Посіви кукурудзи в Україні можуть скоротитися вдвічі

Українські аграрії у 2027 році можуть скоротити площі під кукурудзою навіть удвічі, одночасно збільшуючи посіви сої та соняшнику. Такий сценарій означатиме одну з найпомітніших змін структури українського рослинництва за останні роки: фермери відходять від зернових із великою логістичною складовою на користь олійних культур, повідомив міністр аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький.

У 2026 році кукурудза займала близько 4,37 млн га — найбільшу площу серед ярих зернових культур. Тому реалізація максимального сценарію скорочення означала б зменшення кукурудзяного клину приблизно до 2,2 млн га. Це не офіційний прогноз конкретної площі, а орієнтир, який випливає з озвученої міністром можливості скорочення удвічі.

Причина полягає не лише в агрономії. Головною проблемою для зернових стала економіка експорту. Обмеження роботи портів Великої Одеси скоротили можливості вивезення продукції, альтернативні маршрути через Дунай, залізницю та автомобільні переходи не здатні повністю замінити морські перевезення, а додаткові логістичні витрати можуть сягати близько €50 на тонну.

Для кукурудзи цей фактор особливо важливий. Україна традиційно виробляє значно більше зерна цієї культури, ніж споживає всередині країни, тому значна частина врожаю має бути експортована. За базовим прогнозом Мінагрополітики, урожай кукурудзи у 2026 році мав становити близько 30 млн тонн, хоча через нижчу врожайність у частині регіонів оцінка ще може бути переглянута вниз.

Ще наприкінці літа міністерство оцінювало потенційно доступний для експорту обсяг кукурудзи приблизно у 25 млн тонн. За нормально працюючих морських портів така експортна орієнтація є перевагою, але за дорогої та обмеженої логістики вона перетворюється на ризик для виробника.

До логістики додається висока собівартість. Кукурудза потребує значних витрат на добрива, пальне, збирання, сушіння та зберігання. Особливо дорогим може бути доведення вологої кукурудзи до товарних кондицій восени, коли аграрії одночасно стикаються з високою вартістю енергоресурсів.

Саме тому частина господарств уже переглядає сівозміни. Наприклад, полтавське підприємство «Рост Агро» планує у 2027 році скоротити площі кукурудзи на 30%, натомість збільшити посіви соняшнику на 40% і вдвічі розширити площі під олійним льоном.

Втім, тенденція не буде однаковою для всіх агрокомпаній. МХП, наприклад, не планує суттєво скорочувати кукурудзу, оскільки значна частина врожаю споживається всередині групи для виробництва кормів. Така вертикальна інтеграція зменшує залежність від експортної логістики та дозволяє зберігати культуру в сівозміні навіть за слабшої зовнішньої кон’юнктури.

Разом із кукурудзою можуть скоротитися і площі під пшеницею. За оцінкою Мінагрополітики, вони можуть зменшитися приблизно на 15–17% — із близько 5,1 млн га до 4–4,2 млн га. Площі під ячменем очікуються приблизно на рівні 1,5 млн га.

Ріпак, навпаки, поки демонструє більшу стабільність. Під урожай нового сезону площі озимого ріпаку оцінюються приблизно у 1,3 млн га, а навесні аграрії можуть додатково посіяти до 200 тис. га ярого. Суттєвого розширення загальної площі цієї культури міністерство поки не очікує.

Основними бенефіціарами перерозподілу земель можуть стати соняшник і соя. Для аграрія їхня перевага полягає у вищій вартості продукції в розрахунку на тонну та розвиненій внутрішній переробці. Українські олійноекстракційні заводи формують значний внутрішній попит, тому виробник менше залежить від необхідності одразу вивезти сировину через морські порти.

Проте різке збільшення площ соняшнику також має обмеження. Надмірна концентрація культури в сівозміні підвищує ризики хвороб, виснаження ґрунтів та проблем із дотриманням технологічно оптимального повернення соняшнику на те саме поле. Тому господарства паралельно придивляються до сої, льону та інших нішевих олійних.

Зміна структури посівів може мати наслідки і для всієї експортної моделі України. Кукурудза протягом багатьох років була одним із основних товарів українського агроекспорту. Якщо площі справді наблизяться до половини цьогорічних, а врожайність суттєво не компенсує скорочення, експортний потенціал культури також може помітно зменшитися.

Це, своєю чергою, означатиме менше навантаження зернових на порти та елеватори, але більше сировини для української олійно-жирової та іншої переробної промисловості. Фактично агросектор може прискорити перехід від моделі, орієнтованої на масовий експорт дешевого зерна, до структури з більшою часткою олійних культур і внутрішньої переробки.

Остаточного рішення щодо структури весняної посівної 2027 року поки немає. Мінагрополітики наголошує, що вона залежатиме від цін на зерно та олійні, роботи морських портів, вартості логістики, доступу до кредитування і обігових коштів. До весни аграрії ще можуть суттєво скоригувати свої плани.

Особливо критичною залишається ліквідність господарств. Через обмеження агроекспорту виробники отримують менше коштів від реалізації нинішнього врожаю, тоді як їм уже потрібно закуповувати насіння, добрива, пальне та інші ресурси для наступного сезону. Саме тому уряд зберігає програму «Доступні кредити 5-7-9%»: від початку 2026 року аграрії залучили 132 млрд грн кредитів, що на 34 млрд грн більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Довідка. У 2026 році під шістьма основними зерновими та олійними культурами — пшеницею, ячменем, кукурудзою, соняшником, соєю та ріпаком — в Україні було зайнято близько 20 млн га. Кукурудза займала близько 4,37 млн га. Мінагрополітики очікує, що у 2027 році головним напрямом перерозподілу земель стане скорочення зернового клину на користь олійних культур.

ІЦ УАК за матеріалами bizagro [2]