Павло Фесюк про новий біогазовий проект АгроВісти, трансформацію цукрової галузі та трейду й навіщо аграріям футбольні клуби

Якщо ціна на газ не зміниться, економіка цукру витримає — цей бізнес не стане збитковим, прогнозує фінансовий директор «АгроВісти» Павло Фесюк. В інтерв'ю з ним поговорило видання "Latifundist.com" про позитивні й негативні тренди у цукровій галузі, який біогазовий проект компанія презентувала інвесторам у Римі, чому в Україні не працює бразильський сценарій із біоетанолом і чи справді ми рухаємось у бік «американізованих» ферм. А також про роботу Світловодського річкового терміналу, які зміни чекати на ринку трейду та чому аграрії тримають власні футбольні клуби.

Економіка виробництва біогазу

- Павле, у «АгроВісти» є молочні ферми, цукровий завод, ви зайшли на ринок сонячної енергетики. Мені здається, що біогаз — це цілком логічний наступний крок.

Павло Фесюк: Так, з погляду ресурсів — це цілком логічно. У нас є сировина, є досвід роботи в енергетиці, і ми самі є споживачами газу. Ключовий чинник — саме сировина: жом, гноївка, енергетичний силос. Наприклад, у 2024 році, коли ми зазнали втрат по кукурудзі, цю масу цілком можна було б використати для виробництва біогазу. Так, вона менш калорійна, але це все одно не тотальні втрати, а можливість повернути прибуток із поля.

У нас є інфраструктура, є команда — тобто всі складові для реалізації проєкту. Але економіка зеленої енергетики сьогодні дуже складна. Простий приклад Європи, де виробництво «зеленого» газу тримається на значних преміях. Саме вони і мотивують займатися цим.

Водночас у нас є цікаві види сировини для біогазу: кукурудза, сорго, меляса. Наприклад, меляса — надзвичайно енергетична сировина, що дає миттєвий буст у виробництві. Інший приклад — солома. Це складна сировина через низьку щільність енергії, високий вміст лігніну й щільну структуру, наразі ця технологія не є масовою. Але завдяки великій масі сухої речовини та значному обсягу вона має серйозний потенціал. Тому біогаз напрошується і має бути.

- Працюєте над таким проектом?

Павло Фесюк: Він вже навіть розроблений і 11 липня на конференції Ukraine Recovery в Римі ми презентували його інвесторам. У нас вже виділена ділянка, прораховані технічні рішення. Єдине, що економіка без «зеленого тарифу» на газ, європейської премії — на межі рентабельності. Хоча важливо оцінювати такі ініціативи не лише з погляду прибутку. Прибуток — це премія, це буст, який свідчить про те, що економіку можна розвивати. А навіть якщо проєкт працює «в нуль» — це вже результат. Це означає, що є команда, є самоокупний бізнес. Навіть невеликий мінус — це плюс, якщо ти бачиш довгострокову перспективу зростання вартості бізнесу.

- Яку потужність станції закладена в проєкт?

Павло Фесюк: 5 МВт. Проєкт багатофункціональний. Ми розуміємо, як зараз для України критично важлива електроенергія — зокрема, здатність покривати пікові навантаження. Тому закладаємо когенерацію як один із напрямів, що дозволяє працювати за «зеленим тарифом». Паралельно розглядаємо варіант подачі біометану в газотранспортну систему. Зараз підбираємо оптимальне технічне рішення.

- Станція на 5 МВт — яка середня вартість такого проекту?

Павло Фесюк: Це історія про 20 млн дол.

- Не раз чув думку від банкірів, що біогаз з точки зору чистої економіки — не дуже перспективна історія. Але в комплексі з іншими бізнесами може дати класну синергію.

Павло Фесюк: До речі, от хто-хто, а банки на цьому зароблять. Кредити повертаються, відсотки платяться. Усі задоволені — держава, місто, банк, працівники. Єдиний, хто без прибутку — власник. Але він отримує зростання вартості бізнесу. Газ завжди можна продати, електроенергію — також. Питання тільки в ціні, ефективності та продуктивності. Скільки ти отримаєш із тонни жому чи меляси мегават.

- Яка сировина для вас буде основною?

Павло Фесюк: Мікс. Бізнес-модель базується на вартості сировини близькою до нуля. Наш цукровий завод один із небагатьох, мабуть, який не інвестував у переробку жому. У нас немає глибокого віджиму. Тож ми отримуємо жом із сухою речовиною 17-19% і з ним потрібно працювати. Плюс меляса, гноївка, частково енергетичний силос.

Що буде з ціною на газ і чи запустяться цього сезону цукрові заводи

- Чи не головна тема, яка всіх хвилює зараз — ціна на газ, яка нещодавно побила кількарічний рекорд. Деякі заводи саме через цю причину не запустяться в цьому сезоні. Чи стоїть перед вами така ж дилема?

Павло Фесюк: Звичайно. Це питання зараз загальне для всіх. Зростання ціни було зумовлене геополітичними ризиками — побоюваннями через ситуацією з Іраном. Але ми розуміли: Іран — це більше про Китай, аніж про Україну чи Європу. І зараз ми вже бачимо певний відкат — якщо пік був 31,5 тис. грн/м³, то зараз ціна знизилася до приблизно 27 тис. грн/м³. Але все одно це суттєво вище, ніж торік, коли було 19–20 тис. грн/м³. Тобто зростання — понад 35%.

Так, собівартість зростає, але до старту сезону ще є час, і ми сподіваємось, що ціна не злетить далі. Україна цього сезону дуже залежить від імпорту газу з Європи, тобто ціну будуть визначати дві речі — вартість газу на кордоні та курс євро. Якщо вони залишаться в нинішніх межах, економіка цукру витримає. Це не буде збитковий бізнес.

- Навіть попри погану цінову конʼюнктуру? Адже після двох «солодких» років зараз ціна на цукор падає.

Павло Фесюк: Є таке. Але це класична циклічність ринку цукру. Два роки зростання, потім повернення до нульової точки рентабельності, а іноді й просідання нижче. Це циклічний процес. У нас же є два глобальні маркет-мейкери у світі. З одного боку, це Бразилія. Якщо ціна цукру для них неприйнятна, вони переключаються на біоетанол. З іншого боку — ЄС, обмежений вартістю енергоресурсів та використанням пестицидів. Ці два ключові гравці формують зовнішню ціну.

Україна ж, своєю чергою, втратила конкурентний ринок ЄС, і це неприємно. Але не катастрофічно. Через скорочення площ, вихід окремих заводів із ринку, пошуку диверсифікації вартості енергоресурсів — ситуація упродовж двох років стабілізується. Цей рік буде важчим, але вже наступного ми очікуємо цінове відновлення.

У кого є ліквідність, упевненість у технології, альтернатива газу — той пройде сезон краще. У нас, наприклад, є можливість працювати не лише на природному газі, а й на скрапленому.

- Економіка на скрапленому газі (СПГ) зараз цікавіша?

Павло Фесюк: Це залежить від року. У 2022-му, наприклад, ми справді розглядали його як реальну альтернативу. Загалом наш підхід такий: маєш запас ліквідності — дочекайся вигідної ціни. Купуй газ наперед, коли найдешевший. Не підходить — переходь на СПГ. Шукай нові ринки. Це складно, але воно того варте.

Консолідація ринку цукрової галузі неминуча

- Знайшли вже альтернативу Європі як ринку збуту?

Павло Фесюк: Країни Північної Африки регулярно надсилають запити, і готові купувати наш цукор. Але наш «Олександрійський цукровий завод», через своє розташування — поруч із Дніпром, Запоріжжям, Кривим Рогом, Кременчуком — працює в першу чергу на внутрішній ринок. Це кондитерка, солодкі напої. Технологи вже звикли до нашого цукру. Я сам здивувався, коли дізнався, що технологи налаштовують рецептуру під конкретний цукор, його якісні характеристики тощо. Тому ми маємо стабільні контракти вже понад п’ять років.

- У відсотковому плані, скільки на внутрішній ринок йде цукру?

Павло Фесюк: Близько 90%. Експортний напрямок теж підтримуємо, у певні моменти — менше, у певні — більше. Відвантажували до ЄС. До повномасштабного вторгнення працювали з Грузією, Узбекистаном, країнами Середньої Азії. Але зараз немає такої необхідності, бо впевнені у внутрішньому ринку.

- Коли кажуть, що ЄС — преміальний ринок, це не перебільшення?

Павло Фесюк: Так, Європа — це преміальний ринок. Там готові платити на 15–20% більше, ніж в Африці. Але водночас вимоги до якості надзвичайно жорсткі. Ми зіштовхнулися з цим у 2022 році: колір, сертифікати, упаковка, щільність мішків — усе має значення. Але віддам належне українській цукровій галузі. Це складне високотехнологічне виробництво, зі складними біохімічними процесами, ми повністю відповідаємо тим вимогам.

- Нас дисконтують на зовнішніх ринках? Бо з 2022 року ми робили ставку на Європу і тепер нам доводиться відвойовувати ринки тієї ж Азії, звідки нас витіснили росіяни. Логічно, що це можна зробити демпінгом.

Павло Фесюк: Нас дисконтує тільки Європа. Хоча якість нашого цукру дуже висока і повністю відповідає вимогам виробників кондитерки та солодких напоїв. Але нас дисконтують і це нормальна ринкова поведінка: ми заходимо в нішу, в якій раніше не були, — тому маємо довести свою спроможність, бути кращими, дешевшими та ефективнішими. Використовувати менше ресурсів для виробництва конкурентної продукції.

- На думку Романа Огородова, голови наглядової ради «УКРПРОМІНВЕСТ-АГРО», цукрову галузь неминуче чекає консолідація — залишиться 15–20 заводів. Що ви думаєте з цього приводу?

Павло Фесюк: Повністю погоджуюся. Проти ринку не підеш. Те, що довгий час тримало галузь на плаву — це ціна на газ. Якщо ціна перестане бути конкурентною, консолідація неминуча. Залишаться ті, хто працює найбільш ефективно, має стабільні канали збуту або займається глибшою переробкою. Хоча цукровики — вперті люди. Це так, як шкіпер любить свій корабель і команду, так і цукровики закохані в свій завод і команду. Це особливі традиції. Але бізнес є бізнесом. Він в будь-якому випадку буде диктувати свої правила.

Повне інтервю читайте на Latifundist.com, а також дивіться відео на YouTube.

ІЦ УАК за матеріалами «АгроВісти» та Latifundist.com