Зернова пастка для України: куди подіти врожай 2026 року та чим обернеться тривале блокування експорту

Україна збирає непоганий урожай зернових, однак продавати його дедалі складніше через російські удари по портах, залізниці та інших логістичних маршрутах. Наразі існує велика ймовірність, що зерно може залишитися на складах замість того, щоб принести аграріям кошти на наступну посівну. 

Найбільше ризикують господарства, які не мають власних сховищ і змушені продавати продукцію посередникам за зниженими цінами. Якими можуть бути масштаби накопичення зерна та наслідки для врожаю 2027 року, УНН пояснив генеральний директор Української аграрної конфедерації (УАК) Павло Коваль.

Станом на 13 жовтня українські аграрії намолотили 37,14 млн тонн зернових і зернобобових, обробивши 65,2% запланованих площ. За оцінкою Павла Коваля, на 15 жовтня з полів вдалося зібрати до 38 млн тонн. Окремо, за даними Мінагрополітики, зібрано близько 13,9 млн тонн олійних культур, зокрема соняшнику, ріпаку та сої. Тут зауважимо, що попередній державний прогноз передбачав урожай зернових на рівні близько 60,4 млн тонн. 

Павло Коваль пояснює, що розбіжності виникли через кукурудзу: її валовий збір може досягти 30-31 млн тонн, але на середину жовтня зібрали лише близько 3,5 млн тонн. Тому остаточні цифри, які підсумують цьогорічний урожай зернових, з'являться тоді, коли аграрії зберуть цей злак. І якраз тут починаються великі проблеми. 

"Через дощі та високу вологість зерна частина врожаю може залишитися в полях до зими. Адже сушіння потребує додаткових коштів, яких вистачає не кожному господарству", — застеріг експерт. 

Говорячи про урожай пшениці, гендиректор УАК оцінив його в 26,2 млн тонн, з яких близько 12 млн тонн планують експортувати. (Для кукурудзи орієнтир становить 22 млн тонн експорту з очікуваних 30 млн тонн виробництва). Однак ці обсяги — експортний потенціал, адже продати зерно за кордон мало, його потрібно ще й фізично доставити покупцеві.

За даними Держмитслужби, станом на 16 жовтня від початку 2026/27 маркетингового року Україна експортувала 5,929 млн тонн зернових і зернобобових. Це на 24,9% менше, ніж за відповідний період попереднього сезону.

Коваль підраховує, що поточні відвантаження становлять приблизно половину необхідного темпу з огляду на обсяги врожаю. За його словами, лише щодо пшениці наприкінці сезону можуть утворитися додаткові залишки на рівні 5 – 6 млн тонн. Якщо ж суттєві обмеження логістики збережуться і під час масового надходження кукурудзи, ризик накопичення зерна різко зросте.

"Особливе занепокоєння викликає Дунайський напрямок. У 2022 році він давав змогу перевозити до 2,5 млн тонн вантажів на місяць і частково компенсував обмеження роботи великих морських портів. Тепер на нього впливають обстріли терміналів, проблеми з інфраструктурою та судноплавством. Лише в районі Сулінського каналу (середня з трьох великих проток дельти Дунаю і головна судноплавна протока гирла Дунаю в Румунії – ред.) накопичилося близько 150 суден із зерном", — розповів експерт. 

Залізничні переходи з ЄС та автомобільні маршрути також не можуть безперешкодно замінити морські перевезення: їхня пропускна спроможність обмежена, а перевезення дорожчі. Відтак навіть за наявності покупців аграрії не завжди можуть своєчасно відвантажити продукцію.

На кінець 2025 року сукупні елеваторні потужності України оцінювали в 52,67 млн тонн одночасного зберігання. Проте варто розуміти, що частина сховищ уже зайнята, частина розташована далеко від виробників, а переміщення зерна та послуги елеваторів коштують грошей. Тому за найскладнішого сценарію, за припущенням співрозмовника УНН, за збереження нинішніх темпів експорту й накопичення кукурудзи перехідні залишки можуть сягнути 30-35 млн тонн. У результаті зерно може чекати продажу, а його утримання весь цей час потребуватиме від аграрія складських площ і фінансування.

"Наявність зерна в коморі ще не гарантує грошей на рахунку", — наголосив Павло Коваль.  

За його словами, малі та середні господарства часто мають лише три варіанти: 

• оплатити зберігання на елеваторі;
• продавати прямо з поля за невигідною ціною;
• залишати продукцію у власних непристосованих приміщеннях.

Кожен із них несе свої витрати та ризики. 

Додатково надлишок пропозиції всередині країни тиснутиме на закупівельні ціни. Навіть якщо зерно на світовому ринку дорожчатиме, український виробник не обов'язково отримає вигоду, адже дорожча логістика та ризики перевезень можуть поглинути різницю.

Наслідки нинішніх труднощів український фермер уже відчув під час осінньої посівної. Павло Коваль в ексклюзивному коментарі УНН повідомив, що до середини жовтня вдалося засіяти приблизно 3,5 млн гектарів озимої пшениці. Якщо до завершення кампанії площа досягне 4 млн гектарів, він вважатиме це прийнятним результатом. Гірша ситуація з озимим ячменем: за оцінкою експерта, його посіяно близько 280 тис. гектарів проти приблизно 500 тис. гектарів запланованих.

"За складної реалізації зерна виробники можуть скорочувати витрати на добрива, засоби захисту та технологічні операції, що позначиться на врожайності наступного року. Частина господарств також переглядатиме структуру посівів на користь культур, які мають вищу маржу та потребують менше логістичних потужностей", — спрогнозував гендиректор УАК. 

Серед таких варіантів він назвав ріпак і соняшник. Проте, за його словами,  зміна "посівної карти" не розв'яже проблему руйнування експортних маршрутів.

Ситуація досить складна. Я не хочу сказати, що вона катастрофічна, але вона досить непроста

Він закцентував, що найвразливішими залишаються невеликі виробники без власного транспорту та запасу коштів. Для них затримка продажу зерна може обернутися зниженням прибутку та ризиком не профінансувати наступну посівну. Тому, якщо експортні обмеження затягнуться, українська економіка може отримати подвійний удар: менші валютні надходження зараз і слабший потенціал виробництва зерна у 2027 році.

ІЦ УАК за матеріалами УНН