ПРО ЛОЗУНГИ УКРАЇНСЬКИХ АГРАРІЇВ, генеральний директор УАК Сергій Стоянов.

   Обмежена допомогти селянам фінансово, Держава сьогодні повинна прибрати усі перешкоди, що заважають ринковому підвищенню прибутковості сільського господарства, його капіталізації та конкурентоздатності, допомогти створити для селян сучасні інструменти управління ризиками.

    Щоб досягти цього аграріям слід чітко формулювати цей свій прагматичний інтерес.                    Їх лозунгами повинні стати:                

    Це ті (і не єдині) позиції та питання, досягнення та вирішення яких дасть товаровиробникам десятки мільярдів гривень реальних доходів, не залежних від волі чиновника.
    З огляду на загальну ситуацію, що складалася за роки незалежності на сільських територіях України і в сільському господарстві зокрема, в пік загострення у світі економічної кризи, а також за умов постановки глобальних завдань по кардинальному нарощуванню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, що стоять на найближчі роки, треба констатувати наступне:
    Головна причина поточного стану сільського господарства України, його відставання від провідних країн світу – це часто популістська, нещира та неефективна аграрна політика, хронічне безгрошів’я наших товаровиробників, недостатність у них власних коштів на дотримання технологій та оновлення засобів виробництва, соціальний розвиток на тлі вкрай негативного інвестиційного клімату в країні.

   Радив би не хапатися за калькулятори бажаючих порахувати доходи селян (таких є достатньо), а просто задатися питаннями: „Як почуваєшся, Село? Як живеш, чи працюєш, як навчаєш своїх дітей, як лікуєшся!”, просто проїхатися Україною, її селами та райцентрами (сам родом із такого), обов’язково заглянувши на ... цвинтарі. Це від ТАКОГО життя вони ТАК нестримно розростаються! Бо ТАКИМ робить життя людей у селах та містечках поточний стан (і прибутковість) нашого сільського господарства, що є "відповідальним" за сільські території.
    Годі й думати про суттєві зрушення в АПК України та соціальній сфері села при рентабельності усього сільського господарства на рівні 12-13%: 5% - у тваринництві, 6% - у зерновиробництві. У цьому не допоможе й „обмежено-дозволена” СОТом, жалюгідна, більшою мірою, через стан державного бюджету, допомога.
    Нас не врятують та не витягнуть із прірви дійсно величезні досягнення декількох тваринницьких та птахівничих холдингів, якими справедливо можна пишатися. Однак, на жаль, і вони зацікавлені у низьких цінах на зерно та олійні культури всередині України (чому протистоїть лише експорт). Рекордні ж врожаї кількох десятків рослинницьких холдингів також не „роблять погоди” із валовим виробництвом зерна у цілому в Україні, що, навіть у кращі роки, тупцюється на радянському рівні.
    Україна не зробить аграрного „прориву”, допоки не задіє усі наявні, але не реалізовані досі можливості суттєвого збільшення прибутковості сільського господарства, що потягло б за собою в країну кваліфіковані інвестиції, давши змогу накопичити у такий спосіб фінансові ресурси для кардинального зростання.
    Ці можливості лежать на поверхні, знаходяться у компетенції Держави, але вони не реалізуються значною мірою через величезне довготерпіння українського селянства, інтересами якого маніпулюють Влади і політики. З одного боку - заграють з ним, інколи чимось задобрюючи, а з іншого - роками обтяжують його діяльність „соціально-економічним донорством”, штучно маніпулюючи пропозицією сільгосппродукції на внутрішньому ринку, що тисне на рентабельність, капіталізацію та конкурентноздатність сільськогосподарського виробництва.
    Ось вони - старі і нові „виразки”: заборони та обтяження експорту, „роздування” логістичних витрат, „боротьба” з інфляцією, гальмування ринку землі, невідшкодування ПДВ експортерам, свавілля чиновництва і т.ін.
    Наш аграрний комплекс, особливо зерновиробництво, роками „стоїть розхристаний” перед ринковою стихією глобальної економіки, у яку він довго та непомітно, але якось-таки інтегрувався. Не маючи змоги хеджувати ризики, селяни щорічно втрачають мільярди! Не один рік поспіль високі та нижчого рангу чиновники їздять до Америки та Європи „вивчати тамтешній досвід”, але тут, в Україні, вони дотепер, вважають, що створення повноцінного ф’ючерсного ринку, – це потреба ... іноземних зернотрейдерів!
    З вуст Держави до цього часу не прозвучала чітко й імперативно вимога запровадити це у нас, для УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНИНА-ТОВАРОВИРОБНИКА.
    Чи не тому, що Він цього не вимагає?!
    Це так само треба зробити Державі щодо продовольчого субсидування малозабезпеченого населення, щоб на багато років наперед вибити з рук бажаючих „порулить” продовольчими ринками їх аргументи на користь того, що така „рулёжка” потрібна для захисту суспільства від високих цін на продовольство.
    Бо таким чином за рахунок селянина „захищають” усіх – від олігархів до жебраків!
    Одним словом, селяни та об’єднуючі їх громадські організації, повинні „заглянути в усі шпарини”, виписати для себе усі позиції, де утискаються їх доход та інтереси.
    І діяти ! На площах, „під куполом” та у тиші кабінетів!
    Тоді вони побачать, що перше, що треба рішуче зробити, - негайно скасувати експортне мито на насіння олійних культур.
Це мито, запроваджене у 1999 році, свого часу зіграло позитивну роль у модернізації та капіталізації олійної галузі. Але вже кілька останніх років поспіль таке мито, чого гріха таїти, є інструментом для отримання надприбутків власниками олійно-жирових підприємств і, відповідно, „надзбитків” для українських товаровиробників, що складають не менше 3 млрд.грн. щорічно.
    Держава у цьому питанні повинна зробити вибір на користь 14 млн. селян, що живуть в Україні без рахунків в офшорних зонах, а не на користь кількох власників олійної галузі. Наголошую на цьому, поважаючи право усіх у законний спосіб мати такі рахунки та шануючи те, що зроблено цими власниками у цій галузі свого часу.
    Хотілося б, аби це зрозуміли та підтримали політичні сили, що перманентно готуються до чергових виборів. Хоча б із політичної кон’юнктури!  І надзвичайно хотілося б, щоб це зрозуміли "колеги-олійники"!
    Такий хід (скасування мита) також міг би дати вагомий аргумент Україні у переговорному процесі із Євросоюзом та СОТ для отримання послаблень з їх боку щодо умов експорту інших товарів з України.
    Не погоджуюсь у такій заочній дискусії із твердженнями, що скасування експортного мита призведе до зменшення сировинної бази олійно-видобувної галузі України. За наявності постійно зростаючих потужностей, що вже спроможні переробляти біля 8 млн.тонн сировини, олійно-жирові підприємства, усього-на-всього, більш жорстко конкуруватимуть із експортерами за право купити олійні культури, що підніме ціну їх реалізації в Україні до економічно обґрунтованих для товаровиробників рівнів.
    Не випустять „олійники” у такій конкурентній боротьбі сировину з України, бо вони вмотивовані до цього хоча б вартістю своїх активів на порядок вище від експортерів.
    І робочі місця нікуди не дінуться, і наші позиції на світовому ринку олії не похитнуться, бо Україна із її потенціалом експорту олії понад 2 млн. тонн є значним фактором впливу на цей ринок.
    Але додаткові доходи від вирощування соняшнику, що конче потрібні для інтенсивного нарощування виробництва, почнуть отримувати мільйони селян! До речі, це було б хоч якоюсь компенсацією та виправданням виснажування цією культурою наших чорноземів.
    І насамкінець, такий розвиток подій може стати стимулом для олійно-жирових підприємств активніше інвестувати у рослинництво, щоб самим вирощувати для себе сировину.
    Принагідно треба зазначити, що у цьому питанні так дорегулювалися, що шляхом свавільної, без усілякого обґрунтування, заміни коду УКТ ЗЕД (були прибрані останні три цифри 900, http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1033-14) при черговому переписуванні-редагуванні закону, обклали митом і насіннєвий матеріал соняшника, якого достатньо виробляється в Україні і який користується великим попитом за її межами. Знають про це, бачать, що „натворили”, але п’ять років не виправляють ситуацію ні МінАП, ні Мінекономіки, ні депутати-аграрії. Чи тим самим запрошують „до співпраці” виробників-експортерів насіннєвого матеріалу соняшника?
    Що ж стосується цін на олію, чим також залякують суспільство і Владу захисники збереження чинності зазначеного мита, то вони після його скасування дійсно повинні будуть відповідати новим ринковим реаліям із усіма наслідками щодо цього (як і по інших соціально-важливих продуктах харчування) аж до продовольчого субсидування малозабезпеченого населення, як це робиться у розвинених країнах світу.
    Це могло б стати першим кроком до реалізації на практиці, наприклад, заяви міністра аграрної політики України М.В.Присяжнюка про необхідність відмови від культивування в країні політики „соціально-економічного донорства” за рахунок селян на користь інших бізнесів та решти суспільства.
    Далі. Треба негайно покласти край невпинному зростанню логістичних витрат, які у кінцевому рахунку сплачуються тим самим селянством. Час вже приборкати апетити, насамперед, державних елеваторів, що розпорошені по багатьох відомствах державних інспекцій, державних портів, Укрзалізниці та припинити у цьому питанні імітацію „бурхливої діяльності”.
    Селяни не розуміють, чому у Франції 1 тонна зерна перевалюється у портах разом із сертифікацією за 5 євро, а в Україні за цю послугу портові перевалки вимагали біля 20 доларів США. Чому портові збори у Миколаївському МТП складають 4.2 долара з тони, а у Новоросійську, Гамбургу чи Констанці – у 2 рази менше.
    Селяни повинні знати, що саме за їх рахунок, а не за рахунок трейдерів, через здирницькі портові, канальні та інші збори і тарифи, формуються багатомільйонні прибутки державних портів, Укрзалізниці, про які вони час від часу із гордістю рапортують.
    Такі державні прибутки – це додаткові приховані податки на українських сільгосптоваровиробників!
Відповіді на ці питання повинна дати Держава, не порушуючи при цьому законних прав та інтересів приватних інвесторів, що вклали свої кошти у розбудову в Україні одного із найпривабливіших та найпотужніших у світі зерно-перевалювальних комплексів.
    Вона, Держава, при кваліфікованому, зацікавленому управлінні ДАКом „Хліб України” (чи як його тепер називати) повинна подати приклад у ринковій „грі на зменшення” тарифів на своїх 79 локальних та Одеському і Миколаївському портових елеваторах, а також на підприємствах Держкомрезерву, зміцнивши їх керівництво кваліфікованими та чесними фахівцями.
    Селяни і товаровиробники-продавці, а також експортери зерна та олії ще не знають, що саме їх гаманців стосується пропонований примус укладати контракти на експорт лише на державній Аграрній біржі із сплатою відповідних зборів вартістю, як це пропонується, десятки мільйонів гривень.
    Ледве здихалися легендарної так званої „санітарної обробки вагонів” і ось – на тобі!
Упевнений, що наведення Державою ладу у логістичному ланцюгу „поле–порт-судно” може дати товаровиробнику ще кілька мільярдів гривень на рік.
    Не можна ж, звичайно, обійти й те (найпопулярніша тема в країні), що немилосердного удару завдає по інтересах українських товаровиробників невідшкодування ПДВ експортерам української сільськогосподарської продукції – зерна, олії, твердих сирів, сухого молока та інших. Їх (селян) безповоротні втрати від стагнації внутрішнього ринку зерна та олійних культур з врожаю 2009 року через такий стан із ПДВ склали біля 10 млрд.грн. І сьогодні, не зважаючи на оптимістичні заяви „згори”, ситуація у цьому питанні продовжує залишатися невизначеною та напруженою. Це вже завдало значної шкоди підготовці зерно-торгівельних компаній до нового маркетингового року та зайняття ними позицій на зовнішніх ринках, їх бізнесовому оптимізму та довірі до    Держави, від чого залежать внутрішні ціни на зерно.
    Невже на черзі мільярдні збитки на врожаї 2010 року?
Шлях до усунення усіх цих перешкод – негайні ефективні дії Влади по розчищенню зазначених та інших завалів та перешкод на шляху до активізації внутрішнього ринку, включно із закупівлями для експорту, стимулювання зростання в Україні попиту і цін на сільгосппродукцію для товаровиробників, а значить – до підвищення ефективності та інвестиційної привабливості сільського господарства, самопочуття селян та розвитку сільських територій.
     Ну що, за лозунги, шановні панове аграрії!