"Дефіцит добрив сягає 70%, а власні коштують надто дорого" — інтерв'ю Павла Коваля про економіку управління ризиками у п'яту воєнну весну

Підготовка до весняної посівної кампанії 2026 року супроводжується низкою серйозних викликів для українських аграріїв. Серед головних проблем — гострий дефіцит мінеральних добрив, ризики для озимих культур, залишений у полях врожай через бойові дії, нестача кадрів та ціновий тиск на молочну продукцію. Про те, як агропромисловий комплекс входить у свою п'яту воєнну весну, розповів у програмі «Колос. Аграрний дайджест» на Українському радіо генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль.

Ринок добрив: від рекордів до критичного дефіциту

У 2021 році Україна вийшла на рекордне споживання мінеральних добрив, що стало однією з причин історичного врожаю у майже 110 мільйонів тонн зернових та олійних. Ринок був збалансованим: працювали чотири вітчизняні хімічні комбінати, активно йшов імпорт, аграрії мали вибір за ціною та якістю. Повномасштабна війна різко змінила ситуацію. У 2022 році споживання впало з очікуваних понад 9 мільйонів тонн до менш ніж 4 мільйонів. Хоча у 2024–2025 роках ситуація почала стабілізуватися, сьогодні агросектор знову зіткнувся з критичною нестачею.

За оцінками експертів, станом на січень дефіцит мінеральних добрив складав близько 70%. Головна причина нестачі аміачної селітри — заборона військових на її імпорт великими партіями через глибоководні порти. Це виправданий крок, адже селітра є надзвичайно вибухонебезпечною, і скупчення тисяч тонн у портах чи на кораблях створює колосальні ризики у разі ворожих ударів.

Альтернативою могла б стати вапнякова аміачна селітра, яка не має таких ризиків детонації. Однак вітчизняна портова інфраструктура історично орієнтована на експорт, а не на розвантаження імпорту великих суднових партій. Якби відповідні логістичні рішення були прийняті своєчасно, Україна могла б завезти необхідні 2–2,5 мільйона тонн ще з початку зими. Зараз постачання йде переважно автотранспортом та залізницею з Європи, що значно дорожче і суттєво менше за обсягами.

Ситуація ускладнюється і станом вітчизняного виробництва. Через енергетичну кризу та високу вартість природного газу обсяги випуску впали. Наразі працюють лише два комбінати — Рівнеазот та Черкасиазот, які періодично зазнають аварійних зупинок через перебої з енергопостачанням. Для хімічних гігантів кожна така зупинка та перезапуск — це технологічний стрес і сотні тисяч гривень додаткових витрат, що робить кінцевий продукт надто дорогим для фермера.

Стан озимих, фронт та загроза пересіву

Дефіцит добрив наклався на несприятливі погодні умови. У центральних та південних областях через коливання температур і відсутність сталого снігового покриву на полях утворилася льодяна кірка. Традиційно її розбивали саме внесенням аміачної селітри по мерзлоталому ґрунту, забезпечуючи доступ повітря до рослин перед відновленням весняного сокоруху.

Загальний клин озимих цього року становить близько 6,5 мільйона гектарів. Якщо через погодні фактори та неможливість вчасно підживити рослини частина посівів загине, аграріям доведеться їх пересівати. Це означатиме величезні додаткові витрати на насіння, пальне та міндобрива, яких і так бракує.

Додатковий тиск створюють залишки незібраного врожаю, які стали прямим наслідком близькості фронту та щоденних обстрілів. У багатьох господарствах Харківської та інших прифронтових областей з осені залишилася в полі частина кукурудзи, соняшнику та сої. Через бойові дії фермери просто не змогли туди зайти. Це порушило сівозміну, адже на цих площах вже мала рости озима пшениця, що тягне за собою ланцюгову реакцію збитків та змінює загальну структуру посівних площ.

Світові ринки та нестача кадрів

На весняну кампанію також тиснуть глобальні тренди. Зокрема, рекордні врожаї сої в країнах Латинської Америки фіксують світові ціни на низькому рівні. Це змушує українських фермерів ретельно зважувати економічну доцільність посіву пізніх культур у разі необхідності пересіву озимих.

Ще один критичний виклик — гострий дефіцит робочих рук. Із західних регіонів надходить тривожна інформація: господарства змушені викорчовуватимолоді яблуневі сади просто через те, що за ними нікому доглядати і нікому збирати врожай.

Молочна криза та державна підтримка

Окремою проблемою залишається ситуація у тваринництві. Падіння закупівельних цін на молоко є загальноєвропейським трендом останнього півріччя — в ЄС падіння становить близько 1,7% на літрі, а в річному вимірі сягає 9%. В Україні цей тренд б'є найболючіше по середніх фермах від 400 до 500 голів дійного стада, яким бракує ефекту масштабу, щоб пережити період нульової чи від'ємної рентабельності.

Наразі тривають складні дискусії щодо форматів державної підтримки галузі. Аграрна спільнота наполягає, що дотації на голову ВРХ не повинні обмежуватися лише малими підприємствами — підтримувати потрібно все поголів'я без винятків. Проте в умовах жорсткого дефіциту державного бюджету знайти додаткові фінанси на такі програми надзвичайно складно.

П'ята воєнна посівна кампанія обіцяє бути ресурсомісткою та напруженою. До ризиків обстрілів інфраструктури, проблем з логістикою та високих ставок фрахту додаються нові вимоги євроінтеграції. З 2026 року починають діяти нові законодавчі норми ЄС щодо ГМО, добробуту тварин та інших стандартів, які українські аграрії змушені імплементувати в умовах війни.

Попри відставання в темпах експорту, яке у грудні склало близько 34% порівняно зі звичайними обсягами, агросектор залишається фундаментом фінансової стабільності держави. Минулого року він забезпечив 56% усього українського експорту, принісши близько 30 мільярдів доларів валютної виручки. Для того, щоб система витримала навантаження поточного року, необхідна швидка реакція влади, розблокування логістики для імпорту добрив та щоденна системна праця всіх учасників ринку.

ІЦ УАК за матеріалами Українського радіо [2] (ефір з 24:30 хв.)