“Пшениці зберемо вдвічі менше, ніж у 2021 році”: як клімат і війна вплинули на врожай 2025

Цьогорічна весна виявилася нетипово складною для українських аграріїв — тривалі дощі, приморозки та невизначеність щодо європейських торговельних квот змушують фермерів переглядати плани. Що відбувається з посівами, наскільки постраждає врожай пшениці, чи вистачить українцям якісного борошна, і як зміняться правила гри на ринку ЄС — «Комерсант Український» розпитав у президента Української аграрної конфедерації Леоніда Козаченка.

У вдвічі меншому врожаї винна погода

Почнемо з головного — яким, на вашу думку, буде врожай пшениці цього року в Україні? Враховуючи аномальну весну з дощами та локальними приморозками, чи варто очікувати зниження валового збору зерна?

Без жодних сумнівів, очікувати варто не просто зниження, а катастрофічного зменшення врожаю пшениці. Якщо минулого року українські аграрії зібрали 37,4 мільйона тон пшениці, то цього року зберемо лише близько 20 мільйонів тонн. Це майже вдвічі менше.

Причини – суто погодні. Весняні заморозки вдарили в той момент, коли зерно вже проросло, з’явилися перші листки. Коли на тлі вегетації трапляється мороз до -6–8°C — це практично гарантоване знищення частини посівів. А додайте до цього ще перезволоження, дощі, які завадили вчасно вносити добрива або обробляти поля — і ми отримуємо критичний результат.

Такого не було з 2002 року. Тоді ми зібрали лише 15 мільйонів тонн. Але тоді зимою не було снігу, натомість був сильний мороз, це знищило більше 40% озимих культур а зараз — більш підступна, складна весна, яка б’є не лише по обсягу, а й по якості зерна. Це означає, що навіть те, що ми зберемо, не завжди буде придатним для борошномельної промисловості.

Тобто ситуація набагато складніша, ніж просто «менше пшениці»?

Так, це удар по всій аграрній економіці. По-перше, фінансово: фермери вже вклали кошти в посівну, але повернути ці інвестиції з такого врожаю буде майже неможливо. По-друге, пшениця 1, 2 та 3 класів буде майже відсутня. А це означає, що нам доведеться більше імпортувати якісного зерна або ж самого борошна.

Попри війну, Україна залишається в топ 10 виробників пшениці. Чи зможе вона зберегти ці позиції в 2025 році, враховуючи поточні виклики на глобальному ринку та політичні рішення всередині ЄС?

Можливо, втриматись у топ-10 ще зможемо — через те, що й у інших гравців були аналогічні проблеми з кліматом. Але в топ-5, як це було раніше, ми вже навряд чи повернемося найближчим часом.

Глобальне потепління впливає на всіх, але Україні цього року особливо «боляче». Крім того, на якість врожаю також впливає логістика, фінансові умови, внутрішні обмеження. І ще одна важлива річ — частка якісної пшениці скоротиться у 2–3 рази в порівнянні з 2021 роком.

Аграрному експорту потрібна державна підтримка

5 червня закінчилася дія автономних торговельних заходів (АТМ), запроваджених Європейським Союзом у 2022 році для підтримки України та її експортного потенціалу. Які наслідки для України матиме зміна умов торгівлі з ЄС? Як це вплине на подальші поставки пшениці, кукурудзи та ріпаку до Європи?

Дуже серйозно. Ті умови, що діяли до 5 червня, дозволяли нам безмитно й без квот постачати великі обсяги агропродукції до Євросоюзу. Тепер — квоти скоротилися майже вдвічі, у порівнянні з довоєнним періодом,  а список обмежених позицій значно зріс.

Це не лише зернові — це також мед, м’ясо птиці, фрукти, овочі. Найбільш надійний ринок для нас — Європа — стає менш доступним саме в той момент, коли ми втрачаємо врожай і потребуємо стабільних прибутків.

На тлі обмежень експорту з боку ЄС, чи розглядає Україна альтернативні ринки збуту, наприклад, країни Близького Сходу, Азії або Африки? Які з них виглядають найбільш перспективно?

Так, і це вже відбувається. Китай, Індія, Південна Корея, Саудівська Аравія, Катар — усі ці країни дуже зацікавлені в нашій продукції. Проблема — у логістиці, страхуванні і ризиках. Особливо в Африці: попит є, але 90% контрактів мають проблеми з оплатою.

Тут, я вважаю, що нам потрібно створити систему державної підтримки експорту — дипломатичну, юридичну, фінансову.

⁠Нещодавно Польща обрала нового президента. Як це може змінити відносини між Україною та Польщею в аграрній площині, зокрема у питанні експорту сільськогосподарської продукції через польські кордони?

Навряд. Польща, на жаль, була найбільш агресивною в обмеженні української агропродукції. Зупиняли вагони, вантажні автомобілі  висипали на дорогу зерно — навіть якщо воно йшло транзитом до інших країн. Їхня логіка — мовляв, ми руйнуємо їм ринок.

Вони не хочуть конкурувати з агрохолдингами, бо їхній фермер має 10–15 гектарів і тримає три корови та п’ятеро поросят. У нас — зовсім інша структура. Але навіть зараз, при форс-мажорних обставинах з половиною врожаю, ми можемо дати кращу ціну. І це їх дратує.

Наші відносини з поляками в аграрній сфері історично складні. Тому не думаю, що з приходом нового президента щось суттєво зміниться. І справа тут не в персоналіях.

Щоб залишитись “житницею” треба $50 млрд

Український уряд неодноразово заявляв про стратегічний перехід до виробництва продукції з високою доданою вартістю. На якому етапі цей процес і чи бачимо вже конкретні результати, наприклад, в агропереробці?

Фактично, він ще не прискорився. Хоча при цьому Міністерство аграрної політики та продовольства анонсує про майбутні позитивні зміни у цьому напрямку. Головна проблема – це відсутність необхідного  фінансування. Без довгих і дешевих інвестицій ми не можемо запускати глибоку переробку. А втрати врожаю ще більше обмежують можливості. Ми експортуємо кукурудзу — Китай виробляє з неї лізин — і ми ж його назад купуємо. Абсурд.

Ми могли б самі це все виробляти. І не лише лізин, а ще сотні похідних. За нашими оцінками, потенціал глибинної переробки міг би збільшити аграрний ВВП з 27 млрд доларів до 140 мільярдів.

З огляду на всі ризики, чи зможе Україна зберегти статус житниці Європи у найближчі роки? Що для цього потрібно — інвестиції, модернізація, зміна аграрної політики?

Так, зможе, але потрібна серйозна трансформація. Ми маємо унікальні чорноземи — понад 25% світових запасів — та прогресивний досвід . Але через війну вже втратили до 45% потенціалу. Щоб відновити втрачене та максимально примножити  до обсягу вирощування 125-130 млн тонн зернових і олійних — потрібні інвестиції до 80 млрд дол.

Ми ще 15 років тому пропонували створити в Україні земельний іпотечний банк з капіталом у 50 млрд доларів. Це було досить реалістичною пропозицією. Але проєкт так і не реалізували. Якщо знайдемо ці гроші — ми знову станемо житницею світу. Якщо ні — з часом втратимо цю позицію.

ІЦ УАК за матеріалами видання «Комерсант Український»