Експортна криза загрожує наступному врожаю

Зібране зерно й олійні культури накопичуються в Україні через обмеження морського експорту, а аграрії втрачають кошти, необхідні для наступної посівної. Україна звернулася до ЄС із проханням розширити транзит і надати понад 1 млрд євро для компенсації додаткових логістичних витрат. Водночас, як повідомило Politico 4 жовтня, Польща й Румунія не готові суттєво збільшувати перевезення, посилаючись на інтереси власних виробників та обмеження інфраструктури.

За словами міністра аграрної політики Тараса Висоцького, якщо ситуація не зміниться до весни, посівні площі можуть скоротитися на 35⁠–⁠40%. Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко пояснює, чому експортна криза загрожує економіці, та пропонує рішення: активніші переговори з ЄС і Туреччиною, закупівлі зерна Аграрним фондом, розвиток переробки й зміни в залізничній логістиці.

— Чим нинішні обмеження експорту загрожують Україні?

— Для забезпечення внутрішніх потреб продовольства нам вистачить. Але для економіки ситуація дуже серйозна: довго зберігати стабільність за таких умов не вдасться. Аграріям потрібно продати вирощене й отримати кошти для продовження роботи.

Наслідки відчуває і світовий ринок. Ціни на зернові зростають, а в окремих регіонах поглиблюється дефіцит продовольства. Це питання життя людей. Тому відновлення українського експорту має бути пріоритетом і для нашої держави, і для міжнародних партнерів.

— Чому Польща й Румунія не готові нарощувати транзит українського зерна?

— Польща, на жаль, неодноразово демонструвала негативне ставлення до постачання українського зерна на ринок Європейського Союзу. Водночас зараз ідеться також про транзит до інших країн, а не лише про продаж у ЄС.

Польська сторона вже відпрацювала механізми контролю: спеціальне маркування вагонів та автомобілів, відстеження руху вантажів до морських терміналів і подальшого вивезення за межі Євросоюзу. Можна проконтролювати, що зерно прямує, наприклад, до Гданська, а звідти — до країн Африки чи Близького Сходу.

Проте навіть за наявності такого контролю виникає спротив. На мою думку, за цим стоїть і конкуренція на світовому ринку: коли пропозиція українського зерна скорочується, ціни зростають, а інші експортери отримують більші доходи. Але інтереси окремих виробників не повинні переважати потребу запобігти голоду.

Румунія пояснює свою позицію дещо інакше — завантаженістю терміналів і необхідністю експортувати власну продукцію. Там побоюються, що значні обсяги українського зерна займуть перевалочні потужності й ускладнять роботу румунських аграріїв.

— Чи можуть європейські маршрути повністю розв’язати проблему експорту та зберігання врожаю?

— Потрібно активізувати переговори з урядами й фермерськими об’єднаннями Європейського Союзу, залучати міжнародні організації, які опікуються продовольчою безпекою. Я думаю, що можливість переконати партнерів є.

Але навіть за сприятливих домовленостей через європейські маршрути ми зможемо вивозити орієнтовно 3 млн тонн на місяць, максимум — 4 млн. За моєю оцінкою, цього недостатньо, щоб повністю розв’язати проблему.

У нас залишаються запаси попереднього врожаю, а цьогоріч очікуємо близько 80 млн тонн зернових та олійних. За обмежених темпів експорту виникає проблема з розміщенням і збереженням цієї продукції.

Нам пропонують поліетиленові рукави для тимчасового зберігання. Це може допомогти, але не знімає всіх ризиків. Особливо за теплої погоди потрібно дбати про належні умови: у разі псування зерно уражається грибками й може стати непридатним для використання. Самим лише тимчасовим зберіганням проблему експорту не вирішити.

— Якою може бути роль Туреччини у відновленні морського експорту?

— Потрібно вести переговори з Туреччиною щодо відновлення безпечного руху суден у Чорному морі. Варто використати досвід домовленостей, за якими зерновий коридор працював у 2022⁠–⁠2023 роках.

Туреччина може відіграти роль посередника в домовленостях із Росією та контролі за їх виконанням. Завдання — домогтися умов, за яких вантажі знову зможуть проходити морським коридором.

— Як Аграрний фонд міг би підтримати виробників і стабілізувати ціни?

— Треба відновити повноцінну роботу Аграрного фонду як інструмента інтервенцій. Коли ціна на зерно обвалюється, держава через Фонд має закуповувати продукцію. Зараз вона опустилася приблизно до 5 тис. грн за тонну за собівартості близько 7,5 тис. грн. За таких умов виробник продає собі у збиток.

Можна було б закупити близько 3 млн тонн зерна й розмістити його на державних елеваторах. Так, частина цих потужностей стара, ще радянська, але їх можна використати для зберігання принаймні на пів року.

Основна проблема — фінансування. У держави бракує коштів, водночас міжнародні фінансові установи пропонують можливості їх залучення. Потрібно ухвалити рішення, яке дозволить скористатися цими ресурсами.

Згодом, коли ціни почнуть зростати, зокрема після Нового року, закуплене зерно можна буде продавати на внутрішньому ринку. Це допомогло б стримувати подорожчання продовольства в магазинах. Таким чином інтервенції підтримали б і аграріїв у період низьких закупівельних цін, і споживачів у період їх зростання.

— Чи може переробка зменшити тиск на зернові сховища?

— Так, потрібно активізувати переробку сільськогосподарської сировини на інші продукти, які не потребуватимуть таких самих обсягів потужностей для зберігання. Це ще один напрям, над яким слід працювати одночасно з відновленням експорту та закупівлями зерна.

— Що необхідно змінити в залізничних перевезеннях?

— Дуже важливо зупинити зростання логістичних витрат. Коли ціни на продукцію падають, «Укрзалізниця» продовжує підвищувати тарифи. Це додатково погіршує становище аграріїв і ускладнює використання альтернативних маршрутів.

Потрібно дозволити приватну локомотивну тягу. Є компанії, які готові долучатися до перевезень, але для цього необхідні рішення щодо допуску до ринку. Зберігати монополію й відкладати зміни на роки за нинішньої ситуації не можна.

Усі ці заходи потрібно розглядати разом і прораховувати їхній вплив. Про необхідність реформ говоримо вже багато років, пропозиції є. Тепер їх потрібно реалізовувати, щоб аграрії могли зберегти й продати врожай та продовжити виробництво.

ІЦ УАК за матеріалами телеканалу "Перший"