Павло Коваль: Європа формує нову модель агровиробництва, і Україна має бути її активним учасником

Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль в ефірі Українського радіо розповів про найбільші в Європі Дні поля поблизу Магдебурга, нову технологічну модель сільського господарства в ЄС, майбутню трансформацію Спільної аграрної політики та місце України в цьому процесі.

— Ви говорили про Дні поля в Німеччині. Що саме було важливим у цій поїздці?

— Це найбільші в Європі Дні поля, які проходять раз на два роки: один рік у Східній Німеччині, інший — у Західній. Цього разу захід відбувався на околицях Магдебурга. Для мене це була можливість побачити, як на практиці формується нова модель сільськогосподарського виробництва в Європі.

Ми неодноразово говорили про трансформацію Спільної аграрної політики ЄС — від бюджетного рівня до рівня конкретних технологічних рішень у полі. Саме це на Днях поля було добре видно. Сільське господарство дедалі тісніше переплітається з IT-технологіями, цифровізацією, роботизацією, обробкою даних, штучним інтелектом, інтернетом речей і безпілотними системами.

— Тобто йдеться не просто про нові технології заради технологій?

— Ні. Це не забаганка для фермерів. Це інструменти, які виникають під впливом об’єктивних факторів. Сьогодні потрібно управляти кожним грамом мінеральних добрив, кожним міліграмом засобів захисту рослин, кожною насіниною. Навіть якщо аграрій виростить непоганий урожай, інфраструктура може з’їсти всю маржу. Це стосується і Європи, і України.

Європейські колеги це вже добре розуміють. Тому технологічні зміни — це не окремий тренд, а відповідь на нову економіку аграрного виробництва.

— Як це пов’язано з майбутньою аграрною політикою ЄС?

— Вперше з 1962 року в бюджеті ЄС, імовірно, не буде окремої захищеної стрічки фінансування Спільної аграрної політики. Досі CAP була окремою, фактично захищеною статтею бюджету ЄС. У довгостроковому бюджетному проєкті на 2028–2034 роки підтримка фермерів уже проектується через низку горизонтальних програм.

Для України це надзвичайно важливо. Ми є кандидатами на вступ до ЄС, нам уже відкрили перший із шести кластерів переговорного процесу. П’ятий кластер, пов’язаний із сільським господарством, традиційно є найскладнішим у процесі розширення ЄС. Для України винятку не буде. Тому ми маємо дуже уважно аналізувати, як змінюється європейська аграрна політика і як нам поводитися в цих умовах.

— Яке питання для України може бути одним із найскладніших?

— Однією з ключових тем для України на Днях поля в Німеччині було питання обмеження засобів захисту рослин і можливості їх використання в процесі євроінтеграції. З боку європейських колег я відчув досить однозначну позицію: особливих поблажок для України тут не буде.

Це питання одночасно стосується безпечності й якості продукції та конкурентоспроможності моделей аграрного виробництва. Європейські малі сімейні ферми вже працюють в умовах таких обмежень. Вони розуміють, що за рахунок ефекту масштабу Україна часто буде вигравати. Якщо ще й дати нам послаблення, окремі країни — Польща, Італія, Швеція, Франція — можуть програвати конкуренцію. Вони будуть за це боротися. І ми теж будемо боротися, але конструктивно, на відкритих майданчиках і в дискусії.

Наша переговорна позиція полягає в тому, що потрібно просити перехідні періоди після вступу. Треба буде дивитися, на скільки років і в яких форматах. Частина цих питань стосується фітосанітарії, споживслужби та суміжних регуляторних сфер. Водночас частина європейських вимог уже прийшла в Україну: щодо добробуту тварин, використання ветеринарних препаратів, антибіотиків та інших напрямів. Із фітосанітарією, думаю, буде подібна логіка.

— Що показав досвід європейських фермерів?

— Ми спілкувалися з аграрними підприємствами. Один із прикладів — фермер зі Східної Німеччини, який обробляє близько 1600 гектарів. Це колишні кооперативні землі НДР: батько і син повернули дідову землю, взяли додаткові площі в оренду і розвивають господарство.

На його думку, обмеження окремих препаратів інколи призводить до ще більшого тиску на довкілля. Один дієвий препарат забороняють, а замість нього треба застосовувати два-три інші або проводити більше обробок. Це означає більше проходів техніки, більше ущільнення ґрунту, більше операцій у полі.

Саме тому технології стають способом компенсувати цей додатковий тиск. Можна заїхати обприскувачем, а можна виконати частину робіт дроном. Це не одне й те саме, технологи ще над цим працюють, але очевидно, що процес стає незворотним.

— Чи є це частиною ширшої політичної зміни в Європі?

— Так. Франція нещодавно на законодавчому рівні ухвалила рішення щодо сільськогосподарської автономії та аграрного суверенітету. Для одного з лідерів європейського аграрного виробництва це дуже серйозний політичний сигнал. Франція є найбільшим виробником пшениці в Європі, тому такі рішення мають вагу для всього ЄС.

У Європі формуються нові фонди й нові підходи як стратегічна реакція на глобальні виклики, зокрема війну в Європі. Це показує планомірну трансформацію архітектури аграрної політики. CAP дедалі менше буде окремою політикою і дедалі більше вплітатиметься в безпекові, промислові, зовнішньоторговельні, інноваційні й технологічні політики.

— Як у цій трансформації виглядає майбутнє розширення ЄС за рахунок України?

— Мені здається, що Європа активно працює над когнітивною моделлю розширення ЄС за рахунок України. Раніше такої моделі не було ні з одного боку. ЄС не знав, як приєднати Україну. Зараз вони, ймовірно, над цим працюють, бо очевидно: за старими процедурами, як це було з Естонією, Кіпром, Польщею, Румунією чи Болгарією, з Україною вже не вийде.

Україна — дуже великий і унікальний гравець. Для Європи це вперше: приєднання країни з таким великим агропромисловим комплексом, до того ж країни, яка під час війни демонструє такі результати. Європейці глибоко вивчають наш досвід адаптивності та стійкості. В Україні реалізується низка проєктів, які досліджують, як поводяться ланцюги створення продовольства в умовах криз. Насправді йдеться про умови війни.

— Яку роль у новій моделі відіграватиме штучний інтелект?

— Штучний інтелект — один із трендових напрямів у світі, куди заходять величезні інвестиції. Людство ще не знало таких темпів інвестування в окремі технологічні напрями. Тільки в дата-центри для навчання нейромереж за останні шість років інвестовано близько трильйона доларів.

Можливо, частина цього ринку стане фінансовою бульбашкою і відбудеться перезапуск галузі, перерозподіл активів, новий виток розвитку. Але сам напрямок точно не зникне. На підході квантові комп’ютери та інші IT-інструменти, які можуть змінити використання цих технологій у спосіб, про який ми сьогодні лише здогадуємося.

У сільському господарстві це вже має практичний вимір. Компанії створюють промислові зразки безпілотних систем, навчають їх працювати автономно за допомогою штучного інтелекту. Дрон може облетіти поле, зібрати дані про те, що там виросло, передати інформацію на обприскувач, а той працюватиме точково — не по всій кукурудзі, а по конкретних бур’янах. Це вже працює, хоча інженери й агрономи ще відточують технологію.

— Чи може Україна бути активним учасником цієї зміни?

— Ми вже є активними учасниками трансформації іншої моделі аграрного виробництва. Україна тут гратиме не останню скрипку. Сьогодні це частково вимушено, але після перемоги, в умовах перезапуску аграрної економіки, українські IT-технології, які зараз творять чудеса на фронті, прийдуть у поле і на ферми. Так завжди було в історії людства. Є така фраза: найбільший друг інновацій — це війна, а найбільший недруг інновацій — бізнес. Бізнес, коли опановує якусь технологію, хоче довго на ній заробляти. А наука, технології й інновації не стоять на місці.

Прикладів багато: двигун внутрішнього згорання десятиліттями конкурував з електродвигунами, але сьогодні ми бачимо дедалі більше електроавтомобілів, електротракторів, акумуляторних технологій, сонячної й вітрової енергетики, безпілотних систем. У Німеччині є певний скепсис щодо біогазових установок, бо вони починають поступатися конкурентоспроможністю сонячній енергетиці та іншим відновлюваним рішенням. Але загалом це розвиватиметься комплексно.

— Чи означає це перегляд Green Deal?

— Європа поки що не готова відступати від кліматичних питань і Green Deal, але вже переглядає окремі підходи. Це вже не “священна корова”. Наприклад, Франція, яка була серед ініціаторів Green Deal, звертала увагу: якщо CBAM щодо мінеральних добрив, фактично додаткове навантаження на енергетику у виробництві добрив, у поєднанні з Ормузькою кризою та високими цінами на енергію знищує аграрне виробництво, то який сенс такої політики?

Єврокомісія на цьому етапі Франції відмовила, але я впевнений, що аналітики дуже уважно це вивчають. У Німеччині, Італії та інших країнах триває робота над тим, щоб оптимізувати політики з точки зору конкурентоспроможності й ефективності.

— Чому для Європи важлива Україна в цій новій аграрній конкуренції?

— Новим потужним аграрним центром стає Бразилія. Наприклад, Україна є найбільшим виробником соєвих бобів у Європі: на піку ми виробляли близько 6 млн тонн. А Бразилія виробляє близько 146 млн тонн. Чи може Європа навіть разом з Україною конкурувати з такими масштабами? Плюс є Китай, Аргентина, Сполучені Штати.

Тут дуже серйозні виклики. Європа розуміє, що без України їй буде важко. Але Україну потрібно правильно й конструктивно вмонтувати в європейську політику, у спільний простір і в наскрізні ланцюги створення доданої вартості в аграрному виробництві.

ІЦ УАК за матеріалами Українського радіо (ефір з 20:50 хв.)