Україні вистачить продовольства, однак війна дедалі сильніше тисне на аграрний сектор — Леонід Козаченко

Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко в ефірі LVIV MEDIA пояснив, чому російські заяви про неминучий голод в Україні є маніпуляцією, які реальні загрози створюють удари по полях, складах і портах та від чого залежатимуть ціни на продукти.

Передумов для продовольчого дефіциту в Україні немає. За оцінкою Леоніда Козаченка, країна й надалі виробляє значно більше продовольства, ніж споживає на внутрішньому ринку. До повномасштабної війни на внутрішні потреби спрямовувалося менш як третина виробленої аграрної продукції. Нинішні обсяги виробництва також дають змогу повністю забезпечити населення основними продуктами, тому твердження про неминучий голод не відповідають реальному стану справ. Російська пропаганда використовує реальні наслідки атак, але робить з них неправдивий висновок. Удари по полях, елеваторах, логістичних центрах, переробних підприємствах і портах справді завдають аграрному сектору значних втрат. Проте з цього не випливає, що Україна залишиться без продовольства. Мета таких інформаційних кампаній — посилити тривогу всередині країни, створити враження економічної безвиході та змусити міжнародних партнерів тиснути на Україну заради поступок державі-агресору.

Реальна проблема полягає у скороченні виробничої бази та зростанні вартості роботи. За словами президента УАК, від 2014 року Україна втратила доступ до значної частини сільськогосподарських угідь через окупацію, бойові дії, мінування та забруднення. Підрив Каховської ГЕС зруйнував систему зрошення, яка обслуговувала майже 400 тис. гектарів. На частині земель виробництво неможливе або небезпечне, а повернення цих територій до господарського використання потребуватиме тривалого розмінування, очищення та відновлення інфраструктури.

Аграрний сектор залишається одним із головних джерел експортної виручки України. Леонід Козаченко наголосив, що аграрна продукція формує близько 60% українського експорту. Саме тому Росія дедалі частіше спрямовує атаки не лише проти енергетики, а й проти об’єктів агровиробництва та логістики. Руйнування великих виробничих комплексів, складів і транспортних вузлів має одночасно економічну, воєнну та інформаційну мету. Врожаю пшениці достатньо для внутрішніх потреб. За наведеними в ефірі оцінками, Україна може зібрати не менше ніж близько 23 млн тонн пшениці, тоді як для виробництва борошна, хліба та інших внутрішніх потреб необхідно приблизно 5 млн тонн. Очікуваний урожай кукурудзи також суттєво перевищує її внутрішнє харчове споживання та використовується у виробництві кормів, етанолу й інших продуктів переробки. Ціна хліба залежить передусім не від фізичної наявності зерна, а від сукупної собівартості. На кінцеву вартість впливають електроенергія, пальне, логістика, оплата праці, переробка та фінансовий стан виробників. За оцінкою Леоніда Козаченка, зернове виробництво вперше за багато років стало малорентабельним або збитковим для частини господарств. Українські аграрії водночас не мають доступу до масштабу бюджетної підтримки, який діє для виробників у Європейському Союзі.

Підстав очікувати кратного подорожчання продуктів немає, однак помірне зростання цін можливе. Якщо нинішні тенденції збережуться, хліб може подорожчати орієнтовно на 5–10%, а окремі категорії продовольства — до 15%. Йдеться не про дефіцит товарів, а про перенесення на споживача частини витрат на енергію, паливо, перевезення, зберігання та заробітну плату. Головним соціальним ризиком у такій ситуації стає не відсутність продуктів, а зниження купівельної спроможності населення.

Морські порти є критично важливими для аграрного експорту. За словами президента УАК, протягом останнього кварталу близько 70% експортних відвантажень аграрної продукції здійснювалися через морські термінали, а приблизно 30% — залізницею та автомобільним транспортом. Сухопутні маршрути не можуть повністю замінити морський експорт через вищу собівартість і меншу пропускну спроможність. Атаки на порти та цивільні судна створюють ризик не лише для України, а й для світового ринку. Пошкодження інфраструктури, зростання страхових премій і відмова окремих судновласників заходити до українських портів ускладнюють постачання зерна країнам, які залежать від імпорту. Україна має достатньо продовольства для власного населення, але блокування її експорту погіршує доступність харчів у вразливих регіонах світу.

Українські аграрії продовжують працювати в умовах прямої загрози життю. Польові роботи проводяться на територіях із мінною небезпекою та під загрозою російських атак. Господарства змушені захищати техніку, змінювати маршрути, працювати з дефіцитом кадрів і залучати до традиційно чоловічих професій дедалі більше жінок. Це свідчить про високу адаптивність сектору, але не скасовує потреби у системному розмінуванні, страхуванні ризиків та підтримці постраждалих виробників.

Протидія інформаційним маніпуляціям має спиратися на регулярні перевірені дані. Відрізнити реальну проблему від пропаганди можна через зіставлення інформації про врожай, внутрішнє споживання, запаси, експортні можливості та фактичну динаміку цін. Галузеві асоціації, державні органи й медіа мають системно пояснювати ці показники українській та міжнародній аудиторії, не применшуючи реальних втрат, але й не дозволяючи Росії перетворювати їх на інструмент паніки.

Головне завдання держави та партнерів — захистити виробництво і відновити стабільний експорт. Українському ринку не загрожує фізична нестача базових продуктів. Водночас тривалі атаки можуть погіршувати фінансовий стан господарств, підвищувати споживчі ціни та обмежувати можливість постачати продовольство за кордон. Захист портів, логістичних центрів і цивільного судноплавства, підтримка агровиробників та розмінування земель є необхідними умовами як української, так і глобальної продовольчої безпеки.

ІЦ УАК за матеріалами LVIV MEDIA