Глобальний агроринок-2026: кінець епохи дефіциту та диктат логістики

Січень 2026 року став для світового аграрного сектору не просто початком календарного року, а моментом фіксації нової архітектури ринку. Період турбулентності, коли ціни рухалися страхами продовольчої кризи, остаточно завершився. Світ увійшов у фазу жорсткої структурної стабільності, де головним активом стає не сам товар, а здатність його доставити. Для українського агробізнесу це означає перехід у прагматичну і подекуди холодну реальність: економіку експорту відтепер диктує не біржова ціна, а логістичний доступ і регуляторні бар’єри.

Південна Америка і "фізика потоків"

Ключовим фактором, що змінив правила гри у січні, стала агресивна позиція Південної Америки. Бразилія та Аргентина сформували на глобальному ринку так звану "цінову стелю". Рекордні врожаї та активний експорт сої й кукурудзи з цього регіону створили надлишкову пропозицію, яка фактично заблокувала будь-які сценарії для суттєвого зростання котирувань.

Ринок більше не реагує на новини чи прогнози, він підкоряється "фізиці потоків". Поки порти Південної Америки відвантажують продукцію без збоїв, світовий покупець почувається комфортно і не готовий переплачувати за страхування ризиків. Це стало неприємним сюрпризом для експортерів із США та Канади, які втратили імпульс очікувань на перший квартал. Північноамериканські трейдери сподівалися на сезонне "вікно", але рекордний тиск з півдня та пасивність Китаю змістили акценти.

Китайський штиль та індійський фактор

Поведінка азійських гігантів також зазнала трансформації. Китай, який роками виступав драйвером ажіотажного попиту, у січні 2026 року перебрав на себе роль "холодного стабілізатора". Пекін діє виважено: купує вибірково, використовує накопичені запаси та регуляторні важелі, не створюючи "премії попиту". Це тримає ринок від провалів, але й не дає йому злетіти.

Натомість Індія повернулася у гру як системний гравець, насамперед у сегменті рису. Це рішення Делі мало ефект доміно: стабілізація пропозиції рису знизила загальну продовольчу напругу в Азії та Африці, зменшивши панічний попит і на інші зернові культури. Коли базові потреби регіону закриті, готовність імпортерів платити високі ціни за пшеницю чи кукурудзу суттєво падає.

Європейський Союз: політика "тихого управління"

Особливу увагу слід звернути на зміну тактики Брюсселя. Європейський Союз входить у 2026 рік не через гучні політичні декларації, а через режим "тихого управління" та бюрократичної стабілізації. Активізація торговельних треків із країнами МЕРКОСУР та Індією свідчить про стратегічне переформатування конкурентного поля.

ЄС свідомо будує систему, де внутрішня напруга (зокрема, фермерські протести) гаситься не поступками, а процедурами. Для тваринницького сектору Європи це сигнал про оборону маржинальності, а не про розширення виробництва. Торгівля дедалі більше стає інструментом політичного балансування, де захисні заходи перетворюються на нову норму.

Україна: кінець епохи винятковості

Для вітчизняного агросектору січень став місяцем "тверезого розрахунку". Ілюзії про те, що світ компенсує українські ризики вищою ціною, розвіялися остаточно. За відсутності глобального дефіциту ринок відмовляється платити "премію за походження". Навпаки, будь-яка логістична нестабільність, затримка чи ризик у Чорному морі миттєво транслюються у дисконт, який лягає на плечі українського виробника.

Ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію. З одного боку, Україна залишається критично важливим елементом регіональної безпеки (для Туреччини, країн MENA та ЄС), стабілізуючи баланс у Чорноморському басейні. З іншого — наш вплив на глобальне ціноутворення мінімізувався. Економіку експорту "з'їдає" логістика: морські шляхи працюють з націнкою за ризик, а сухопутні маршрути залишаються занадто дорогими для збереження здорової маржі.

Більше того, відносини з ЄС переходять з площини "емоційної солідарності" у площину жорсткої технічної інтеграції.

Доступ до європейського ринку тепер залежить виключно від адміністративної спроможності бізнесу: відповідності стандартам, сертифікації та вміння працювати в умовах щільної бюрократії. Простір для політичних винятків звузився до мінімуму.

Товарні ринки: оманливий спокій

Якщо поглянути на конкретні товарні групи, картина стає ще більш рельєфною:

 * Олійні: Сектор перебуває під тиском бразильської експансії. Світова ціна на сою та продукти переробки диктується обсягами з Південної Америки. Українська соняшникова олія змушена конкурувати не унікальністю, а гнучкістю поставок, адже глобальна диверсифікація знижує залежність світу від одного постачальника.

 * Зернові: Світ не готовий платити за зерно "будь-яку ціну". Попит з боку Близького Сходу та Північної Африки має виключно тендерний характер: купують там, де дешевше і швидше.

 * Цукор: Цей ринок входить у фазу структурної волатильності, реагуючи на енергетичні фактори та кліматичні умови в Бразилії, проте це не створює стійкого тренду для зростання.

Прогноз: до чого готуватися у лютому-березні?

Найближчі місяці стануть тестом на міцність логістичних ланцюгів. Аналітики попереджають: фундаментальних причин для зростання цін немає, однак ризики "просідання" залишаються високими.

Головна інтрига розгорнеться навколо темпів експорту з Бразилії. Якщо їхня портова інфраструктура витримає навантаження, ціни залишаться під тиском "стелі". Будь-який логістичний збій там може відкрити короткі спекулятивні вікна для України, але будувати на цьому стратегію — ризиковано.

Для українського агробізнесу наступає час операційної ефективності. У 2026 році виграє не той, хто виростив найбільший вал, а той, хто контролює логістичний доступ і час. Саме стабільність поставок та швидкість виконання контрактів стають єдиною конвертованою валютою на ринку, який втомився від криз і прагне передбачуваності.

АЦ УАК за матеріалами Фейсбук-сторінки Павла Коваля [2]