Без відновлення експорту Україні загрожує дефіцит зерносховищ

Затримки з вивезенням зерна через російські атаки на судна та інфраструктуру загрожують Україні дефіцитом сховищ для нового врожаю. За оцінкою генерального директора Української аграрної конфедерації Павла Коваля, за нинішніх темпів експорту може забракнути потужностей для зберігання 10⁠–⁠12 млн тонн продукції.

В інтерв’ю для "Львів. Медіа" він пояснив, чому вважає нинішню ситуацію складнішою за 2022 рік, як воєнні ризики змінюють розрахунки аграріїв та які рішення можуть допомогти зберегти врожай і профінансувати наступну посівну.

— Наскільки критична ситуація із зерном? Чим вона відрізняється від блокування портів у 2022 році?

— На мою думку, нинішня ситуація складніша, ніж у 2022 році. Тоді ми мали рекордний урожай 2021 року й опинилися в новій реальності. На розв’язання проблеми мобілізувалися держава, бізнес, експертне середовище, переробники та міжнародні партнери.

Уже 12 травня 2022 року Європейський Союз започаткував «Шляхи солідарності», зокрема для вивезення українського зерна. Ми намагалися якомога ефективніше використати альтернативні маршрути. У 2023⁠–⁠2024 роках із цього досвіду потрібно було зробити висновки. Сьогодні бачимо, що не всі уроки засвоєно.

Ми неодноразово застерігали: воюємо з підступним і непередбачуваним ворогом, від якого слід очікувати асиметричних дій. Протягом цих років росія застосовувала енергетичний і продовольчий терор, удари по логістиці та експорту. Я називаю такого ворога неконвенційним: він не дотримується конвенцій щодо ведення війни й досі навіть не називає її війною.

москва говорить про «сво», а окремі партнери досі вживають слова «конфлікт» чи «критична ситуація». Насправді це повномасштабна війна, яка виходить далеко за межі бойових дій на фронті. Вона включає викрадення людей, зокрема дітей, удари по енергетиці та спроби використати продовольство як інструмент тиску.

Показовою є риторика москви про можливе енергетичне перемир’я взимку. Я бачу в цьому спробу примусити Україну до капітуляції. Цю тему обговорюють і Дональд Трамп, і Сполучені Штати, й інші західні партнери. Але зверніть увагу на нерівність такого обміну: відмовляючись від ударів по російських енергетичних об’єктах, Україна зберігає росії бізнес та економіку, а натомість їй пропонують можливість не замерзнути взимку. Це цинічний торг. Удари по зерновій інфраструктурі мають ту саму логіку тиску.

До війни Україна мала близько 45 млн тонн ліцензованих елеваторних потужностей. Разом зі складами підлогового зберігання та сховищами малих і середніх підприємств, які були різної якості, але давали змогу зберігати збіжжя, загальна місткість сягала орієнтовно 60⁠–⁠65 млн тонн.

Через окупацію частини південних і східних регіонів, включно з Кримом, та фізичне знищення об’єктів ми втратили приблизно 11⁠–⁠12 млн тонн елеваторних потужностей. Руйнування тривають і на підконтрольній Україні території: нещодавно знищували елеватори на Сумщині, були влучання і в центральних областях.

Водночас бізнес інвестував у нові потужності, добудовував сховища, розгортав сухі порти в Україні та за її межами, зокрема в Польщі й Румунії. Частина проєктів була успішнішою, частина — менш успішною. За моєю оцінкою, зараз ми балансуємо на рівні 40⁠–⁠45 млн тонн доступних потужностей зберігання.

Очікуваний урожай зернових, зернобобових та олійних культур становить близько 80 млн тонн. Водночас складські потужності розраховують за обсягом одночасного зберігання. Спочатку потрібно розмістити ранню групу культур — тут ідеться про потребу приблизно у 45 млн тонн. Потім частину продукції експортують, звільняючи місце для пізніх культур: сої, соняшнику, кукурудзи. Частину зерна протягом року споживає внутрішній ринок — на продовольчі та кормові потреби.

Із ранніх культур — пшениці, ячменю, гороху, а також ріпаку — потрібно вивезти близько 25⁠–⁠30 млн тонн продукції. На момент нашої розмови зібрано орієнтовно 37 млн тонн нового врожаю, а масове збирання кукурудзи та сої ще попереду. Проте замість необхідних 5⁠–⁠6 млн тонн на місяць у серпні експортували близько 1,5 млн тонн. Відставання — у кілька разів.

У вересні, можливо, вийдемо на 2 млн тонн, якщо злагоджено працюватимуть залізниця, автомобільні перевізники, дунайські порти та партнери на 15 прикордонних переходах до європейських країн. Автомобільний транспорт може забезпечити приблизно 400⁠–⁠500 тис. тонн на місяць. Якщо загалом отримаємо 2 млн тонн або трохи більше, це вже буде результат. Однак відставання від необхідного темпу експорту все одно становитиме близько 60% або й більше.

Кожна така затримка означає, що не звільняються потужності під пізні культури. Соняшник уже почали збирати, і його врожай, можливо, буде дещо нижчим за прогноз. Водночас із пшеницею ситуація виявилася кращою: спочатку очікували 23⁠–⁠24 млн тонн, а вже маємо близько 25 млн тонн, хоча ще залишаються незбираними 2⁠–⁠3% площ. Після уточнень, думаю, можемо вийти на 25,5⁠–⁠26 млн тонн пшениці. Також маємо приблизно 6,5 млн тонн ячменю та 3,8 млн тонн ріпаку.

Навіть якщо експортуватимемо по 2 млн тонн на місяць, а в жовтні–грудні вийдемо на 2,5⁠–⁠3 млн тонн, може не вистачити сховищ приблизно для 10⁠–⁠12 млн тонн продукції. Щомісячне відставання на 2⁠–⁠3 млн тонн накопичується.

Потрібно враховувати й пікові періоди збирання. Коли всі області активно збиратимуть кукурудзу, надходження може сягати близько 1 млн тонн на добу. За такого темпу ми не встигатимемо ні експортувати, ні досушувати зерно. У північних і західних областях вологість кукурудзи може становити 25%, а на Сумщині та Чернігівщині — і 28%. Щоб довести її до 14% для зберігання, потрібно знизити вологість більш ніж на 10 відсоткових пунктів.

Є й інший бік проблеми. Представники господарств — членів УАК, серед керівників яких працюють і мої колишні студенти, розповідають про близько 45 тис. гектарів кукурудзи на Сумщині та Чернігівщині з очікуваною врожайністю приблизно 90 ц/га. Це зіставно з показниками попередніх років. У них є власні елеватори. Але спочатку потрібно витратити кошти на збирання, пальне, газ для сушіння, довести зерно до потрібної вологості й закласти його на зберігання. Швидко вивезти цю продукцію через проблеми з портами не вдасться.

У результаті на прифронтовій території концентрується великий запас зерна. Елеваторний комплекс на 200⁠–⁠250 тис. тонн може стати мішенню. Кількох ракет достатньо, щоб підприємство втратило врожай і вкладені кошти та опинилося перед загрозою банкрутства.

Тому недостатньо просто порахувати надходження, вибуття й залишки зерна на початок та кінець періоду. Потрібно враховувати оперативну обстановку і воєнні ризики. Особливо це стосується десяти прифронтових областей. Ворог не відмовився від намірів нищити такі об’єкти. Згадаймо зернову угоду 2022 року: вже наступного дня після її підписання росія завдала удару по портовій інфраструктурі. Підстав довіряти такому супротивнику немає.

Навіть під час Другої світової війни зберігалися продовольчі потоки. Сьогодні дії росії я називаю продовольчим тероризмом. Україна забезпечує продовольством не лише себе: наше збіжжя потрібне приблизно 300⁠–⁠400 млн людей. Обмеження постачання позначаються на світових цінах на продовольче й фуражне зерно та на продовольчій безпеці країн Африки, зокрема Північної Африки, й Азії. На мою думку, реакція світу на цю загрозу поки що недостатня.

— Аграрії збирають урожай під обстрілами, але бракує можливостей його зберігати й вивозити. Чи означає це, що зерно може бути втрачено?

— І бізнес, і уряд працюють над цим питанням. У десяти прифронтових областях діють програми надання поліетиленових рукавів, у яких можна зберігати значні обсяги збіжжя. Перед закладанням зерно потрібно довести до необхідних показників якості та вологості. Водночас майданчики з такими рукавами також можуть стати мішенню — воєнний ризик нікуди не зникає.

Ми працюємо й над тимчасовими мобільними складами, які можна швидко розгорнути на підготовлених майданчиках, зокрема в полі, та розмістити кілька тисяч тонн кукурудзи чи фуражного ячменю. Соняшник, найімовірніше, спрямовуватимуть на переробку: це більш маржинальна культура, тому його не будуть довго тримати у сховищах. Експорт також триває, хоча й повільно. Найбільші труднощі зі зберіганням очікуємо щодо кукурудзи, фуражного ячменю та пшениці.

— Головна проблема — у необхідності сушити зерно на елеваторах?

— Передусім ідеться про великі обсяги: це найбільш масові культури. Кукурудзу необхідно досушувати й зберігати за належних показників вологості. Пшениця — це ще й стратегічний запас. Із приблизно 25 млн тонн урожаю потрібно зберегти обсяг, достатній щонайменше для річної внутрішньої потреби, навіть якщо значні перехідні залишки тиснутимуть на ціну.

Паралельно триває посівна під урожай 2027 року, і ми вже відстаємо від необхідних темпів. Озимого ріпаку посіяли близько 80% запланованої площі. Це, можливо, чи не єдина озима культура, площі під якою не скоротяться. На ріпак є попит у Європі, а потенційний урожай у 4⁠–⁠4,5 млн тонн наступного року, хоч і з труднощами, можна вивезти залізницею та автомобільним транспортом.

Попит на ячмінь, кукурудзу й пшеницю також є. Але за обмеженої пропускної спроможності маршрутів аграрії віддаватимуть перевагу експорту більш маржинальних культур. Їм потрібні кошти на посівну та поточні розрахунки. Експортна виручка безпосередньо визначає, чи зможе господарство профінансувати наступний виробничий цикл.

Водночас є й позитивний сценарій. Тривають інтенсивні переговори. Якщо в листопаді–грудні відкриються глибоководні порти Одеси, а можливо, і Миколаєва, за п’ять–шість місяців ми могли б, хоча й із великими труднощами, надолужити відставання.

Воєнні ризики при цьому залишаться. росія продовжує бити по залізничній інфраструктурі, пасажирських поїздах, трансформаторах, силових установках, локомотивах і скупченнях вагонів. Тому потрібно додатково працювати над страхуванням воєнних ризиків. Проте за сприятливішого сценарію ми могли б розв’язати транспортно-логістичне завдання хоча б на 70⁠–⁠80%.

За нинішніх умов ми вже не встигаємо. Світові ціни зростають, внутрішні ціни на збіжжя знижуються, а ресурси для аграріїв невпинно дорожчають. Пальне наближається до 100 грн за літр. Зростають витрати на оплату праці — через дефіцит кадрів у сільському господарстві та харчовій промисловості й необхідність забезпечувати умови для бронювання працівників.

Руйнування складів та інфраструктури також здорожчує логістику. Вона стає більш локальною, подрібненою, втрачає проміжні складські ланки. Через це можливі тимчасові локальні дефіцити окремих товарів. Держава має завчасно й зрозуміло пояснювати населенню причини таких перебоїв та готувати до того, що кілька місяців доведеться працювати й жити в цих умовах.

Крім того, ми входимо в зиму, і ворог, найімовірніше, готується до нових атак на енергетику. До цього потрібно спокійно й методично готуватися на всіх рівнях: у громадах, профільних міністерствах, уряді, парламенті, на рівні Президента та відповідних служб. Це стосується і кожного з нас. Потрібно допомагати одне одному.

ІЦ УАК за матеріалами Львів. Медіа [2]