Павло Коваль: перекваліфікація, мікрокурси й адаптація ветеранів – ключі для подолання кадрової кризи

Гострий дефіцит кадрів в аграрному секторі України. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову, яка дозволяє керувати сільськогосподарською технікою без відповідного посвідчення. Це стосується лише періоду воєнного стану. Згідно з постановою, тимчасовий дозвіл стосується водіїв, які мають права категорії С1, С чи D, за умови, що їхній водійський стаж становить не менше 3 років. Вони можуть сідати за кермо тракторів, комбайнів та іншої самохідної спецтехніки.

З чим пов'язано таке рішення? Взагалі, яка ситуація в Українському АПК? Генеральний директор ВГО "Українська аграрна конфедерація" Павло Коваль пояснював глядачам LVIV MEDIA, чому уряд дозволив водіям з категоріями C1, C, D без додаткових посвідчень керувати сільгосптехнікою, як це вплине на врожай, і що буде далі.

Нижче наведене повне текстове інтерв'ю, яке Ви також можете переглянути на YouTube

Про рішення Кабміну

Таке рішення Кабінету Міністрів — це вимушений крок, звичайно. Він дасть можливість зняти частково деякі проблеми з кадровим дефіцитом. А він сьогодні є в аграріїв практично по всіх спеціальностях, по всіх професіях, по всіх рівнях кваліфікації, як би не сумно було нам це констатувати.

На сьогоднішній день, 7 серпня, в нас десь ще четверта частина пшениці незібрана. І якщо ми поспілкуємося з будь-яким аграрієм — хоч це великі агропромислові формування, чи середні, чи мікрофермери, чи одноосібники, — вони всі вам в один голос будуть говорити: "Нестача кадрів, недостатня кількість кваліфікованих кадрів".

І таке рішення, такий крок, звичайно, тимчасовий і вимушений. Ми всі сподіваємось, що в якійсь мірі він частково компенсує ту недостатню кількість фахівців, які є досвідченими водіями далекобійного транспорту і великогабаритної вантажної техніки, які заброньовані і могли б декілька днів чи по декілька годин щодня працювати в полі, підставивши своє плече для прискорення збиральних робіт.

Цей рік дуже насичений різними факторами: погодні умови, воєнні перипетії, які відбуваються, бронювання і таке інше.

Якщо, скажімо, в загальному оцінити кількість призваних аграріїв для захисту своєї держави, то на сьогодні є інформація від Міністерства тоді ще аграрної політики, що це близько 240.000 мобілізованих військових. От уявіть собі: це ті люди, які були в полях, на фермах, на підприємствах, які займались управлінням дронами, розшифровували ID-карти, отримані з космосу і таке інше. І ці фахівці сьогодні змушені зі зброєю в руках захищати нашу державу, за що ми їм безмежно вдячні.

Якщо говорити, чи вирішить це швидко і повністю проблеми — очевидно, що ні.

Ми змушені констатувати, що потрібно залучати й інші інструменти, у тому числі перекваліфікацію. Це повинно бути в системі підготовки кадрів на рівні коледжів передвищої освіти і на базі університетів, а також на базі корпоративних навчальних центрів, є у нас уже в Україні й такі центри.

Потрібні такі мікрокурси по 1,5-3 місяці, де можна чітко з практичними навичками перекваліфікувати фахівців, наприклад комбайнерів зі старої техніки на більш нову.

Залучати людей, на жаль, доводиться пенсійного віку. І вони із задоволенням, хто ще має силу й фізичне здоров’я, також приходять на допомогу. Є випадки, коли перенавчаються жінки для таких професій. І це також вимушений крок.

На жаль, в України історично були такі вже етапи становлення і розвитку нашої держави, коли жінки підставляли своє мужнє плече, у тому числі й на збиральних роботах. На жаль, нам, скоріше за все, доведеться і цими інструментами скористатися.

Якщо говорити, скажімо, про те, що можна молодь залучати… Залучаємо на сьогоднішній день і молодь.

Але не все так просто виявляється, у тому числі з людьми старшого віку і з молоддю, і з жінками.

Одна справа — вести легковий автомобіль по дорозі, інша справа — займатись аграрними збиральними чи іншими роботами. Це зовсім інші габарити, зовсім інша складність техніки, не дивлячись на різний її рівень розвитку — і сучасна, і не дуже сучасна, але ще є такі роботи, як ремонтні роботи. І тут виникає проблема — важка фізична робота. Спробуйте розбортувати колесо в комбайні і поставити назад — яка жінка справиться з цією роботою? Тому тут питань виникає багато.

Про хід збиральної кампанії

Але не дивлячись на це, ми на сьогодні, якщо говорити про збиральні роботи, зібрали десь близько 20 млн т зернових та олійних культур, включаючи ріпак і десь 15 млн т пшениці.

Загальна врожайність дещо нижча порівняно з минулим роком, але є окремі регіони, окремі області, де врожайність навіть вища порівняно з минулим роком. Будуть питання, очевидно. Ну, це, наприклад, такі регіони, як Черкаська область, Вінницька область, північ Полтавщини. На моїй рідній Сумщині є дуже достойні результати по врожайності.

Але ми знаємо, що на сьогодні у 6-7 областях півдня України врожайність була значно нижча порівняно з минулим роком і значно нижча, ніж очікувалося: недостатньо вологи в ґрунті, не було опадів у достатній кількості.

Однак, захід України дощі заливали декілька тижнів підряд. Я знаю, є окремі райони Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської областей, де до збиральної кампанії приступили тільки в останні дні липня — у перші дні серпня. Є такі господарства. І це нонсенс. Такого не було вже дуже давно. І це все погодні умови.

Ще що варто зазначити — якщо 3 тижні тому пшениця показувала 2-й, 3-й клас, а в багатьох випадках і 1-й ґатунок, то на сьогодні це вже фураж, тому що дощі далися взнаки. І навіть при непоганому валовому зборі ми будемо говорити ще й про структуру якості зібраного збіжжя.

Але в будь-якому випадку, якщо станом на сьогодні ми зібрали десь 15 млн т пшениці, навіть якщо половина з неї буде харчової якості, то це 2-річний запас — 7,5-8 млн т.

А це говорить про те, що з продовольчою безпекою ніяких загроз наразі ми не бачимо.

В нас є окремі такі обережні прогнози на пізні культури, зокрема на кукурудзу у центральних, західних, північних і східних областях. На півдні кукурудза, на жаль, згоріла. Соняшник також у багатьох областях згорів, і вже передискували фермери та готуються до посіву озимих культур.

Ну, ситуація непроста. Ми прогнозували, що врожайність і в цілому валовий збір десь можуть бути меншими на 8–10%, особливо по ранніх культурах. Я думаю, що цей прогноз десь приблизно так і справдиться.

Ми тепер надіємось, що ці дощі там вирівняли трохи ситуацію із соєю та з кукурудзою. Подивимося. Але, скоріше за все, ті прирости врожайності у центральних, західних і північних областях, скоріше за все, не зможуть компенсувати втрати 6-7 південних областей.

От така ситуація в цілому.

Була тенденція, що з комбайнерів — у танкісти. А чи можна з танкіста тепер у комбайнери? Перспективи залучення ветеранів до роботи в АПК.

Так, от саме про ці програми я і говорю. У нас в Україні діє, щоб ми уявляли наші спроможності, 106 аграрних коледжів по всій території України. Крім того, є 8 центрів перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів, підпорядкованих Міністерству тоді ще аграрної політики, є понад 20 аграрних університетів.

Тобто це такі майданчики, де можна було б розгорнути ці програми адаптації ветеранів, а в окремих випадках і інвалідів. На жаль, у нас є й така категорія — війна жорстока і безкомпромісна.

Тому цих людей, які вже демобілізувалися, які ще мають певні навички, бажання працювати, здоров’я, ми можемо готувати. Звичайно, тут не так напряму звучить «чи можна з танкіста зробити комбайнера?». Можна, звичайно.

Питання ще стоїть у тому, що потрібно знайти цю інформацію — де можна пройти такі мікрокурси, як локації цих центрів розміщені по всій території України, і де можна знайти інформацію тим же ветеранам, куди їх можуть запросити та запропонувати перелік професій.

Значна кількість ветеранів уже не повернуться ніколи до своїх довоєнних професій і посад

Якщо говорити про інвалідів, то їх також потрібно соціалізувати після повернення з бойових дій. Є така статистика, що велика кількість людей, які мають фізичні обмеження, на сьогоднішні не можуть пройти медичну комісію для того, щоб повернутися на ті посади і ті професії, з яких вони були мобілізовані.

І, розумієте, так говорити, що, ну, от буде там перемога, і там 1,5 мільйона чи скільки хлопців і дівчат повернуться з фронту додому, — це буде нешвидко. І значна кількість цих людей вже не повернуться ніколи до своїх професій і посад, які вони до війни займали і працювали.

І ця проблема з кадрами, з дефіцитом кадрів на різних рівнях кваліфікації — від агрономів, керівників, зоотехніків, ветеринарних лікарів до водіїв, трактористів, операторів машинного доїння — ми будемо якийсь час відчувати дефіцит кадрів.

Я саме наголошував на цьому. Нам потрібно звернути увагу на оці мікрокурси, коли технічно підготовлений фахівець, за певної адаптації його до умов психологічно, який повернувся з фронту, який повинен зрозуміти, в яких умовах йому після фронту доведеться проживати і працювати — він може одержати певні короткі навички кваліфікації і сісти за штурвал уже мирної техніки — оприскувачі самохідні, комбайни тощо.

Мотивація — це коли людина вже прийшла на підприємство і каже: «Поможіть мені перекваліфікуватись. У мене є внутрішнє розуміння, що я тут потрібний і я можу, і ми разом будемо виконувати певний комплекс робіт».

Заробітна плата — це інструмент стимулювання. Зарплата на сьогодні в аграрному секторі зростає внаслідок зростання цін реалізації і збільшення дефіциту кадрів. Водія-дальнобійника сьогодні складно знайти для харчової промисловості. Саме тому ми підіймаємо питання, щоб жінок перекваліфікувати.

Заробітна плата, наприклад, кваліфікованого комбайнера там днів за 30-40 нині може становити декілька сотень тисяч гривень. Кваліфікований комбайнер, який буде працювати в нормальних умовах і на сучасному комбайні збере велику площу і великі обсяги врожаю. Але ми ж розуміємо, що це не 12 місяців така інтенсивність роботи.

Тобто є таке поняття в аграрному виробництві, як напружені періоди. Один з них — це якраз жнива, це посівна кампанія і т.д. Тому зарплату виробник, інвестор в аграрний бізнес уже пропонує більш-менш достойну, бо по-іншому ми не зберемо кадри. Але навіть з хорошими зарплатами знайти достатню кількість працівників необхідної кваліфікації все одно складно.

Через те адаптація ветеранів на виробничі об’єкти — це також має бути така приватно-державна програма велика, де є інформування із центрів зайнятості, де є інформування від громад. І оцю інформацію потрібно десь отримувати.

На минулому тижні ми провели круглий стіл із залученням двох міністерств, декількох державних служб, навчальних закладів. Саме ці питання в деталях проговорили. От саме звідти я деякі цифри вам називаю. І в принципі, якщо дуже оперативно і професійно підійти до цієї проблеми, то протягом декількох місяців до наступного року вже можна буде побачити перші результати, і саме завдяки оперативним рішенням із цими мікрокурсами на базі технікумів, коледжів, де є якась технічна база, де є елементи наставництва.

Але це повинна бути зрозуміла державна політика, де об’єднуються потреби ринку і бізнесу, де приватний сектор розуміє, що треба інвестувати також і в ці інструменти й заходи, а держава розуміє, що потрібно стимулювати і бізнес, і населення України, щоб ми спільно вирішували ці проблеми.

Новітні технології і техніка можуть пом’якшити проблему дефіциту кадрів

Тому тут потрібно якби і гарячки не пороти, але потрібно вирішувати цю проблематику системно.

Я ще раз, друзі, наголошую: після перемоги в нас ця проблема не буде швидко знята. Нам потрібно сьогодні в державні політики закладати розуміння того, що дефіцит кадрів виникає. Частково його будемо компенсовувати поверненням із фронту, частково — перекваліфікацією, частково — залученням безпілотної техніки.

Вона дуже щільно заходить в аграрне виробництво, як ні в яку іншу галузь. І в нас уже є великий досвід у цьому, ми будемо його масштабувати

Коли, наприклад, є агропромислове формування, у якого 100 тис. га і не в одному районі, у нього на полях працює 10, а може й більше агрономів. Як знайти сьогодні таку кількість людей? — Їх немає.

Можна залучити 2 агрономів й 1 оператора дронів, який пролетить, зніме всю інформацію, а потім в офісі сісти, розібратися з цими знімками, з ID-картами, які із супутника одержали, розібратися, який потрібен вплив і внести корективи в технології, у розвиток культури, які там застосувати засоби захисту рослин і таке інше.

Або, наприклад, системи моніторингу. От у контексті євроінтеграції ми ж повинні дотримуватись усіх тих вимог і рішень, які вже починають працювати в Європі: наприклад, простежуваність, пестицидний слід і т.д. Це неможливо сьогодні без IT-техніки, без IT-технологій, без програмування і певних гаджетів реалізувати.

Тому ці всі інструменти штучного інтелекту, обробки великих баз даних, блокчейн, кібербезпека, захист інформації і дронні технології… В Україні дуже бурхливо на сьогоднішній день розвиваються дронні технології, і почали цей розвиток ще до війни.

Якщо ви візьмете декілька провідних компаній, які запускали дрони для певних цілей, то виявиться, що десь близько 90% вильотів дронів були саме в аграрному бізнесі. Є там такі великі відомі компанії. Вони сьогодні масштабують свій бізнес і в північноамериканських країнах, і в Європі, і в інших регіонах. Це, наприклад, DroneUA та інші компанії.

Питання точного землеробства. Ми ж сьогодні не говоримо просто «внести мінеральні добрива». Ми говоримо про те, щоб розподілити їх точно на ті ділянки полів, де ці добрива потрібні і в яких обсягах.

Сьогодні не стоїть питання вирівняти врожайність по полю в цілому. Сьогодні стоїть питання максимізувати віддачу врожайності кожного метра поля. А це так зване точне, прецизійне землеробство.

Це вже сьогодні не культиватор і сівалка, як ми звикли, а комп’ютер на ходу, який обчіпляний датчиками, який під час проходження знімає всю необхідну інформацію, і тоді компенсується нестача: кудись — азотних добрив, десь — калійних, десь — комплексних добрив.

І це ми вже говоримо про нанорівень, коли ми на рослинку, на кукурудзину впливаємо на рівні амінокислот, на рівні клітинному. В нас немає достатньо коштів, як колись за радянських часів, коли ми вносили мільйони тонн добрив і не мали того врожаю, який маємо сьогодні.

Це вже зовсім інший підхід. Наука і найновіші інноваційні технічні рішення вже проникли в наші галузі дуже глибоко. Я не говорю вже про ті інструменти, як штучний інтелект для прийняття управлінських рішень, для управління запасами та для інших управлінських моніторингових систем.

За результати дослідження про ринок праці в Україні у 2024-25 рр., проведеного у співпраці з Державною службою зайнятості та Федерацією роботодавців України, майже 39% аграрних компаній в Україні стикаються з труднощами у пошуку персоналу.

У дослідженні взяли участь близько 55.000 роботодавців, які забезпечують роботою понад 4,2 млн осіб. Аналіз показав, що сільське господарство входить до переліку галузей з найбільшим дефіцитом кадрів.

У контексті того, що швидко вирішити проблему не вдасться і не треба «рубати з плеча», щоб не наробити ще більшої халепи, чи розглядається варіант залучення до роботи українськими аграріями іноземців?

Це питання не лише розглядається, а вже на практиці реалізується. І ми маємо певні питання, ну, скажімо так, не проблеми поки що, а питання, які потрібно вирішувати, у тому числі в міграційному законодавстві, щоб у нас не виникла проблема, як у деяких інших країнах, коли там на певні види робіт були залучені багато іноземних жителів.

А вони приносять свою субкультуру, вони також потребують соціального захисту, мовної та професійної адаптації тощо.

Зараз, якщо запитати 10 великих аграрних компаній, чи потрібні їм іноземці, наприклад, водії, слюсарі на птахофабрики чи на свинокомплекси, 9 із 10 скажуть: «Так, потрібно». І деякі скажуть: «Нам по декілька тисяч потрібно таких людей».

Уявляєте ці потреби? Я вже не говорю, якщо масштабувати це на інші галузі, на всі області і на всю економіку.

Тому це питання може бути. Я вам відверто скажу, я спокійно до цього ставлюсь, але я хотів би усвідомити, що ми в Україні зробили все можливе, щоб максимально залучити українців до виробництва, у тому числі сьогодні в умовах війни й у поствоєнний період після перемоги.

Ми ж знаємо, що в сільському господарстві десь 17-17,5% зайнятих з усієї економіки України. Жодна європейська країна не має такої зайнятості в аграрному виробництві.

Тут стає питання: а яка продуктивність цих зайнятих? Чи все ми максимально використали на сьогодні?

При цьому ми завжди знали, що у нас близько 9-11% прихованого безробіття було.

Зараз комплекс факторів збігся в одну точку: бронювання, мобілізація, добровольці, війна, яка незрозуміло як швидко і в який спосіб буде закінчуватись.

Чи це буде перемир’я, і тоді треба буде весь периметр кордону тримати, і ніхто не буде демобілізовувати так швидко всіх, хто сьогодні зі зброєю в руках. А якщо перемир’я триватиме роками? Периметр кордону все одно потрібно буде комусь тримати. І це буде ротація, і це буде мобілізаційна часткова економіка.

Нам потрібно уникати проблем фрагментації політик і думати на середньострокову і довгострокову перспективу.

В українській системі освіти та навчання є певні прогалини.

Якщо викладач викладає менеджмент, і жодного дня не управляв жодною людиною за всі свої 20-30 років викладацької роботи, то студент вже сприймає таке навчання скептично.

Коли ми опитали представників бізнесу і тих, хто вже пройшов оці курси перепідготовки, вони одну з проблем назвали, що у викладачів самих, які навчають, недостатньо досвіду роботи із сучасним технічним обладнанням. Всі вони знають стару техніку.

А от коли доходить мова про операторів дронів, про операторів сучасного комбайна, в якому вже ШІ встановлений, який коштує там 600-700 тис. євро, розумієте, некваліфіковану людину посадити — це великий ризик. Можна зірвати збиральну кампанію і дуже довго відновлювати потім цю дороговартісну техніку.

Якщо у нас сьогодні є ціла система коледжів і підготовки кадрів, у тому числі аграрних спеціалістів — їх там багато: електрики, механіки, слюсарі, оператори машинного доїння, агрономи, водії й інші.

Десь 15.000 щороку видає фахівців в аграрний сектор система підготовки кадрів різного рівня.

Чи всі вони працюють за спеціальністю? Чи всі вони озброєні необхідним набором компетенцій, отримавши диплом, і можуть адаптуватися за декілька місяців в аграрне виробництво? Скільки таких випускників іде за спеціальністю і працює?

Цю всю статистику від тих дисциплін, які викладаються, потрібно переглянути й актуалізувати.

Я 25 років працюю в системі освіти. Я зсередини розумію, що відбувається в університетській системі і чому наші випускники не всі йдуть за спеціальністю працювати.

Бо якщо викладач дозволяє собі ретрансляцію застарілих чужих підручників, а сам жодного дня ніде не працював і викладає менеджмент, не управляючи жодною людиною за всі свої 20-30 років викладацької роботи, то студент вже сприймає таке навчання трошечки, ну, знаєте, скептично.

А якщо ми сьогодні говоримо, що в нас, наприклад, в IT-технологіях всі гаджети змінюються кожні 5-6 місяців, а студента й досі навчають на радянській техніці — як там управляти, оранку виконувати, боронування і таке інше, а дрона в технікумі не було навіть показати наживо.

Потрібно ще тоді, коли дитина приходить на підприємство, його адаптувати і до певної міри переучувати. І це також час і ризики. І це бізнес узяв на себе.

Але ми б хотіли від бізнесу та від держави більш щільно в цих питаннях попрацювати. Це складний процес.

До речі, він не до кінця вирішений і в тих же європейських країнах. Якщо ми говоримо, що там, в Німеччині, Польщі, Франції, діє дуальна система, то вона не вирішила всі ті проблеми, які перед нею ставились.

Старіння фермерів нікуди не поділося, і брак кадрів у них також присутній. І ми не можемо взяти досвід Німеччини в чистому вигляді, принести в Україну і сказати: «От через два роки всі проблеми вирішимо».

Ні, скоріше за все, це буде тільки гірше. Нам потрібно розробляти свою адаптивну систему для наших умов.

Війна і поствоєнний період, старіння кадрів у сільському господарстві, підвищення рівня кваліфікації, актуалізація навчальних програм, освітніх програм, освітніх стандартів, професійних стандартів і таке інше.

У нас, виявляється, і в цьому питанні є певні прогалини. Що таке професійний стандарт? Що таке «комбайнер» і «тракторист»? Де можна почитати? Ви сьогодні цього не знайдете.

А готуються освітні стандарти? А який повинен бути механізатор сучасний?

Тут є ряд питань. Ми, до речі, від бізнесу, і я зокрема, залучені до цих всіх робочих груп Міністерства освіти і працюємо сьогодні над цим.

Робота ведеться, наскільки вона буде ефективною — це вже інше питання.

ІЦ УАК за матеріалами Lviv Media