Павло Коваль закликає відстоювати рівні права українських аграріїв у ЄС

Українським аграріям потрібні повноцінний доступ до спільного ринку ЄС та можливості для розвитку переробки. На цьому наголосив генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль в ефірі Українського радіо 20 жовтня 2026 року. В інтерв’ю він пояснив ризики перехідних періодів, можливі зміни аграрних субсидій та завдання української переговорної команди.

— Які ризики для українських аграріїв містять нові пропозиції Єврокомісії щодо розширення ЄС?

— 6 жовтня Європейська комісія представила підходи до підготовки ЄС до розширення. Аграрна частина переговорів, зокрема приєднання до Спільної аграрної політики, традиційно належить до найскладніших. На момент нашої розмови відкрито чотири із шести переговорних кластерів. Другий і третій відкрили нещодавно; у двадцятих числах жовтня очікуємо новин щодо четвертого та п’ятого, який охоплює сільське господарство.

Український агропромисловий комплекс настільки масштабний і конкурентоспроможний, що європейські партнери пропонують для нього особливі умови інтеграції. Я вже писав про це з певною іронією: виходить, українські аграрії занадто сильні, щоб отримати рівні права в ЄС. На мою думку, Єврокомісія цими пропозиціями також перевіряє реакцію України та держав-членів.

Водночас ані в Україні, ані в Євросоюзі, на моє переконання, ще немає узгодженої моделі такого розширення. ЄС переглядає принципи аграрної, бюджетної та безпекової політики. Ми маємо враховувати і ці зміни, і позиції окремих країн.

Найгірший для нас сценарій — виконати необхідні умови до вступу, але отримувати доступ до ринків і європейських фондів лише поступово, частинами, протягом перехідних періодів. Особливо непокоїть те, що для деяких можливих обмежень ми поки не бачимо чітко визначених строків.

— Чому частина аграрних асоціацій просить десятирічний перехідний період? Чи не відтермінує це доступ до ринку ЄС?

— Думаю, пропозиції ЄС певною мірою є реакцією на такі звернення з українського боку. Водночас ідеться про позицію кількох асоціацій. Її подають як консолідовану, але я вважаю цю консолідацію умовною. Чи підтримують її всі фермери, ще потрібно з’ясувати.

Коли ми просимо десять років від дати вступу, потрібно пояснити, для чого саме: виконання екологічних вимог, технологічної модернізації, дотримання вимог до безпечності чи комерційної якості продукції, економічної перебудови виробництва. Це різні завдання, і строки для них можуть бути різними — меншими або більшими за десять років.

Головне — мати стратегію використання цього часу. Загальне прохання про тривалий перехідний період без конкретного плану дає європейській стороні підстави пропонувати власні обмеження доступу української продукції до ринку.

— Які товари можуть підпадати під обмеження і яку роль відіграватиме сертифікація?

— Європейські партнери говорять про чутливі товари, які Україна виробляє у великих обсягах. Це зернові та крупи, продукція птахівництва, зокрема м’ясо, цукор, овочі, фрукти, мед та деякі інші позиції. Для них можуть передбачати окреме регулювання допуску на європейський ринок.

Окремою є ситуація з олійними культурами та продуктами їх переробки. Їх фактично не включили до згаданого переліку чутливих товарів. Я пов’язую це з прагненням ЄС до білкової автономії, тобто кращого забезпечення власних потреб у білковій сировині. На інших ринках Україну сприймають як потужного конкурента.

Продукція може фактично відповідати вимогам, але залишаються питання оформлення документів і сертифікації. Європейська сторона робить на цьому наголос. Такі процедури можуть бути інструментом, за допомогою якого регулюють допуск окремої продукції на ринок. Подібні механізми ЄС застосовує у відносинах із третіми країнами, зокрема Бразилією та Аргентиною, відповідно до торговельних домовленостей.

— Яких економічних можливостей Україна має домагатися та чи варто розраховувати на субсидії одразу після вступу?

— ЄС створювався передусім як економічне об’єднання. Тому нам важливо приєднатися до спільної аграрної економіки й бути рівноправними учасниками ланцюгів створення доданої вартості. Це переробка, просування продукції, сучасні технології, вільний рух товарів, капіталу, робочої сили та інформації. Самого приєднання до механізмів Спільної аграрної політики й фондів субсидіювання для такої трансформації недостатньо.

На повний доступ до субсидій одразу розраховувати не варто. У пропозиціях його обмежують, а чітких строків відкриття цих можливостей ми поки не бачимо. До того ж ЄС переглядає самі принципи підтримки — виплат на гектар, на поголів’я та на інновації.

Шість країн, серед яких Німеччина, порушують питання суттєвого скорочення бюджету підтримки Спільної аграрної політики. Переглядаються і критерії отримання субсидій усередині самого ЄС. Я розглядаю це також як підготовку до майбутнього розширення за рахунок України. Не варто очікувати, що ми отримаємо ті самі фінансові можливості, якими раніше користувалися Польща, Німеччина, Франція чи Швеція.

— Що означає перегляд вимог до фермерів і чому Україні потрібно стежити за змінами вже зараз?

— Йдеться, зокрема, про критерії активного фермера, який може претендувати на підтримку. Навіть власним виробникам Євросоюз не готовий виплачувати субсидії безумовно. На мою думку, важливими залишатимуться дотримання Європейського зеленого курсу та екологічні вимоги. Конкретні умови визначатимуть регламенти й стандарти, і до їх виконання українським господарствам також доведеться готуватися.

Тому потрібно уважно відстежувати правила наступного циклу Спільної аграрної політики, який починається у 2028 році та пов’язаний із семирічним бюджетним періодом 2028–2034 років. Ми можемо довго дискутувати в Україні про приєднання до ЄС, а за цей час сам Євросоюз зміниться. Наша переговорна позиція має враховувати ці зміни.

— Чи є в ЄС перевиробництво агропродукції? Чому він купує її у третіх країнах?

— Ситуація залежить від конкретного року й товару. ЄС імпортує значні обсяги окремих продуктів, зокрема білкової сировини — того самого соєвого шроту. Із цукром також виникає питання: чому купувати тростинний у Бразилії, якщо Україна виробляє буряковий, за якістю зіставний із європейським?

Є кілька чинників. Європейська сторона посилається на відповідність певним вимогам. Бразильський тростинний цукор може бути дешевшим. Крім того, це питання ширших торговельних і політичних відносин.

Європа сама багато експортує до Бразилії: автомобілі, фінансові послуги, напої та іншу продукцію. У торговельних домовленостях враховуються інтереси різних секторів, зокрема німецького автомобілебудування та французьких виробників напоїв. Україна поки має статус кандидата, тому ці відносини потрібно розглядати в ширшому економічному контексті.

— Чи варто Україні наголошувати, що вона може допомогти ЄС забезпечувати себе продовольством, з огляду на політичні ризики постачання з Бразилії? І як оцінюєте заяву єврокомісарки Марти Кос від 13 жовтня про особливий формат аграрної інтеграції та збереження українського експорту до Північної Африки?

— У пропозиції допомогти нам повернутися на традиційні ринки я бачу і ризик закріплення України в ролі постачальника сировини. Нам фактично кажуть: ми допоможемо відновити експорт, але ви залишайтеся сировинною економікою.

А нам у результаті євроінтеграції потрібна економічна трансформація. Важливо, щоб членство давало можливості для розвитку переробки та повноцінної участі у створенні доданої вартості. Формальний статус члена ЄС і сподівання на фонди самі по собі цього не забезпечать.

— Як можуть змінитися виплати великим агропідприємствам?

— Обговорюється зменшення підтримки зі зростанням розміру підприємства та встановлення верхньої межі виплат. У дискусії називають різні суми: 100 тисяч євро, 300 тисяч євро. Тобто великим підприємствам не готові надавати необмежені субсидії.

Але потрібно чітко зафіксувати: це ще не остаточні рішення. Параметри підтримки й умови інтеграції залишаються предметом обговорення.

— Якою має бути подальша переговорна позиція України?

— Міністр аграрної політики вже відреагував на пропозиції Єврокомісії від 6 жовтня, зазначивши, що український агропромисловий комплекс не може дозволити собі інтеграцію на таких умовах. Реакція є, але нам потрібно глибше аналізувати пропозиції й конструктивніше формувати власну позицію.

Потрібна деталізована переговорна позиція за конкретними напрямами та чітке розуміння, як ми використаємо погоджені строки. Без цього європейська сторона матиме додаткові аргументи для висування нових умов.

У 2027 році в Європі очікується 11 виборчих кампаній. Зокрема, вибори у Франції, Італії, Польщі та місцеві вибори в Німеччині можуть суттєво змінити політичну ситуацію й ставлення до євроінтеграції України. Цей чинник також потрібно враховувати.

ІЦ УАК за матеріалами Українського радіо [2]