Павло Коваль: росія атакує продовольчу логістику, щоб розхитати український тил

Росія посилила удари по складах, розподільчих центрах та інших об’єктах продовольчої логістики України. Для споживачів це означає не зникнення продуктів як таких, а ризик перебоїв із постачанням, звуження асортименту та додаткового тиску на ціни.

Приводом для розмови стала оцінка міністра аграрної політики та продовольства України Тараса Висоцького: після серії російських ударів частина сучасних потужностей для зберігання зазнала критичних втрат — подекуди до 90%. Водночас він наголосив, що загрози системного дефіциту базових продуктів немає.

В ефірі програми «Сьогодні. Ввечері» на Українському радіо генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль пояснив, наскільки контрольованою залишається ситуація, як бізнес перебудовує логістику, як можуть розподілитися втрати через знищення складів і продукції та чому нинішні удари загрожують не лише цінам, а й наступному виробничому циклу агросектору.

Наскільки ця оцінка відповідає ситуації на ринку? Чи є загроза дефіциту продовольства?

Ця цифра всіх вразила. Можливо, Тарас Висоцький має більше інформації, ніж ми, однак її варто уточнити: чи йдеться про всю країну, окрему локальну зону, центральні області або Київський регіон. Якщо проаналізувати атаки від кінця липня й упродовж серпня, а також ураження логістичних складів і об’єктів торговельних мереж у різних областях, такого масштабу для певного сегмента не можна виключати.

Поки що ситуація залишається контрольованою. У Києві та інших містах ми бачимо лише локальні й нетривалі випадання окремих позицій. Це не порожні полиці за цілими категоріями: немає ситуації, коли повністю зникають молочні продукти, хлібобулочні вироби, овочі чи фрукти. Якщо вчора в магазині було сорок видів макаронів, сьогодні може залишитися тридцять чотири, а через два дні вони повернуться, натомість тимчасово бракуватиме іншої позиції.

Отже, станом на сьогодні критичної загрози продовольчій безпеці немає. Але обстріли продовжуються, тому ситуація потребує постійного моніторингу, резервних сценаріїв і напрацювання системних рішень.

Як торговельні мережі та постачальники перебудовують логістику після ударів по складах і розподільчих центрах? Наскільки до цього процесу долучена держава?

Бізнес уже змінює маршрути, переміщує запаси й перебудовує систему зберігання. Є приклади, коли росіяни били по окремих мережевих складах, а товарів там уже не було: компанії встигли відреагувати на випередження. Держава, переконаний, також працює над відповідними рішеннями, хоча в умовах постійних ударів це непросто. Потрібні не один універсальний сценарій, а заздалегідь підготовлені плани А, Б і В.

Якщо значну частину складів пошкоджено, доведеться частково переходити до торгівлі «з коліс», використовувати інші розподільчі центри та переносити потужності вглиб країни, зокрема в західному напрямку. Кожна така зміна збільшує відстань і кількість операцій, а отже, здорожчує логістику.

Особливо складна ситуація з товарами, які потребують спеціального температурного режиму. Вільні холодильні камери для ягід, овочів і фруктів неможливо швидко знайти в потрібному обсязі. Тому виробникам і мережам доведеться постачати такі товари меншими партіями, але частіше. Якщо немає великих розподільчих центрів і проміжних буферних складів, коливання асортименту неминучі.

Хто має компенсувати втрати продукції та інфраструктури — ритейл, постачальники, держава чи зрештою споживач?

Це одне з найскладніших питань. Умови співпраці торговельних мереж із постачальниками були різними: хтось отримував оплату одразу, хтось — із відтермінуванням, хтось передавав товар під реалізацію. Деякі виробники фактично використовували зали й склади магазинів як тимчасові приміщення для зберігання. Від договірної моделі залежить, на чиєму балансі перебував знищений товар і хто формально несе ризик.

Звучали пропозиції перекласти втрати на виробників, але вони, зрозуміло, із цим не погоджуються. Обговорюється й варіант поділу збитків у пропорції 50 на 50, проте навіть таке рішення буде складним. У підсумку значна частина додаткових витрат, найімовірніше, поступово потрапить у кінцеву ціну, тобто заплатить споживач.

Саме тому до дискусії мають долучитися профільні комітети Верховної Ради та Кабінет Міністрів. Потрібен прозорий механізм, який не дозволить одній стороні ультимативно перекласти всі наслідки війни на іншу.

Як пошкодження складів і ускладнення логістики позначаться на асортименті та цінах?

Окремі позиції можуть тимчасово випадати з асортименту, але з цього не треба робити висновок про голод або загальний дефіцит. Якщо з п’ятнадцяти різновидів товару в конкретному магазині залишилося десять, це незручність, а не катастрофа. Потрібно спокійно реагувати й не підживлювати ажіотажний попит.

Ціни, найімовірніше, зростатимуть: у них поступово закладатимуться втрати продукції, пошкодження складів, довші маршрути, частіші поставки та нові ризики. Ключове завдання — не допустити неочікуваних різких стрибків, бо саме вони провокують паніку й роздратування в суспільстві.

Державі, можливо, доведеться посилювати соціальну підтримку — зокрема через індексацію пенсій, обговорюване підвищення зарплат освітянам та інші адресні інструменти. Водночас бюджетні можливості обмежені: левова частка українських ресурсів і допомоги партнерів спрямовується на оборону. На момент ефіру також обговорювалися 36 невиконаних зобов’язань, від яких залежить надходження близько €8 млрд за програмами Ukraine Facility, МВФ і Світового банку.

Бізнесу також, імовірно, доведеться поступитися частиною рентабельності. У цій ситуації потрібні консенсусні рішення, які одночасно підтримують виробника, зберігають роботу торгівлі та не створюють надмірного цінового навантаження на людей.

Чому удари по продовольчій логістиці слід розглядати як частину ширшої стратегії тиску на Україну?

Ворог діє синхронно. Удари по складах і торговельній інфраструктурі поєднуються з блокуванням портів, постійними повітряними тривогами, розвідкою над містами та очікуваними атаками на енергетичні й теплові об’єкти восени та взимку. Локальні перебої з товарами стають ще одним елементом психологічного тиску. Це неконвенційна гібридна війна, а бомбардування продовольчих складів — продовольчий тероризм.

Торговельні мережі в Києві, Павлограді, Дніпрі та інших містах не мають стосунку до лінії фронту. Коли ворог не досягає бажаного на полі бою, він шукає альтернативні театри воєнних дій — продовольчий, логістичний, енергетичний. Його мета — створити нервозність, спровокувати ажіотаж, розхитати тил і посіяти соціальну нестабільність.

Саме тому потрібна правильна комунікація з боку держави, бізнесу й медіа. Люди мають розуміти, що відбувається, які існують резерви та які рішення вже реалізуються. Замовчування проблеми так само шкідливе, як і нагнітання: ворогу може не вдатися нас залякати, але він здатен внести сумбур в окремих регіонах, які зазнають особливо щільних ударів.

Наслідки такого терору добре видно в Одеському регіоні та на Сумщині. У моїх рідних Ромнах нещодавні удари реактивними безпілотниками пошкодили двадцять житлових будинків та інші об’єкти цивільної інфраструктури. Витримувати це тривалий час надзвичайно важко, але саме істеричної реакції та взаємних звинувачень від нас і чекає ворог.

Стійкість також має високу ресурсну ціну: навіть для перехоплення кількох ударних дронів іноді доводиться піднімати винищувач і застосовувати дорогі ракети. Ми всі перебуваємо у війні, тому маємо спокійно усвідомлювати ціну захисту, не втрачати волі й продовжувати працювати кожен на своєму місці.

Які наслідки блокади портів і браку експортної виручки можуть бути для аграріїв та наступної посівної?

Блокада портів і удари по логістиці — частини одного задуму. Ворог розуміє значення аграрної та агропромислової продукції, яка забезпечує близько 60% українського експорту. Якщо продукція не продається, аграрії не отримують виручки й втрачають можливість фінансувати наступний виробничий цикл.

Без фінансової подушки частина фермерів може скоротити посіви. Уже звучать оцінки, що через відсутність коштів та економічного сенсу незасіяними можуть залишитися кілька мільйонів гектарів. Це не остаточний прогноз, але цілком реальний ризик для наступного маркетингового року.

Коли врожай неможливо продати, господарствам нічим погашати товарні кредити, виплачувати орендну плату за землю й заробітну плату, закривати фінансовий рік. Одночасно вже потрібно фінансувати осінню посівну та закуповувати матеріальні ресурси для весняної кампанії.

Постійні повітряні тривоги також мають економічний ефект: на цей час зупиняється робота державних установ, нотаріусів, банків, великих магазинів. Через два-три місяці такі втрати робочого часу позначаються на оборотах бізнесу й надходженнях до бюджетів.

Тому Україні потрібні інструменти ліквідності для аграріїв і рішення, які дозволять пережити зиму, зберегти продовольчий експорт і провести наступну посівну. Економічна ситуація в сільському господарстві й харчовій промисловості буде складнішою, однак спільне завдання держави й бізнесу — не допустити, щоб логістична криза перетворилася на кризу виробництва.

Чи може страхування воєнних ризиків стати дієвим механізмом і якою має бути роль держави?

Ще до повномасштабної війни бізнес часто сприймав страхові пули й обов’язкове страхування аграрної продукції — у рослинництві та тваринництві — як додатковий податок. Якщо платіж стає обов’язковим, підприємці природно ставляться до нього з недовірою.

Але сьогодні без страхування воєнних ризиків не обійтися. Певний час страхові механізми допомагали підтримувати імпорт і експорт через Чорне море. Коли росія почала бити не лише по припортовій інфраструктурі, а й по суднах, ризик для капітанів, команд і вантажовласників різко зріс. Це критично не тільки для аграріїв, а й для металургії, лісової та будівельної галузей.

Потрібно формувати достатній фінансовий пул і залучати великі міжнародні страхові та перестрахові компанії, готові працювати з Україною. Воєнний ризик — один із найскладніших для страхування, тому ринок самостійно не забезпечить прийнятну вартість покриття.

Держава має розглянути часткову компенсацію страхових платежів. Повністю відшкодувати з бюджету втрачені продукти й інфраструктуру вона не зможе — для цього немає достатніх коштів. Водночас і бізнес повинен ураховувати, що торговельні об’єкти атакують від початку 2022 року — одним із перших резонансних прикладів був удар по київському ТРЦ Retroville. А нинішня фаза може бути не останньою і не найактивнішою. Ризики треба заздалегідь страхувати та диверсифікувати.

Головне — не посварити сектори економіки між собою. Між виробниками харчової продукції та ритейлом складні питання існували ще до війни. Якщо зараз сторони висуватимуть одна одній ультиматуми, потрібна третя сторона — держава — із системними пропозиціями та механізмом справедливого розподілу ризиків.

Серед інших можливих інструментів підтримки бізнесу, озвучених наприкінці ефіру, — державні закупівлі окремих видів товарів, субсидії, пільгові кредити, податкові канікули та цільові державні й європейські гранти.

ІЦ УАК за матеріалами Українського радіо [2]