Гендиректор Agrokultura розповів про майбутнє українських активів

На початку червня агрохолдинг Agrokultura з активами в Україні та Росії продав більшу частину [2] українського земельного банку. 60 000 га у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях стали частиною свопу з «Миронівським хлібопродуктом» Юрія Косюка.

Натомість Agrokultura отримала підприємство «Воронеж Агро Холдінг», обробляє 40 000 га в однойменній області РФ. Таким чином, земельний банк компанії в Росії досяг майже 190 000 га, в той час як в Україні зменшився до 9000 га.

Західноукраїнські землі, які дісталися МХП, ніколи не були прибутковими. Лише в 2014-му український кластер Agrokultura зумів заробити $3 млн операційного прибутку. Втім, у той же період прибуток до оподаткування все одно залишився негативною величиною в розмірі $80 000. Вся група в цей час працювала не набагато краще. До 2014-го Agrokultura в цілому також генерувала лише збитки, і тільки минулого року менеджмент компанії, нарешті, зміг порадувати раду директорів чистим прибутком у $2,6 млн.

Влітку 2014 року Микола Фартушняк − етнічний українець із паспортом РФ − і росіянин Ігор Худокормов почали активне скуповування акцій Agrokultura. До лютого 2015-го їм вдалося взяти під контроль близько 96% цінних паперів холдингу і провести його делістинг з біржі Fist North − альтернативного майданчика NASDAQ.

Якщо для Фартушняка, власника мережі «Спортмастер», сільське господарство − непрофільна галузь, то бізнес-інтереси Худокормова зосереджені якраз в АПК. Йому належить найбільший у Росії виробник цукру «Продімекс», у якого водночас найбільший у РФ земельний банк − 720 000 га. Інтерес Худокормова до російських земель Юрія Косюка був невипадковим з огляду на те, що основні виробничі потужності «Продімексу» сконцентровано у Воронезькій області.

З новими власниками у формально шведської Agrokultura проблеми, схоже, завершилися. Нинішні акціонери готові забезпечувати компанію замовленнями та фінансуванням. До того ж, приватна структура власності не вимагає щорічного подання звітності − аграрію Худокормову не доведеться пояснювати, чому успішні роки деколи змінюються неврожаями.

Як запевняє керуючий директор Agrokultura Стівен Пікап, який працює в структурі Групи з 2008 року, кидати український офіс компанія також не має наміру. В інтерв'ю Forbes менеджер поділився планами розвитку обох країнових кластерів, досвідом оптимізації бізнесу та враженнями від роботи в Україні та Росії.

Міняємо доданки місцями

− Чому Agrokultura вирішила розпродати практично весь земельний банк в Україні і сконцентрувати угіддя в центральній Росії?

− Вихід з українського ринку не був нашим мотивом в угоді з МХП. Такої мети не стояло зовсім. Просто вигоди від концентрації земельного банку навколо цукрових заводів одного з наших власників більші, ніж втрати у зв'язку з продажем частини українського бізнесу. Я був би дуже радий купити «Воронеж Агро Холдинг» за кеш, але обом сторонам більше підійшов своп.

− Які вигоди вам обіцяє сусідство з переробними потужностями «Продімексу»?

− У Росії дуже високі ціни на цукровий буряк у порівнянні з Україною (понад $50/т). Та все ж до обміну з МХП ми намагалися мінімізувати його посіви (у 2014-му Agrokultura вирощувала цукрові буряки всього на 1 300 га. − Forbes). Це високовитратна і ризикова культура, яка дуже швидко псується, − зібраний урожай необхідно доставити на заводи протягом лічених днів. Крім того, заводи можуть не прийняти вашу сировину в урожайні роки. Тому необхідний надійний партнер, якому можна довіряти. Маючи на руках контракт з «Продімексом», я впевнений, що наш співвласник не залишить в полях свій власний цукровий буряк.

Раніше наш потенціал висівання цієї культури становив до 10 000 га. «Воронеж Агро Холдинг» подвоює його і дозволяє збільшити виробництво цукрових буряків до 1 млн тонн на рік. При врожайності 45-50 т/га EBITDA з гектару становить $1000.

Зараз нам дуже вигідно консолідувати землі навколо цукрових заводів «Продімексу», бажано в радіусі 50 км. Можливо, проведемо ще свопи.

− Наскільки вагомим фактором при обміні активами для вас були ризики роботи в Україні − країні, яка перебуває у конфлікті з Росією?

− Я не думаю, що політичні ризики були для нас такою вже проблемою, як для іншої сторони. Український уряд не так схильний обмежувати наші інтереси, як, напевно, Росія, яка втручається в роботу українських компаній, що працюють в її юрисдикції. Не буду зарікатися, але поки що ми не відчуваємо ніякого тиску в Україні. До того ж, Agrokultura − транснаціональна компанія з міжнародною командою менеджерів, а в операційному управлінні в Україні задіяні тільки українці.

− Наскільки інтегровані український і російський кластери Agrokultura? Різна структура виробництва і віддаленість бізнесів один від одного створюють враження, що вони працюють абсолютно розрізнено.

− Так і є. Єдина сполучна ланка між країновими кластерами − це я і мій фінансовий директор. Ну, хіба що раз на рік місцеві менеджери зустрічаються всі разом у рамках Групи.

Тому обмін активами з МХП суттєво не вплинув на наш бізнес у Росії. У нас люди рідко переходили з українського офісу в РФ і навпаки. Це відбувалося тільки, коли мова йшла про якийсь специфічний аспект бізнесу, наприклад, IT (ми намагаємося розвивати IT-інфраструктуру в Україні та Росії за ідентичними стандартами). Але в операційному плані країнові кластери мало в чому схожі.

Операція «оптимізація»

− В Україні у вас залишилося дуже мало землі − всього 9000 га. На такій площі дуже складно побудувати високоефективний агробізнес...

− Повністю згоден, проте ми не збираємося залишати його в нинішньому розмірі. Ми хочемо почати будувати свій бізнес в Україні модулями по 15-20 тис. га. Наші 9000 га у Мостиському районі Львівської області дуже консолідовані − відстані між полями не перевищують 20 км. Зберемо ще якусь кількість землі в суміжному Городоцькому районі, і перший модуль буде готовий.

− Скільки таких міні-кластерів ви плануєте мати в нашій країні?

− Фактично акціонери дали мені карт-бланш на купівлю в Україні. Все залежить від того, скільки хороших угод ми знайдемо. Значна частина моєї роботи зараз присвячена саме цим пошукам.

Частину угідь ми плануємо орендувати в держави. Зараз уряд проводить аукціони орендних прав на державні землі. Мова йде про роздачу невеликих площ, але якщо ваш власний земельний банк невеликий, це гарна підмога.

− У 2014 році Agrokultura вперше отримала чистий прибуток − $ 2,6 млн. За рахунок чого вам це вдалося?

− До минулого року в нас була дуже невдала історія − з часу утворення компанії в 2006-му ми весь час працювали у збиток. У середині 2013 року, коли ціни на світових ринках вже істотно знизилися, Agrokultura оновила менеджмент − я став СЕО, а мій колишній заступник − фінансовим директором. Рада директорів поставила мені ультиматум − або ми стаємо прибутковими, або компанія ліквідується.

Основною проблемою були завищені витрати. Ми витратили 4-5 місяців на планування того, як їх скоротити, і в кінцевому підсумку оздоровили фінансові потоки компанії. Також допомогла девальвація рубля і гривні.

Таким чином, прибуток у 2014 році абсолютно не пов'язаний із продуктивністю біологічних активів. Хіба що погода не підкачала.

− Які статті витрат зазнали оптимізації в першу чергу?

− Ми практично переписали бюджет з нуля, переглянули абсолютно всі бізнес-процеси. Насамперед, оптимізація торкнулася персоналу. Витрати на зарплати ми знизили на 40%, скоротили загальний штат на 30%. Найважче було топ-менеджерам − їхні зарплати знизилися на 55-60%. Більшість керівного складу довелося просто звільнити: залишилися тільки по 6 людей для України і Росії, і ще два для Групи в загальному: CEO і CFO. Це не прояв неповаги до тих, хто потрапив під скорочення, − вони виконували свої обов'язки, але ми можемо працювати і без них.

Один з ефектів такої оптимізації − усунення бюрократичної тяганини. Коли я або Єлизавета [Поттер, виконавчий директор Agrokultura в Україні] приймаємо рішення, не потрібно, щоб воно проходило шість стадій узгодження.

– Виробничі витрати 2014 року також зменшилися на 21%, якщо порівняти з попереднім роком, – до $66 млн. Яких принципів ви дотримувалися, заощаджуючи на собівартості?

– Ми відмовилися від деяких брендових агрохімікатів на користь значно дешевших генериків. Завдяки цьому витрати на гектар істотно знизилися. (Наприклад, для ріпаку за минулий рік вони знизилися на 27%, до $1000/га. – Forbes.) Вважають, що урізати такі витрати небезпечно: можна втратити врожайність. Але в результаті продуктивність знизилася дуже несуттєво.

Загалом припинили шукати тільки західні бренди, почали торгуватися щоразу, коли робимо закупівлі. Економія навіть по 1–2% на окремих витратах робить внесок у великі зміни.

По обидва боки фронту

– У чому основні відмінності державного підходу до підтримки АПК в Україні та в Росії?

– У Росії є структуровані програми дотацій. Вони передбачені майже на кожній ланці виробничого ланцюжка: є субсидії на гектар, дотації при закупівлях техніки та інших факторів виробництва. В Україні ми фактично не отримуємо жодних дотацій. Водночас Росія встановила мита на експорт пшениці. Для нас це виглядає так, ніби держава забирає підтримку, яку щойно надала.

Утім, у Росії допомога сільському господарству комплексніша. До речі, її розмір після введення відповідних санкцій проти Заходу зріс ще більше.

– Тобто санкції позитивно позначилися на вашому бізнесі?

– Хоч це й дивно, але поки що так. Їхня суть зводиться до того, що стало важче продати деяку продукцію в Росію. Та в нас в Україні немає «молочки» (донедавна основної статі експорту в Російську Федерацію у вітчизняних аграріїв. – Forbes), і взагалі наша продукція ніколи не йшла на експорт в РФ.

Наразі найбільша проблема, яку спровокували санкції, – це фінансування. За останні півтора року в Росії суттєво зросли відсоткові ставки [в рублях]. Спочатку вони були в рамках mid-teens (10–19%. – Forbes), потім підвищилися до 30% і тепер знову повернулися до трохи більш як 20%.

У довгостроковій перспективі вплив санкцій буде протилежним. Уже сьогодні інвестор не хоче дивитися в бік РФ. Я думаю, МХП стикався з цією проблемою: якщо раніше міжнародні інвестори були дуже зацікавленими в таких російських активах, як «Воронеж Агро Холдинг», то за нинішньої кон'юнктури його був готовий купити тільки місцевий бізнес. Що фактично і сталося.

– Наскільки зросла б ваша операційна маржа, якби в Україні система підтримки була такою ж, як у Росії?

– Гадаю, на 3–5 в.п. У важкі роки це може серйозно додати прибутковості. Але без нормального фінансування з боку банків ці методи підтримки не допоможуть, а його в Україні сьогодні немає. Ви не можете інвестувати з відсотковою ставкою 20%+. Середня рентабельність для аграрних проектів в Україні – це лише близько 20%, а не так багато бізнесів генерують гарантовану прибутковість на рівні 20% на рік.

Отримати фінансування в доларах в Україні майже неможливо. Банки встановлюють дуже високі й волатильні ставки або ж узагалі не хочуть кредитувати аграріїв після того, як зіткнулися з великою кількістю дефолтів інших компаній. Доводиться платити 24% річних чи приблизно стільки в гривні.

На щастя, тепер у нас сильні акціонери. Цього і минулого року вони профінансували нас у доларах під 10% річних. Це приблизно стільки ж, скільки ми платили Райффайзен Банку Аваль – нашому єдиному кредиторові в Україні – до 2014-го. До приходу нових мажоритарних власників акціонери не хотіли фінансувати ні Україну, ні Росію.

– Як вплине на ваш бізнес можливе переведення аграріїв на загальну систему оподаткування ПДВ?

– Сподіваюся, у разі пільгового режиму сплати ПДВ з'являться дотації для аграріїв в іншій формі. Але це буде великою проблемою. Коли такий важливий фактор підтримки перебуває на межі скасування, неможливо що-небудь планувати. Під будь-який податковий режим бізнес структурується відповідно.

Сьогодні в нас у структурі немає окремих юридичних осіб, але раніше [до обміну активами з МХП] їх було 25, а до цього – 50. Щоб планувати діяльність усіх цих компаній, доводиться наймати дуже багато бухгалтерів і юристів, які нічого не роблять безпосередньо для виробництва, – вони лише риються в паперах, намагаючись адаптувати бізнес до податкового режиму.

Постійні зміни – це жах. У Росії такого немає. Аграрній політиці України не вистачає організованості. Розв’язання одних питань – реєстрації землі, встановлення власників паїв – регулярно відкладають, а щодо інших, як-от земельне питання, уряд забігає наперед.

– Ви проти швидкого зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель?

– Ще багато роботи необхідно виконати перед тим, як починати хоча б думати про відкриття ринку землі. Спершу люди мають знати, чим вони володіють, – необхідно, щоб ділянки було чітко розмежовано в електронному вигляді. Чинний земельний кадастр дуже заплутаний.

Необхідно знати, у кого ти орендуєш землю і кому належать ті чи ті ділянки. Насправді у всіх аграріїв на полях є «прогалини». Якби ми знали, до кого звернутися з пропозицією обміняти ці ділянки, наш бізнес був би значно ефективнішим.

– Тобто першим етапом земельної реформи має бути врегулювання відносин оренди?

– Так. Я особисто взагалі не вважаю, що нині є необхідність у вільній торгівлі землею, і не маю нічого проти оренди. Нема сенсу тримати всю землю на балансі, ROI для неї буде низьким. Операційний дохід на орендованих землях значно кращий, якщо ми впевнені в тому, що аграрна політика не зазнає суттєвих змін (станом на кінець 2014-го Agrokultura орендувала 38% земель, які обробляють у Росії. – Forbes).

У дуже небагатьох агрохолдингів за зняття мораторію буде можливість викупити всі землі. Більшість викупить тільки стратегічні ділянки і далі орендуватиме інші. Якщо я знаю, що інша компанія має намір викупити частину наших земель, навіщо тоді вкладати в ці ділянки свої інвестиції?

У нинішніх умовах або тільки супервеликі латифундисти матимуть ресурс для скуповування землі, або з'явиться нова категорія фінансових компаній, які купуватимуть її, щоб здавати в оренду аграріям. Чому б тоді просто не платити справедливу ренту?

– Які пріоритети Agrokultura щодо розвитку країнових кластерів?

– Незважаючи на всі труднощі, усі в нашій Групі розуміють: перспективи роботи в Україні значно вищі, ніж у Росії. Цукровий буряк – лише один із напрямів нашого бізнесу в РФ, а в цілому рослинництво в Україні прибутковіше.

– Завдяки яким чинникам?

– Насамперед погода. Ґрунт наших земель у Росії, можливо, навіть кращий, ніж на Західній Україні, але у вас дуже хороший режим опадів. Останніми роками проблеми сільського господарства у всьому світі були пов'язані із засухами.

Я знаю, що таке збитки від періодів без дощів у Росії. 2010 року була така засуха, що врожайність зернових у нас становила 1 т/га. За 7–8 років роботи у Львівській області ми так і не побачили жодної справжньої засухи.

ІЦ УАК по материалам Forbes.ua [3]