Кадрову кризу в агросекторі не подолати лише бронюванням

З 18 жовтня 2026 року набирають чинності нові галузеві критерії для агропідприємств, які претендують на статус критично важливих. Зокрема, земельний поріг становитиме 200 гектарів. Це розширює можливості малих господарств зберегти необхідних працівників через механізм бронювання.

Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль наголошує: бронювання має зберігати ключових для виробництва фахівців. Для подолання кадрового дефіциту потрібні також підготовка спеціалістів, популяризація аграрних професій та автоматизація.

— Чому у вимогах фігурують різні земельні пороги — 1000 та 200 гектарів? Що це означає для бронювання працівників агропідприємств?

— Оновлені вимоги зі зниженим земельним порогом мають запрацювати з 18 жовтня. Якщо залишити поріг у 1000 гектарів, велика кількість малих і мікрогосподарств не матиме змоги пройти за цим критерієм. Водночас і поріг у 200 гектарів не охоплює найменших господарств саме за площею обробітку.

Для малого підприємства втрата навіть одного працівника може бути критичною. Уявімо фермерське господарство, де його голова одночасно займається закупівлями, продає продукцію, працює механізатором і ремонтує техніку. Якщо його мобілізують, робота господарства фактично може зупинитися.

Залишається також можливість звертатися на рівні обласної адміністрації. На місцях краще розуміють особливості конкретного підприємства та його значення для регіону.

Говорячи про бронювання, маємо одночасно розв’язати два завдання. Перше — виконати мобілізаційні потреби й забезпечити захист країни. Друге — не зірвати технологічні процеси, від яких залежить продовольча безпека. Аграрний сектор забезпечує близько 60% товарного експорту та підтримує економіку тилу, яка працює і на потреби армії.

Ми неодноразово говорили: солдат може виграти битву, але економіка може програти війну. Тому потрібно збалансувати ці два напрями. Йдеться не про те, щоб забронювати всіх аграріїв: такий підхід не працюватиме.

За оновленими даними Міністерства економіки, на сільське господарство припадає близько 8% усіх заброньованих працівників. Ця частка зменшується: у перші роки повномасштабного вторгнення вона була більшою. Водночас дефіцит кадрів відчувається в різних професіях, спеціалізаціях і на різних рівнях кваліфікації.

Часто в дискусіях про бронювання ми забуваємо про державну кадрову політику та підготовку спеціалістів. Нестача працівників існувала ще до повномасштабного вторгнення і, очевидно, залишатиметься після перемоги. Самими рішеннями щодо бронювання та мобілізації цю проблему не вирішити.

Уже зараз потрібно визначати, яким має бути державне замовлення на підготовку фахівців у системі вищої освіти. На мою думку, ми недооцінюємо сучасні світові підходи до кадрового забезпечення.

— Наскільки аграрні професії привабливі для молоді? Що потрібно робити, аби молоді фахівці обирали цю сферу?

— Престиж професії визначається кількома чинниками, зокрема рівнем заробітної плати. Якщо порівняти інженера з автоматизації чи ІТ-фахівця в агровиробництві та банківській сфері, оплата праці може бути приблизно на одному рівні. Тому важливо показувати молоді реальні можливості роботи в агросекторі.

Потрібна програма популяризації аграрних професій. Старіння фермерів — загальноєвропейський тренд, який стосується й України. Ми маємо думати наперед.

Українська система підготовки кадрів має потенціал для збільшення кількості ІТ-спеціалістів, зокрема для аграрного виробництва. Це може допомогти частково компенсувати нестачу працівників завдяки автоматизації технологічних процесів, використанню штучного інтелекту та машинного бачення.

Окремий напрям — безпілотні системи. Технологічні рішення, які сьогодні демонструють свою ефективність на фронті, можуть застосовуватися і на полях, і на фермах. Вони здатні підвищувати ефективність роботи та частково компенсувати кадровий дефіцит.

Але такі зміни потребують часу й перебудови системи підготовки кадрів. Необхідно узгоджувати державні політики Міністерства економіки, Міністерства оборони та Міністерства освіти і науки.

Кадровий голод відчувається в усіх галузях агропромислового комплексу, зокрема в харчовому виробництві та логістиці. Тому до бронювання не можна підходити суто формально, орієнтуючись лише на дозволений відсоток — 50% військовозобов’язаних працівників або, за визначених умов для критично важливих підприємств на прифронтових територіях, до 100%.

Потрібно враховувати, кого саме може втратити підприємство. Серед ста працівників можуть бути двоє-троє ключових спеціалістів, наприклад інженер, який підтримує технологічну лінію у справному стані. Втрата саме таких компетентностей створює ризик для роботи всього виробництва.

— Чи поліпшать ситуацію нові критерії та розгляд документів Мінагрополітики замість Мінекономіки?

— Так, це може розширити можливості значної кількості малих підприємств зберегти працівників через бронювання. Відповідно, вони матимуть більше впевненості в безперервності своїх технологічних процесів.

Важливі зміни й для харчових підприємств, зокрема щодо переліку кодів КВЕД. Відповідний вид діяльності є одним із трьох галузевих критеріїв, які враховують під час визначення важливості підприємства для галузі.

Але головне — оцінювати економічне значення конкретної кваліфікації та компетентностей працівника. За кожною людиною стоїть певна функція у виробництві. Саме це потрібно враховувати, коли вирішуємо питання бронювання.

ІЦ УАК за матеріалами телеканалу "Перший"