У 2025 році Україна зібрала понад 22 мільйони тонн пшениці. Тож навіть за найгіршого сценарію, коли тільки половина з цього врожаю буде борошномельної якості, ми матимемо достатній запас продовольчого зерна і "будемо з хлібом однозначно" – переконаний генеральний директор "Української аграрної конфедерації" Павло Коваль. В ефірі Українського Радіо він зауважив, що система аграрного виробництва й АПК у цілому адаптується до оперативних воєнних умов. Це дозволило Україні залишитися серед європейських лідерів з виробництва деяких культур. Хоча за ефективністю їхнього виробництва ми досі поступаємося нашим західним сусідам на 15-20%, а деяким країнам на 35-40%. Павло Коваль також додав, що хліб поволі дорожчатиме і в наступному році. І на це впливатимуть як війна, так і суто економічні фактори загалом в агросекторі.

"Невпинна стійкість"

За обсягами виробництва зернових Україна сьогодні посідає друге місце серед країн ЄС, а у виробництві кукурудзи ми взагалі безумовний лідер. Які ключові фактори дозволили нашому агросектору не лише втриматися, а й фактично вийти на такі обсяги виробництва в умовах повномасштабної війни? Що стало вирішальним?

Якщо сказати узагальнено стосовно завершення 25-го календарного року для аграріїв, то я б одним словом схарактеризував роботу всього агропромислового комплексу як невпинна стійкість. Тому що ми були у досить складних умовах, причому умови формувалися різними факторами – не лише війна впливала, а й погодні умови були специфічні ще з осені 24-го року, весь 25-й рік. Ми пам'ятаємо, в яких умовах ми посіяли озимі культури і скільки їх посіяли під урожай 25-го року. Потім, яка була затяжна холодна весна з заморозками, низка культур постраждали і не тільки ранні (овочі, садовина, плодово-ягідні культури), а й навіть деякі зернові – і сою, і ріпаки пересівали. Було в цьому році все. Потім у нас було уже традиційно дощове літо, коли у низці регіонів дощило в самі пікові періоди збирання. І маємо затяжну, дощову, до певної міри "британську осінь", коли ми досі не можемо зібрати ще весь врожай кукурудзи, про який ви говорите.

"Це тільки гартує нашу волю"

І коли ми говоримо, що в умовах постійних ракетних нальотів, коли в нас страждає логістика через авіаційні, ракетні, артилерійські удари по припортовій інфраструктурі, коли в наших членів декілька днів тому були зруйновані рідкісні наливні термінали в портах Одеської області, коли на півночі Сумщини в наших членів за один артилерійський і ракетний наліт 17 комбайнів і 10 тракторів були знищені в полі під час збирання врожаю… І це все можна перелічувати далі, але це нам не додає якоїсь бадьорості. Це тільки гартує нашу волю.

Ви запитали, а як вам вдалося? Та отак і вдалося, тому що аграрії часто, навіть у складних умовах, коли ухвалюють рішення, що робити, вони думають так: "роби, що повинен і будь, що буде". І десь на оцьому рівні ми формуємо наші стратегії вже четвертий воєнний рік поспіль. Так, дехто оцінює, що ми втратили десь близько 30% агропромислового комплексу. Але потрібно говорити: "Друзі, так ми ж зберегли 70%, навіть більше". В окремих галузях ми демонструємо навіть зупинку стагнації. Наприклад, у скороченні поголів'я у свинарстві чи у птахівництві, бо в перші місяці війни ми втрачали… Можливо, пам'ятаєте Чорнобаївську птахофабрику, де декілька мільйонів курей-несучок буквально за кілька днів було втрачено. Тому ми говоримо, що система аграрного виробництва і агропромисловий комплекс в цілому адаптується до оперативних умов. Чи легко це дається? Ні, очевидно. Ви говорите, що Україна стала лідером серед європейських країн по деяких культурах. Так, лідером по валових зборах, але скоріше за все, ми поки що не лідери за маржинальністю й ефективністю виробництва цих культур, тієї ж кукурудзи. Бо так виходить, що в цьому ланцюгу складності крайній виявляється аграрій. І часто так складається, що найбільш незахищеним є мікро-, малий і середній аграрій, в якого немає власних можливостей сформувати експортні партії і своїм автотранспортом вивезти в напрямку європейських країн. Їм треба все одно орієнтуватися на південь у порти, а там піддається це все ризику бомбардувань тощо.

"Понад 230 тис. аграріїв, які 3 роки тому були за штурвалами тракторів і комбайнів, сьогодні в окопах і бліндажах"

Тому це складний був рік, насичений, факторів було багато. Ми констатуємо, що є вже горизонтальні наскрізні проблеми. Наприклад, забезпечення кадрами, мобілізація і бронювання. Ця ж проблема нікуди не зникла. І ми ж розуміємо, що потрібно і на фронті бути. Понад 230-240 тис. аграріїв, які 3 роки тому були за штурвалами тракторів і комбайнів, сьогодні в окопах і бліндажах, в танках, в літаках, в ракетних установках працюють на збереження нашого суверенітету. Плюс десь така ж цифра аграріїв заброньована на сьогодні в усіх секторах агропромислового комплексу і харчової промисловості. Тобто це велика армія людей, яка забезпечує нам продовольчу безпеку і соціальну стабільність всередині країни в таких складних умовах.

"Ми цьогоріч зібрали 22,3 млн т пшениці"

Яка реальна ціна врожаю, який наші аграрії зібрали у 2025 році? Вони змогли щось заробити, сплатити податки, інвестувати в розвиток і це все вплинуло на вартість продукції для внутрішнього споживання?

Давайте відштовхнемось від найбільш гарячого – продовольча безпека. Чи будемо з хлібом, якщо простіше запитати? Так, будемо з хлібом однозначно, тому що ми в цьому році зібрали десь 22,3 млн тонн пшениці. І тепер найгірший сценарій – якщо навіть тільки половина з цього валового збору буде борошномельної якості, то це буде десь трирічний запас продовольчої пшениці. Нам у рік потрібно приблизно 3,5 млн тонн харчової пшениці. Із 10 – це десь 3-річний запас, плюс перехідні залишки. Тобто тут питань немає.

"Хліб буде дорожчати"

Тепер паралельно виникає друге питання – чи буде хліб дорожчати, якщо пшениці достатньо? Так, друзі, хліб буде дорожчати. Ми спостерігаємо, що кілограм печеного хліба протягом 25-го року з невеликими темпами, але подорожчав. І якщо б ви запитали представників нашої хлібопекарської галузі і борошномелів, то вони би сказали, що в окремі квартали, закриваючи звітні періоди, вони спрацювали у "нуль". Розумієте? Так чому ж так складається, якщо ми достатньо зібрали овочів борщового набору, достатньо змолотили соняшнику (9 млн тонн). Тобто ми десь під 4,5 млн тонн виготовимо олії з врожаю цього року, а на внутрішній ринок нам потрібно приблизно 500 тис. тонн. І це є отой експортний потенціал. Чи буде дорожчати олія? Так, очевидно, що незначні зміни в цінах у роздрібних мережах будуть. Чому? Тому що в умовах кадрового голоду в окремих галузях зростала зарплата, тарифи на електроенергію зростали, логістика ускладнювалася і через пальне, і через відсутність водіїв, і через інші складові з ремонту техніки, і через ризики тощо. А ці всі складові формують повну собівартість випеченого хліба. Не тільки за рахунок сировини він буде дорожчати.

"Урожайність — показник ефективності"

Хто ж заробив із того, що ми зібрали такий валовий збір? Виходить так, що в нас деякі ускладнені інфраструктурні кластери і, наприклад, та ж логістика з'їла значну частину маржі для аграрія, зокрема мікро- і малого. Тому що логістика здорожчала, а в аграрія немає вибору. Він іноді з поля навіть продає зерно, прямо з-під комбайна, бо в нього немає складських приміщень. А якщо й були, то зруйновані війною і він змушений віддавати за найдешевшою ціною прямо на полі ще невіяним зерном. Потім воно потрапляє на елеватори, доробляється і формуються великі експортні партії. Тому так, Україна один із лідерів серед європейських країн, за обсягами виробництва зерна ми поступаємося тільки такому зерновому гіганту як Франція. Якщо ж говорити про середню врожайність, то ми практично посередині серед європейських країн. А врожайність – це вже показник ефективності і ми десь на 15-20% поступаємося у врожайності. А деяким країнам, наприклад, таким як Німеччина, Нідерланди, Польща, і тій же Франції ми поступаємось десь на 35-40%. Якщо по всіх зернових ми в середньому зібрали по 50 центнерів з гектара, то Європа в середньому 70 центнерів збирає.

"Війна дещо змінила наші плани"

А чому так?

Тому що це складний процес. Це потрібно дофінансувати операційну систему, потрібно купити найкраще насіння, потрібно мати достатню кількість сучасної техніки. Це ж амортизаційна, інвестиційна політика в секторі. Це непросте питання, одним помахом пера воно не вирішується в жодній країні. Над цим треба працювати десятиліття. І працювали аж до початку широкомасштабного вторгнення. Дещо нам вдавалися, звичайно, особливо в великих і середніх аграрних підприємствах. Але війна дещо змінила наші плани, стратегії, інвестиційні програми. Деякі проекти були згорнуті, деякі зірвані.

Тобто питання ціни виробництва, якими зусиллями, якою ціною і хто заробляє найбільш актуальне на сьогоднішній день. Але якщо ми ставимо питання про те, чи буде продовольча безпека і чи гарантують українські аграрії соціальну стабільність, то це стає на перше місце в умовах війни. На другому місці – хто на цьому буде заробляти, які обсяги ми будемо експортувати? Очевидно, що з цих 22 млн тонн зібраної пшениці ми експортуємо десь 15-16 млн тонн. І це добре, бо надмірні залишки всередині країни будуть тиснути на ціну і це буде негативно впливати на ефективність того ж аграрного виробника.

"Перехідні залишки зернових зростають і вийшли на максимум за останні 15-20 років"

Загальна світова тенденція останніх декількох місяців вказує, що світові ціни на пшеницю з незначними коливаннями показують тренд до зниження. Чому? Тому що в низці країн-виробників (в Латинській Америці, в Сполучених Штатах, в Євросоюзі, в Австралії, в Канаді, в тій же недолугій Росії) перехідні залишки зернових зростають і вийшли на максимум за останні 15-20 років. Тобто, досягши технологічних рішень і можливостей, ми виробляли більше, ніж споживали і на планеті накопичилися певні перехідні залишки зернових культур. І це тисне на ціну. Плюс у цьому році в окремих країнах очікуються досить високі врожаї. А в споживання включаються певні політичні рішення. Китай, наприклад, то активно закуповує, то потім пригальмовує закупівлі тієї ж сої. Це розхитує деякі цінові тренди на світових біржових майданчиках. І Україна, як один із великих гравців на глобальних аграрних ринках, а від нас багато залежить і цінових трендів, і можливості нагодувати країни в Африці, в Азії, які самі себе не можуть прогодувати, теж впливає на ціни. І на нас світові ціни також впливають.

ІЦ УАК за матеріалами Українського Радіо