїти ці бюджетні кошти.

ІЦ УАК


Що потрібно для ефективної системи управління АПК?:
Інші опитування